Версiя для друку Обговорити в форумi

Розширюючи коло читачів, «Кримська світлиця» мимоволі робить свій внесок у зміцнення історичної пам’яті народу. Ось і тепер, контактуючи з відомим у Львові хором «Мрія», я познайомився з його колишнім учасником — львівським письменником Романом Коритком. Ця людина зробила хай і невеличке, та все ж доповнення до біографії Юрія Горліса-Горського.
— Це сталося десь в середині 30-х років минулого століття, — неквапно розповідає Роман Федорович. — У моє рідне село Черче Рогатинського району (Івано-Франківська область – авт.) приїхав відомий письменник Юрій Горліс-Горський. Тепер про нього знає вся Україна – і східна, і західна, тоді ж у Радянській Україні про нього і знати не могли через «залізну завісу». А коли й знав хто, то це були побратими по зброї та ще, може, чекісти, але ж не масовий читач... Колишній осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, багатолітній в’язень тюрем і психлікарень таємно перейшов радянсько-польський кордон у 1932 році. Оселився спочатку в Рівному. А згодом у Львові вийшли його книжки: «Ave dictator», «Отаман Хмара», «У ворожому таборі» і, нарешті, знаменитий «Холодний Яр». Популярність Горліса-Горського в Галичині була надзвичайно високою, патріотична молодь просто зачитувалася його книгами. Ось і в Черче письменник говорив про Голодомор, який забрав мільйони життів, про репресії, тюрми, про нелюдську сутність радянської держави… А в селі Черче тоді був осередок КПЗУ. Керівником його був ідейний комуніст Григорій Чолій. Той спеціально приїхав з Канади, щоб організовувати на Прикарпатті комуністичний рух. Саме він і почав першим кричати: «Брехня! Люди, не вірте йому!» Підтримали свого ватажка і однопартійці. А селян тоді зібралося дуже багато, про голод люди знали, і тому дехто вже поривався бити комуністів... Горліс-Горський зорієнтувався в ситуації і зупинив розправу. Він вигукнув: «Стійте! Давайте зробимо так. Ми зараз закінчимо розмову, а тоді вийдемо на подвір’я, станемо коло дуба (а там ріс дубок, посаджений у 1926 році в десяту річницю смерті Івана Франка) і спокійно про все поговоримо…»
Коли письменник підійшов до дуба, його відразу обступили комуністи і знову завели свою стару пісню про справедливу державу робітників і селян, яка ніколи не кривдить своїх громадян, не кажучи вже про масові репресії. Юрій Горліс-Горський розповів про те, як йому вдалося втекти від ЧК, перейти кордон. Але репліки комуністів не припинялися. Тоді на захист колишнього холодноярця став юнак, який уже «скуштував» «комуністичного раю». Він теж вірив у рай за Збручем і в 1928 році разом з приятелем перейшов прикордонну ріку, ступивши на землю Радянської України. Їх відразу заарештували і протримали в тюрмі півроку. Добре, що був поки 1928-й, а не 1937-й рік, і хлопців врешті-решт випустили… Тут цей «романтик» і каже: «Грицю, я ж тобі розповідав! Це ж і Петро може підтвердити…» Тільки тоді комуністи замовкли.
Цю історію наприкінці війни розповів мені односелець Богдан Гладун. Він був свідомим українцем, підпільником, членом ОУН, а загинув зі зброєю в руках у 1945 році… Незадовго (за два місяці) до своєї смерті він подарував мені бінокль. Цю річ я досі бережу як священну реліквію...

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 09.03.2012 > Тема "Українці мої..."