Версiя для друку Обговорити в форумi

ОПОВІДАННЯ
Одного вечора по телевізору показували фантастичний фільм. І хоч мені вже час було спати, мама дозволила подивитися.
— Хай дитина розвивається, — сказала вона таткові.
— Та він же нічого не второпає! — заперечив тато, але я вже зручно вмостився в кріслі й приготувався розвиватися.
Сиджу, дивлюся. А воно таке фантастичне-фантастичне. Якісь чорні хмари весь час вирують, клубочаться. А потім вогонь як спалахне! А за ним — наче громи в бубони — бум-бум-бурум!
Страшно мені стало... Але тут на екрані поплив космічний корабель. Летить він, летить і прилітає, ну в той, як його, — АНТИ-СВІТ...
Що воно було далі — не пригадую, бо я так міцно заснув, що й не зчувся, коли татко в ліжко вклав. Прокидаюся вранці, а в голові в мене слово оте цікаве крутиться: АНТИ-СВІТ. Химерне слово, так і проситься, щоб на нього якусь дражнилку придумати:
Світ, світ, анти-світ,
Надішли мені привіт...
Ходив я, ходив, думав-думав, а тоді й питаю маму:
— Ма, а що воно таке, отой АНТИ-СВІТ?
— О, — зраділа мама, — недаремно я дозволила тобі подивитися фільм. Дещо ти все-таки зрозумів.
Що я зрозумів, чесно кажучи, сам не збагну, але навіщо псувати мамі настрій?
Ми сіли на канапі, й мама сказала:
— Слухай уважно. Світ — це все, що є навколо нас: люди, міста, дерева, села, небо, ріки, тварини. Ну, все-все, що нас оточує. І самі ми, і наші друзі, і улюблені книги, і наші справи...
Тут прийшов з роботи татко. Він трохи послухав нашу розмову, посміхнувся.
— Ну що, розвинувся?
— Татку, а що таке АНТИ-СВІТ? — підскочив я, бо мама вже про світ пояснила.
— Ну, саме слово АНТИ означає ПРОТИ, або ПРОТИЛЕЖНИЙ...
Що тут зробилося з моєю уявою! Яких тільки анти-світів не намалював я собі в голові. Я був глибоко переконаний, що у тому, іншому світі, все робиться навпаки. Ну, приміром, у школі всі учні і вчителі ходять не по підлозі, а — по стелі. І не на ногах, а на руках... Або... Або, ой смішно, у фільмі «Ну, постривай!» не Вовк хоче впіймати Зайця, а навпаки, Заєць біжить і кричить: «Ну, Вовче, постривай!»
От тільки де він, той АНТИ-СВІТ? Цього я ніяк не міг собі уявити. Після тривалих роздумів поплентався за батьками на кухню.
— Татку, — допитувавсь я, — а таке насправді буває чи тільки в кіно? Є де-небудь той АНТИ-СВІТ?
— Хто знає, — стенув плечима тато. — Може, десь і є...
Мама позирала на нас обох і якось таємниче посміхалася. А потім сказала:
— Коли хочеш знати, то не треба далеко ходити, щоб зрозуміти, що таке АНТИ-СВІТ.
— Як??? — вигукнув я, а тато високо звів брови.
— А отак. У тобі самому, синку, живе і світ, і анти-світ. Тепер уже ми з татком сиділи на канапі, а мама вела далі:
— Хіба не буває, що людину просять зробити одне, а вона робить зовсім протилежне?
Мене як шилом укололо: будь-що відшукати той хитрий АНТИ-СВІТ, який ховається в мені самому. Я почав уважно стежити за собою. Де він живе, той АНТИК?
Невдовзі дещо зрозумів.
Ось будить мене вранці батько:
— Вставай, сину, до школи спізнишся...
Я добре чую і вже хочу встати, але отой другий АНТИ-Я шепоче: «Та полеж, іще встигнеш... У ліжку так хороше, тепленько...»
Вбігає мама, ковдру стягує, а татко віддає команду:
— На зарядку — кроком руш!
Я вже до відкритого балкона підбіг, а тут раптом АНТИК смик мене за футболку: «Тю, навіщо тобі та зарядка? Он поглянь, що горобці за вікном виробляють...»
Ну й сварливі ж вони! Плигають з гілки на гілку, скублять один одного, верещать.
— Олесю! — гукає з кухні мати. — Ти хоч на годинника поглянь!
Я мерщій хапаю портфеля, кидаю туди книжки, прожогом — на кухню, сяк-так ковтаю сніданок, мерщій одягаюся. Батько вже тримається за ручку дверей.
— При такій організованості, — каже він докірливо, — ти навряд чи досягнеш чогось у житті. — І виходить, не чекаючи мене.
Мама теж незадоволена мною:
— Ото ти так поснідав? Так застібнувся? Ох, Олесю...
Та я вже лечу сходами вниз, а подумки зарікаюся: не слухатиму більше ніякого АНТИКА, хай він сам по собі, а я — сам по собі. Вранці в мене зарядка, обтирання. Книжки у портфель складатиму звечора. А сніданок з’їдатиму справно...
Але ж то зранку...
А коли ти прийдеш зі школи, кинеш портфеля, а хлопці вже постукують у дворі ключками... Тут тебе ніяка сила неспроможна втримати. Пішов у хокей грати. Ну, ми їм шайбу, — вони нам шайбу... І згадалося мені, що математика ще не зроблена, а той хитрий АНТИК під’юджує: «Ще одну шайбочку, ну одну-єдину...» Увечері ледве до ліжка дотягся, яка там уже математика... Другого дня — двійка.
Мама розгнівалася, татко відмовився брати мене на виставу до цирку, а я... Я ладен був провалитися від сорому крізь землю. Так мені хотілося пояснити моїм чудовим таткові й мамі, що я зовсім не поганий хлопчик, що це, власне, і не я винен, це все він, той АНТИК, котрий у мені живе...
Звичайно, нічого цього я їм не сказав, сидів цілий вечір — задачі розв’язував. А сам собі вирішив будь-що вигнати з себе того неслуха! Або хоч перевиховати його якось.
Та ось одного разу...
Одного разу повертавсь я зі школи. Якраз по дорозі додому хлопці ковзанку зробили, — залили водою гірку, морозець прихопив її, — катайся, скільки хоч! Повернув і я на ту ковзанку, знову ж таки АНТИКА послухав. Бо мама завжди каже, щоб зі школи йшов просто додому, ніде не затримувався. Може, я схаменувся б, ковзнувсь раз і гайда додому, але бачу — Грицько з четвертого «А», забіяка такий, причепився до Степанка-першокласника, що в нашому будинку живе. Відібрав у Степанка портфеля й катається на ньому з гірки, як на санчатах. Степанко стоїть, сльози розтирає, а Грицько регоче.
Жаль мені стало Степанка. Та й портфеля шкода, дебелий Гриць подерти може. Але й до Грицька підійти боюся, розбишака він, про це всі у дворі знають. Хотів уже нишком піти собі геть, аж тут АНТИК шепоче: «І не соромно тобі? Малого кривдять, а ти не борониш. А ще спортсменом хочеш бути...»
Не дослухав я АНТИКА, підступив до Гриця, вхопив портфеля, рвонув до себе:
— Ану віддай, чуєш?
Ошелешений Гриць тільки рота роззявив. А я взяв Степанка за руку і сказав:
— Ходімо, Степанку, він тебе не зачепить.
І ми пішли собі. Мені дуже кортіло озирнутися, здавалося, що Гриць ось-ось наздожене нас...
Але ніхто за нами не побіг. Та й АНТИК виявився хоробрим: «Не бійся, нічого не бійся! Молодець! Так і повинен діяти справжній мужчина. Пхе, Грицько! Він сам сміливих боїться...»
Того дня я був дуже задоволений. І собою, і АНТИКОМ. Думав: «А може, мені краще з ним заприятелювати? Ох і здорово буде! То байдуже, що йому буває ліньки вранці вставати, я його виховаю! Він у мене завжди чинитиме так, як сьогодні. А може, ще й краще… От тільки хто ж то буде тоді – Я чи АНТИ-Я?»

Марина СЛОВ’ЯНОВА
м. Київ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 16.03.2012 > Тема ""Джерельце""