"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
#36 за 07.09.2012
В╤РН╤СТЬ КЛЯТВ╤
╤ван МЕЛЬНИКОВ
Рядки, обпален╕ в╕йною
(З КНИГИ «╥М НЕ ВРУЧАЛИ ПОВ╤СТОК...»)
(Зак╕нчення. Поч. у № 33-35)
— Угу! — в╕дпов╕ла З╕на, зрозум╕вши задум командира. — ╢ ще питаннячко: нерви не здадуть, що проти ус╕х сама? — З нервами у мене все гаразд, старшой. Наказуй! — Тисни, З╕но, на всю зал╕зку! — ╢сть тиснути на всю зал╕зку! — в╕дпов╕ла З╕на, вмикаючи задн╕й х╕д. Танк розвернув башту на сто в╕с╕мдесят градус╕в, почав пов╕льно в╕ддалятися. Г╕тлер╕вц╕, як╕ стояли коло протитанкових ╖жак╕в з фаустпатронами, помахали п╕лотками, мовляв, ауфв╕дерзе╓н! З╕на уявила, як вони регочуть, викривляються ╕ називають радянських танк╕ст╕в боягузами. З╕ вс╕╓╖ сили вона витиснула фрикц╕он ╕ пересмикнула швидк╕сть переднього ходу. Роблячи зи╜за╜и, н╕би збираючись об’╖хати село, розвернула танк на сарай ╕ на повному ходу проскочила кр╕зь нього. Несучи на сво╖х бортах крокви, уламки дощок, танк вискочив на головну вулицю, поливаючи кулеметним вогнем фаустник╕в та ╕нших фр╕ц╕в, що вискакували з хат. В╕дразу ж заговорили майже ус╕ вогнев╕ точки ворога, обстр╕люючи радянський танк з гармат ╕ кулемет╕в. З╕на чула скрег╕т металу на лобов╕й брон╕, але впевнено вела машину, вправно ╕ без метушн╕ маневруючи по кривих вуличках села. А розв╕дники позначали на карт╕ ворож╕ бойов╕ об’╓кти. Повернувшись у батальйон, Батишев першим обняв свого вод╕я: — Дякую тоб╕, З╕но! Здорово ти вела танк. Я дуже задоволений, що тебе направили саме до мене, дуже! А про ту розмову у день нашого знайомства забудь... Домовились? — Домовились, старшой, — в╕дпов╕ла З╕на, задоволена похвалою командира. Саме в╕д нього вона хот╕ла почути ц╕ слова, що означали не лише подяку за профес╕йну майстерн╕сть, а й визнання ╖╖ повноправним членом ек╕пажу. А через день гвард╕╖ сержант Подольська уже вела св╕й танк по вулицях Проскурова, давлячи гусеницями ворож╕ батаре╖ й кулеметн╕ гн╕зда, таранячи бронетранспортери й автомашини. У числ╕ перших ув╕рвалася вона на територ╕ю концтабору, пройшовши кр╕зь буд╕влю фашистсько╖ охорони. Визволен╕ люди, мов святиню, ц╕лували броню радянського танка. Довго не могла вирватися З╕на з об╕йм╕в ж╕нок, як╕ плакали в╕д радост╕. Сотн╕ запитань ставили саме ╖й, як, мовляв, вона, ще зовс╕м д╕вчинка, а вже трет╕й р╕к вою╓? Як ╖╖ маленьк╕, н╕жн╕, зовс╕м не сильн╕ руки управляють такою могутньою машиною? ╤ З╕на охоче в╕дпов╕дала на вс╕ запитання, а пот╕м продемонструвала свою майстерн╕сть вод╕ння танка: пройшовши вздовж металево╖ огорож╕, трощила й п╕дминала охоронн╕ вишки г╕тлер╕вц╕в. ...П’ять м╕сяц╕в наймолодший танк╕ст 1-го Укра╖нського фронту З╕на Подольська вела дорогами в╕йни свою тридцятьчетв╕рку, щаслива тим, що разом з б╕йцями Радянсько╖ Арм╕╖ несе визволення в╕д фашистського рабства селам та м╕стам Укра╖ни. Попереду був Терноп╕ль. Оточений дванадцятитисячний ворожий гарн╕зон в╕дмовився в╕д запропоновано╖ кап╕туляц╕╖, фанатично спод╕ваючись на допомогу танково╖ див╕з╕╖ СС «Адольф Г╕тлер», яка к╕лька раз╕в намагалася роз╕рвати терноп╕льський «бублик», як охрестив це к╕льце оточення старшина Батишев. У м╕ст╕ фашисти перетворили кожен будинок на фортецю: за в╕кнами, в проломах ст╕н зас╕ли снайпери й фаустники, а з буд╕вель, з’╓днаних м╕ж собою ходами сполучення, хижо визирали дула гармат. Фаустники й артилер╕йськ╕ п╕дрозд╕ли були нац╕лен╕ на знищення танк╕в. До усього закликали г╕тлер╕вц╕в ╕ яскрав╕ плакати, що вис╕ли на кожному перехрест╕ м╕ста: «Не пропустимо радянськ╕ танки!». На плакат╕ був намальований бравий артилерист, який рукою в╕дштовху╓ червонозоряний танк. Один такий плакат роздобув Батишев ╕ домалював на ньому д╕вчину в шолом╕ танк╕ста, яка виглядала з люка ╕ протягувала г╕тлер╕вцю величезну дулю. Внизу був п╕дпис: «На, викуси!». П╕дготувавши танк до бою, старшина вручив плакат сво╓му вод╕ю: — В╕зьми, З╕но, цей портрет, подару╓ш його першому фашистському гаду, якого в╕зьмемо в полон. — Та ну ╖х, не треба, — в╕дмахнулась З╕на. — Ус╕ вони одержать в╕д нас дулю. — З╕н, а про що ти найчаст╕ше мр╕╓ш? — Про туфельки. Гарн╕, блискуч╕... лакован╕, як до в╕йни, — мовила д╕вчинка й зн╕яков╕ла. — А що? — одобрив Батишев. — Ц╕лком годяща мр╕я. Ех, ╕ гарно ж навкруги. З╕но... Була весна сорок четвертого. Бурхав кв╕тень перед буянням. Залишки брудного с╕ро-рудого сн╕гу танули на очах, ╕ нав╕ть на св╕танку, коли земля тужав╕ла в╕д легенького морозцю, продовжували видзвонювати струмочки. Б╕ля самого танка метушилися шпаки, вичищаючи дупло старо╖ абрикоси, пуп’янки яко╖ налилися, готов╕ будь-яко╖ хвилини перетворитися на б╕ло-рожев╕ кв╕ти. — Слухай, З╕но! — прокричав Батишев у люк, вдивляючись у бл╕до-рожев╕ хмари, що пов╕льно пливли на зах╕д. Щойно промчали над танком три ланки штурмовик╕в, ╕ рокот╕ння ╖хн╕х кулемет╕в уже долинали з околиц╕ м╕ста. Штурмовик╕в зм╕нили бомбардувальники, пот╕м знову «╤Ли» взялися обробляти передн╕й край фашистсько╖ оборони. — Так ось, З╕ночко, якщо Терноп╕ль в╕зьмемо ╕ не опинимося у «наркомзем╕», я тоб╕ так╕ туфельки роздобуду! Мов лялечки будуть. З ╕скоркою. Як у Дездемони. Спец╕ально для кадрил╕. Щоб н╕жкою об н╕жку... — Об╕йдуся, старшой! Мен╕ ╕ в кирзових непогано, — засм╕ялася З╕на. — Глянь! Зелена ракета! Батишев швидко зал╕з в люк, весело вигукнув: — Ну, по╖хали, служив╕! З╕но, заводь коробочку!.. «Роби, як я!» — просигналив головний танк комбата. Голосно зарев╕ли мотори — ╕ машини рушили у напрямку м╕ста. Незважаючи на артобробку ворожо╖ оборони, г╕тлер╕вц╕ вели масований обстр╕л з гармат, але тридцятьчетв╕рки, зд╕ймаючи куряву, вперто рухались до Тернополя. З╕на вела танк зи╜за╜ами, об’╖жджаючи стовпи вибух╕в ╕ вогнян╕ смерч╕ фашистських самох╕док, п╕дпалених ╖╖ товаришами. Ось ╕ околиця м╕ста, фашисти злякано шарахаються вб╕к, а З╕на вижима╓ з машини все, на що вона здатна. У цю мить юному вод╕╓в╕ здавалося, що нема╓ тако╖ сили, яка б ╖╖ зупинила, перервала б цей захоплюючий екстаз наступального пориву. ╥╖ танк утюжить вогневу точку ворога одну за одною. — Молодець, З╕ночко, жми на всю зал╕зку! — вигукував Батишев, прагнучи першим ув╕йти в центр м╕ста. ...Раптом ╖х сильно струсонуло, потягло вб╕к, обдало пекельним жаром — терм╕тний снаряд влучив у гусеницю, з╕рвав ╖╖. Танк спалахнув ╕ завмер. Судорожно стискаючи важ╕ль повороту, З╕на вже не змогла його повернути. Знепритомн╕вши, опустила голову на кол╕на, не в╕дчуваючи пекучого болю в╕д палаючого на н╕й комб╕незона ╕ не чуючи голос╕в сво╖х товариш╕в, як╕ витягували ╖╖ через нижн╕й люк. У брудному м╕сив╕ земл╕ та сн╕гу вони обкачали З╕ну, збиваючи полум’я з комб╕незона. — Ви обережн╕ше з нею, обережн╕ше, не мужик же! — сердито прохрип╕в Батишев, в╕дштовхуючи стр╕льця-радиста ╕ нарядника в╕д надсадно кашляючо╖ З╕ни, на як╕й все ще дим╕в комб╕незон. — Та поранена вона!.. У ногу поранена! — сипло крикнув зарядник. — ╤ спину ╖й здавило, — пом╕тив Микола Сн╕г╕рьов. На руках ус╕ тро╓ перенесли д╕вчинку у нап╕взруйнований будинок, п╕д прикриття цегляно╖ ст╕ни. Старшина обережно розстебнув ╖╖ ком╕р г╕мнастерки ╕, побачивши, що з внутр╕шньо╖ кишен╕ випав маленький червоний пакуночок, з якого визирав кра╓чок погона, пов╕льно розгорнув його ╕ завмер в╕д здивування: у п╕онерський галстук були загорнен╕ сяюч╕ позолотою лейтенантськ╕ погони, посв╕дчення, яке стверджувало, що З╕на╖д╕ Микола╖вн╕ Подольськ╕й присво╓но звання лейтенанта медично╖ служби, та друге — про нагородження орденом. — От тоб╕ й ма╓ш! — вигукував все ще здивований Батишев, передаючи погони товаришам. — Виявля╓ться, наш вод╕й — лейтенант, а ми, значить, так запросто з нею. Тим часом З╕на отямилася ╕ почула останн╕ слова. — Н╕чого, друз╕, я для вас сержант ╕ т╕льки. А це... — вона доторкнулась до погон, як╕ Батишев знову поклав ╖й у кишеню, — це просив в╕йськком зберегти для нащадк╕в. — З╕на кволо посм╕хнулася, глянула на друз╕в — ус╕ жив╕, неушкоджен╕, х╕ба що комб╕незони ╖хн╕ пропален╕ вогнем. Крок╕в за тридцять в╕д будинку, охоплена полум’ям, гор╕ла ╖╖ тридцятьчетв╕рка. А над полум’ям, десь у центр╕ м╕ста, майор╕в червоний прапор на веж╕ м╕ськради. — Наш╕, наш╕ де? — стривожилася д╕вчинка, силкуючись п╕двестися. — Уже у м╕ст╕, у м╕ст╕, З╕ночко, — з н╕жн╕стю ╕ якось святково в╕дпов╕в Батишев. — Терноп╕ль наш! ╤ в «наркозем» ми не потрапили, а «наркомздоров’я» вил╕ку╓ тебе швиденько. Одним словом, туфельки за мною. Скажи лише, де тебе знайти. Пересилюючи б╕ль в обпеченому т╕л╕, З╕на п╕дняла до Батишева вкрите пухирями обличчя ╕ прошепот╕ла: — Шукай мене в Берл╕н╕, старшой!.. ...Зустр╕тися ╖м не довелося. Закрутив ╖х вихор под╕й, загубились друз╕ в сутолоц╕ в╕йни. Одержавши новий танк, п╕шли вони дал╕, визволяючи ╢вропу в╕д фашистсько╖ невол╕. А З╕на м╕сяцями в╕длежувалася у госп╕талях. Через багато рок╕в по тому розпов╕ли ╖й однополчани, що по вулицях Берл╕на пройшла тридцятьчетв╕рка Олекс╕я Батишева, на башт╕ яко╖ було великими л╕терами написане ╕м’я — «З╕на». * * * У 1944 роц╕ в╕йна для З╕ни не зак╕нчилася: у неповних ш╕стнадцять рок╕в вона стала ╕нвал╕дом. Та повернувшись у р╕дний Севастополь, д╕вчинка почала наполегливо займатися спортом ╕ виграла цей б╕й за право жити й працювати повноц╕нно. Вона стала чемп╕оном Чорноморського флоту з парусного спорту, к╕лька рок╕в посп╕ль була чемп╕оном з фехтування. В╕дмовилась в╕д ╕нвал╕дност╕ й п╕шла працювати в органи внутр╕шн╕х справ, де працю╓ й зараз. Св╕й п╕онерський галстук, який пронесла через пекло в╕йни, подарувала сину, коли в╕н став п╕онером. Згодом шолом танк╕ста, бойов╕ нагороди З╕ни Подольсько╖ ╕ п╕онерський галстук зайняли почесне м╕сце на стендах Севастопольського музею комсомольсько╖ слави, куди часто заходить З╕на╖да Микола╖вна з╕ сво╖ми онуками. Часто в ╖╖ дом╕ бувають червон╕ сл╕допити з Краснодара, Новорос╕йська, Керч╕, Хмельницького, Тернополя та ╕нших м╕ст Укра╖ни, по дорогах яких пройшла з боями наймолодший фронтовий лейтенант медично╖ служби ╕ наймолодший танк╕ст 1-го Укра╖нського фронту севастопольська п╕онерка З╕на Подольська, яка дотримала клятви, урочисто промовлено╖ нею у Севастопол╕ ще у листопад╕ 1941 року.
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 07.09.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10731
|