Версiя для друку Обговорити в форумi

Нестор Іванович Махно...
Ну хто не знає його — визначного військового і політичного діяча часів братовбивчої громадянської війни на півдні України. Знайти щось нове про цю непересічну особистість стає все важче.
Та все ж таки час від часу з глибин державних і приватних архівних сховищ, зі сторінок різного роду публікацій до нас, читачів «КС», доходять нові чи призабуті факти, які дають можливість по-новому, в позитивному плані поглянути на життя і діяльність Нестора Івановича Махна. І це радує.
Все це потрібно ще і для того, щоб зняти зашкарублу полуду фальші та зловорожої лжеінформації, які десятиліттями вбивалися у нашу пам’ять і свідомість, як лише мова заходила про Нестора Івановича.
В останньому випускові УРЕ, приміром, читаємо: «Махно Нестор Іванович (1884-1934) — ватажок контрреволюційних анархістсько-куркульських банд на Україні 1918-1921 років. Після розгрому махновщини втік за кордон...». Оце, власне, і все.
Отож усі «ліміти» на словесну гидоту вичерпані, пора сказати і добре слово про Нестора Івановича. (Хоч, звичайно, ця людина — не ангел, у його житті всяке бувало).
У цих газетних нотатках автор не ставить перед собою мету висвітлити всі суперечливі складності життєвого шляху Нестора Махна. Натомість із загального інформаційного потоку новинок виокремимо для подальшої розмови лише два епізоди.
* * *
Йшов 1918 рік. Радянська Росія була охоплена вогнем громадянської війни.
У кінці року антибільшовицькі сили півдня країни об’єдналися у Добровольчу армію, яку очолив генерал А. І. Денікін.
До червня 1919 року значна частина України, у тому числі і Донбас, а також Бєлгород, Царицин були у руках білої гвардії. У липні розпочався новий наступ Добровольчої армії, вона захопила Воронеж, ввійшла в Курськ і Орел, підійшла до Тули. До Москви залишався лише один перехід. Зі всією очевидністю постало питання: бути чи не бути Росії радянською?
Ось у цей критичний момент і відіграли свою роль військові з’єднання Ф. К. Миронова і Н. І. Махна.
Але їхні імена як «ворогів народу» марно шукати на сторінках відповідного розділу офіційної історії СРСР. І лише зараз ми дізнаємося про те, яку вирішальну роль у тих воєнних діях відіграли Друга кінна армія Ф. К. Миронова і бригада Н. І. Махна.
Справа в тім, що якраз у цей час селянські повстанські загони під проводом Нестора Івановича ввійшли до складу Задніпровської стрілецької дивізії Червоної Армії, розгорнули «другий фронт» у тилу Добровольчої армії. Своїм стрімким ударом вони захопили Бердянськ, Маріуполь, Таганрог, порушили управління армії Денікіна, знищили її тилові бази. Настав перелом...
Читачам «КС» потрібен доказ? Ось один, але промовистий факт.
З ініціативи голови Революційної військової ради республіки Л. Д. Троцького якраз у цей час був заснований перший нагородний знак — Орден Червоного Прапора. 28 вересня 1919 року ВЦВК оприлюднив Указ про нагородження орденом. Ось вони, перші кавалери Ордена Червоного Прапора, як вони в алфавітному порядку зафіксовані в Указі:
— Блюхер Василь Костянтинович;
— Махно Нестор Іванович;
— Миронов Філіп Кузьмич.
Сумна доля цих активних учасників громадянської війни — Ф. К. Миронов у 1921 році був розстріляний як «ворог революції», В. К. Блюхер загинув у катівнях НКВС у 1938 році, Н. І. Махнові довелося покинути батьківщину і в злиднях закінчити життя за кордоном. Із героїв громадянської війни всі вони перетворилися в її антигероїв.
* * *
Наступний сюжет стосовно Н. І. Махна був для автора цих нотаток несподіваним.
Ще у 1991 році, гортаючи газету «Голос України» за 23 березня, я побачив портрет Нестора Івановича, а під ним невеличкий, всього на дванадцять рядків, його вірш «Зло».
Якби не було вказано, що автором поетичної мініатюри є Нестор Махно, я б сам не здогадався. Своєю формою і змістом, умінням лаконічно подати важливу і актуальну для всіх часів тему, вірш виявляв поетичну майстерність її автора. Такий поетичний твір написати випадково неможливо. Але судіть самі...

ЗЛО

Заходило сонце, вечірня імла
Кривавим багрянцем горіла.
Сполохана пострілом тиша села
Собачим вищанням тремтіла.
Дивлюсь: чоловік.
О зрадливая мить...
З рушниці дим цівкою в’ється.
Собака в агонії кров’ю хрипить,
А поруч хлопчина сміється.
Сховалося сонце, та морок не вкрив
Кривавого снігу перину.
Огляньсь, чоловіче!
Не пса ти убив,
Ти вбив у дитині людину.
Переконаний, що це не єдиний поетичний твір Нестора Івановича. Можливо, в якихось державних і приватних сховищах зберігаються твори, що вийшли з-під його руки... То, може, хтось із читачів «КС» допоможе знайти і оприлюднити ще щось з поетичної спадщини кавалера Ордена Червоного Прапора № 2?

Павло МАЗУР,
краєзнавець
м. Маріуполь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"