Версiя для друку Обговорити в форумi

(ЗАМІСТЬ ФЕЙЛЕТОНУ)

Висловлюємо глибоку шану «гражданину Украины», а за сумісництвом ще й меру Харкова пану Кернесу за архівеличезну щедрість його душі і вірність слову. Пообіцяв охтирчанам відновити пам’ятник «вождю всего человечества» — і відновив. Це вам не так, як повівся інший «гражданин Украины», а за сумісництвом ще й мер столиці. Той наспівав киянам на приступках мерії арію з бульбо-мильної опери «Моя любимая», а тоді намастив п’яти краденим у киян салом та й дременув у землю обітовану, у місце злачне аки крин. А наш благодійник — ні. Він не вкрав у харків’ян жодного шматочка сала. Він навіть своєю некраденою копійкою радий поділитися, аби вона ощасливила охтирчан. От і ощасливив. Помилуватись новопреставленим ідолом зійшлося кілька колишніх комсомолок, а нині — активісток православної церкви. Запитую їх:
— Ну як вам оновлена ікона?
— Стоїть, як живий! — каже одна.
— Ленін всігда жівой, бо живєє всєх живих! — уточнює інша. — І голову вірно, по-ленінскі задрав, бо у будуще смотрить, і краскою красівою покрашений. Хай многії літа буде во здравії наш спонсор, що не поскупився на таку краску — дивіться, як вилискує: і пінжак, і штани, і лисина. От тільки пика надута, як у п’яниці на похмілля. І пузо чомусь не справдішнє. І борода, як у вистарілого псаломщика.
— Тому й сумніваюся: а може, це й не Ленін зовсім, а скажімо, Троцький або Черновецький, а то й самісінький Кернес, — завагалася ще одна комсомолка.
У суперечку ув’язався колишній комсорг почившого в Бозі місцевого заводу:
— Який Кернес, який Кернес? Кернес — безбородий, тіко не бритий. А у цього борода аж закрутилася. Це справжнісінький Бронштейн, тобто Троцький. А ще вірніше — Руфин. Тобто Дзержинський. Бачите яким гачком у нього борода загнулася — наче гарпуном на наші душі замірився.
До розмови долучився ще один «обозрєватєль», в минулому вчитель вищої категорії, нині за сумісництвом пенсіонер-мінімальщик, а по злиднях — максимальщик:
— Не пам’ятник це. Не пам’ятник, а якесь опудало. Раніше він дороговказательну руку як тримав? Отакички-во! У голодовку про ту руку як казали?
Ще й показує рукою,
Куди бігти за мукою.
А тепер куди показує? У землю. Не доведи, Боже, щоб такі вказівки збувалися.
— А шо? Вполнє правільне указаніє. Длубайтесь у землі... садіть картоплю. Доки олігархи землю не поцупили. Длубайтесь і благо вам будєт, і довго проживете на землі. «Обозрєватєль» знов до бабочок:
— Невже ви не знаєте: це ж той, що церкви руйнував, що голодомором нас видушував, що війною на українську державу пішов і багнетами знищив нашу державність?
А вони:
— Знаємо. Усьо знаємо. Ми й самі в активістах ходили. І погреби-горища в селян вимітали, і хрести-ікони трощили... Врем’я таке було. А тепер оце в церкву йдемо. І за свої гріхи прощення попросимо, і за харківського благодійника помолимось. Подумать тільки: людина останньою трудовою копійкою пожертвувала і справжнісінький цілий пам’ятник во весь рост нам подарувала. Он у Лебедині Леніна тричі валяли. То голову одірвуть, то носа одіб’ють, то ноги поперебивають. То в ширінку дрючка встромлять, а він всьо ровно возрождався. А почему? Через потому, шо Лєнін — це наше наслєдіє.
— Здичавіння якесь. — Вдарив руками об поли «обозрєватєль». — Хіба ви не знаєте, що це опудало так наслідило, що й ступити ніде. Та й поставили його не там десь, а поставили на церковній землі і за неї церква податки платить?
— І це знаємо. Ось тому й несемо в церкву по гривні. Покладемо на жертовничок сьогодні, завтра, ще в якийсь празничок — от батюшка й розквитається з налогами.
— Здичавіння якесь, — підсумував учитель. — І не просте, а з «наслєдієм і во весь рост».

Почуту розмову записав
Борис ТКАЧЕНКО
м. Лебедин Сумської обл.

Коментує  художник

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Резонанс"