"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Резонанс"
#20 за 17.05.2013
ЗДИЧАВ╤ННЯ З НАСЛ╢Д╤╢М
(ЗАМ╤СТЬ ФЕЙЛЕТОНУ)
Висловлю╓мо глибоку шану «гражданину Украины», а за сум╕сництвом ще й меру Харкова пану Кернесу за арх╕величезну щедр╕сть його душ╕ ╕ в╕рн╕сть слову. Пооб╕цяв охтирчанам в╕дновити пам’ятник «вождю всего человечества» — ╕ в╕дновив. Це вам не так, як пов╕вся ╕нший «гражданин Украины», а за сум╕сництвом ще й мер столиц╕. Той насп╕вав киянам на приступках мер╕╖ ар╕ю з бульбо-мильно╖ опери «Моя любимая», а тод╕ намастив п’яти краденим у киян салом та й дременув у землю об╕товану, у м╕сце злачне аки крин. А наш благод╕йник — н╕. В╕н не вкрав у харк╕в’ян жодного шматочка сала. В╕н нав╕ть сво╓ю некраденою коп╕йкою радий под╕литися, аби вона ощасливила охтирчан. От ╕ ощасливив. Помилуватись новопреставленим ╕долом з╕йшлося к╕лька колишн╕х комсомолок, а нин╕ — актив╕сток православно╖ церкви. Запитую ╖х: — Ну як вам оновлена ╕кона? — Сто╖ть, як живий! — каже одна. — Лен╕н вс╕гда ж╕вой, бо жив╓╓ вс╓х живих! — уточню╓ ╕нша. — ╤ голову в╕рно, по-лен╕нск╕ задрав, бо у будуще смотрить, ╕ краскою крас╕вою покрашений. Хай мног╕╖ л╕та буде во здрав╕╖ наш спонсор, що не поскупився на таку краску — див╕ться, як вилиску╓: ╕ п╕нжак, ╕ штани, ╕ лисина. От т╕льки пика надута, як у п’яниц╕ на похм╕лля. ╤ пузо чомусь не справд╕шн╓. ╤ борода, як у вистар╕лого псаломщика. — Тому й сумн╕ваюся: а може, це й не Лен╕н зовс╕м, а скаж╕мо, Троцький або Черновецький, а то й сам╕с╕нький Кернес, — завагалася ще одна комсомолка. У суперечку ув’язався колишн╕й комсорг почившого в Боз╕ м╕сцевого заводу: — Який Кернес, який Кернес? Кернес — безбородий, т╕ко не бритий. А у цього борода аж закрутилася. Це справжн╕с╕нький Бронштейн, тобто Троцький. А ще в╕рн╕ше — Руфин. Тобто Дзержинський. Бачите яким гачком у нього борода загнулася — наче гарпуном на наш╕ душ╕ зам╕рився. До розмови долучився ще один «обозр╓ват╓ль», в минулому вчитель вищо╖ категор╕╖, нин╕ за сум╕сництвом пенс╕онер-м╕н╕мальщик, а по злиднях — максимальщик: — Не пам’ятник це. Не пам’ятник, а якесь опудало. Ран╕ше в╕н дороговказательну руку як тримав? Отакички-во! У голодовку про ту руку як казали? Ще й показу╓ рукою, Куди б╕гти за мукою. А тепер куди показу╓? У землю. Не доведи, Боже, щоб так╕ вказ╕вки збувалися. — А шо? Вполн╓ прав╕льне указан╕╓. Длубайтесь у земл╕... сад╕ть картоплю. Доки ол╕гархи землю не поцупили. Длубайтесь ╕ благо вам буд╓т, ╕ довго проживете на земл╕. «Обозр╓ват╓ль» знов до бабочок: — Невже ви не зна╓те: це ж той, що церкви руйнував, що голодомором нас видушував, що в╕йною на укра╖нську державу п╕шов ╕ багнетами знищив нашу державн╕сть? А вони: — Зна╓мо. Усьо зна╓мо. Ми й сам╕ в актив╕стах ходили. ╤ погреби-горища в селян вим╕тали, ╕ хрести-╕кони трощили... Врем’я таке було. А тепер оце в церкву йдемо. ╤ за сво╖ гр╕хи прощення попросимо, ╕ за харк╕вського благод╕йника помолимось. Подумать т╕льки: людина останньою трудовою коп╕йкою пожертвувала ╕ справжн╕с╕нький ц╕лий пам’ятник во весь рост нам подарувала. Он у Лебедин╕ Лен╕на трич╕ валяли. То голову од╕рвуть, то носа од╕б’ють, то ноги поперебивають. То в шир╕нку дрючка встромлять, а в╕н всьо ровно возрождався. А почему? Через потому, шо Л╓н╕н — це наше насл╓д╕╓. — Здичав╕ння якесь. — Вдарив руками об поли «обозр╓ват╓ль». — Х╕ба ви не зна╓те, що це опудало так насл╕дило, що й ступити н╕де. Та й поставили його не там десь, а поставили на церковн╕й земл╕ ╕ за не╖ церква податки платить? — ╤ це зна╓мо. Ось тому й несемо в церкву по гривн╕. Покладемо на жертовничок сьогодн╕, завтра, ще в якийсь празничок — от батюшка й розквита╓ться з налогами. — Здичав╕ння якесь, — п╕дсумував учитель. — ╤ не просте, а з «насл╓д╕╓м ╕ во весь рост».
Почуту розмову записав Борис ТКАЧЕНКО м. Лебедин Сумсько╖ обл.
Коменту╓ художник
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11764
|