Версiя для друку Обговорити в форумi

Катерина Осадца - учениця 10-го класу Чкалівської загальноосвітньої школи Нижньогірського району. В цьогорічному літературному конкурсі школярів Криму "Ми діти твої, Україно!" вона здобула друге місце в номінації "Публіцистика" за цікавий документально-художній нарис "Тополя" - про Марію Штепу, колишню юну зв'язкову української повстанської армії. Свою невеличку грошову винагороду за перемогу в цьому конкурсі Катерина, маючи надзвичайно вразливу душу і чуле серце, надіслала для матеріальної підтримки хлопчика Євгенчика, котрий в результаті нещасного випадку залишився інвалідом.

Катерина не лише пише гарну публіцистику, вона ще й гарно співає, бере участь в художній самодіяльності. Ось у цьому костюмі, в якому ви бачите її на фото, дівчина у складі вокальної групи співала у Нижньогірську українську народну пісню "Черевички", а після концерту сфотографувалася.

На початку року Катя побувала в Києві в Національному еколого-натуралістичному центрі, де захопилася екзотичною рослиною, котра зветься "батат", що в перекладі означає "солодка картопля", і вирішила посадити її у себе вдома, в Криму, та на пришкільній ділянці. Цікаво, чи прижився батат на Катрусиному городі? Може, згодом вона розповість про це дослідження нашим читачам... 

"Кримську світлицю" з усіма її додатками - "Джерельцем", "Будьмо!" та "КримСПОРТОМ", Катя передплачує. Улюблену газету читають вдома усією родиною, а потім дівчина приносить її в школу, дає читати вчителям української мови і, зокрема, своїй вчительці Світлані Петрівні та друзям-однокласникам.

А оце недавно Катерина Осадца надіслала до редакції добірку своїх віршів. Юна авторка самокритично застерігає, що "пейзажної лірики не ризикує подавати, бо поки що над нею можна лише "Господи, помилуй" заспівати. Знаю, - пише Катя, - що вірші мої ще слабенькі, тож намагаюся їх доопрацьовувати, редагувати... Бог знає, чи виходить з того щось путнє..." 

Хочеться сказати Катерині, що вона вже занадто вимоглива до своїх перших поетичних проб. Її вірші не такі вже й безнадійні та "слабенькі". Є в них те, що йде з глибини душі, що хвилює душу. Є гарні думки і, головне, авторка передає їх на папері щиро і натхненно. А це вже не так і погано. При систематичній праці над словом, при наполегливих пошуках художнього образу прийдуть майстерність, упевненість у своїх силах, а отже, сподіваємось, народжуватиметься справжня Поезія. 

Пропонуючи до уваги читачів добірку перших віршів неординарної особистості, якою, на наше переконання, є юна авторка Катерина Осадца, бажаємо їй сміливіше ставати на нелегку, але загадкову й романтичну літературну стежку. Ступай упевненіше на неї, Катю, бо тільки упевненість та віра в себе окриляють та надають сили! Хай щастить! А щодо своїх народознавчих нарисів, які ти теж пишеш, то - надсилай, ми на них чекаємо.

Данило КОНОНЕНКО, редактор відділу літератури "Кримської світлиці".

УКРАЇНІ

І

Земля моя! Вкраїно, рідний край!

Уся ти - наче пісня солов'їна,

Тут, як до шлюбу вбралася калина,

Живи, Вкраїно, піснею лунай!

Колись і плач степами линув й горами,

Пройшли Батий і Золота орда,

Але зосталась ти навік нескорена,

Прекрасна вічно, вічно молода.

Кружляли над тобою чорні ворони,

Де кров лилась - тепер росте трава.

Із Батьком Хмелем, із ясними зорями

Зосталася навіки ти жива.

І знову плач лунав понад Славутичем.

Старий козак ридав не день, не ніч.

Жорстокістю нападників замучену

Палили - руйнували Матір-Січ.

А в Україні війни, революції,

Казали: "Не піднятись їй з землі".

І знов її, неладами замучену,

Підносили на крилах журавлі.

ІІ

Вкраїно-ненько, Вкраїно-мати,

Тебе, Вкраїно, тебе люблю!

І Кримські гори, й степи, й Карпати,

І соловейка в твоїм гіллю.

Вкраїно-ненько, Вкраїно мила,

Ти дай напитись мені роси.

Лечу до тебе, немов на крилах,

І через гори, й через ліси.

Лечу до тебе, немов на крилах,

В долонях серце тобі несу.

Вкраїно-мамо, Вкраїно мила,

Прости вагання, прости сльозу!

ЖИВА ВОДА

Жива вода тече в Карпатських горах,

Жива вода в Карпатах б'є ключем.

Її нап'ється й другом стане ворог,

Теплить вода та і вогнем пече.

Жива вода ув усмішці дитини,

Жива вода - це вірнеє плече.

Жива вода - висока полонина,

Теплить вода та і вогнем пече.

Жива вода - то молода дівчина,

Жива вода - одвічний цвіт очей,

Жива вода - заквітчана калина,

Теплить вода та і вогнем пече.

Живую воду подає нам мати,

Жива вода - все добре і просте,

Дідусь, бабуся, сонях біля хати,

Жива вода - то слово золоте.

Жива вода - то сонечко на небі,

Жива вода волошками цвіте.

Жива вода - розрада у потребі,

Жива вода - то серце золоте.

Жива вода тече в Карпатських горах,

Жива вода - Говерла й Синевір.

Старих Карпат сльозина сивочола,

Жива вода - то серце синіх гір.

КОХАНОМУ МІСТУ

Тернопіль снігом заміта,

Над ставом птахи пролітають...

Тут найщасливіші літа,

Тут Серет і цимбали грають.

Свята коханая земля!

Свята розп'ята Україно!

Листи на крилах журавля

Пишу тобі й до тебе лину.

Нехай же заметіль мете

По рідних горах і долинах;

Не можу не любити те,

Що зветься Західна Вкраїна.

МОЛИТВА

Щоденного щастя засада,

Надія і віра, терпіння,

Молитва - найкраща порада,

Молитва - дорога спасіння.

Молитва - мов сльози Марії,

Немов найпрекрасніші перли.

В молитві усі наші мрії,

Молитва не дасть нам померти.

В молитві Христова дорога,

В молитві Христове розп'яття.

Немає біди і тривоги,

Допоки ми молимось, браття.

Над нами у тяжку годину

Пречиста покров свій простерла.

Молімось, брати, за Вкраїну,

Бо ще Україна не вмерла!

СЕСТРІ

І

Хоч', тобі почитаю вірші,

Хочеш, прозу? Що хочеш, Олю?

Ти до серця мені напиши

Про знівечену рідну долю.

Подарую тобі заметіль,

Співи жайворонка у полі...

Від усіх йдуть листи звідусіль,

Лиш від тебе немає, Олю.

... А від сонячно-слізних заграв,

Від тривожного, злого лиха

Тихо дощ у траві помирав, не дихав.

ІІ

А маки, а маки, а маки червоні,

Мов краплі, мов краплі чиєїсь крові.

Мені ти свої простягаєш долоні,

Ховаєш, лікуєш в них серце моє

нездорове.

А очі, а очі, а очі блакитні,

Мов краплі далекого неба.

Прошу, будь зі мною і в січні, і в квітні.

Будь поруч, мене пригорнувши до себе.

Втомилася вже відпускати я роки,

Чекати, що будемо, сестро, ми разом.

А час пропливає, як річка широка,

А я не встигаю летіти за часом.

*  *  *

Спомин в серці не згасне.

Часу ріки проплинуть,

І журавка полине у ключі в синю даль.

Відцвітає калина, опадає калина,

А мені за прожитим ні краплини не жаль.

І не жаль, що любила, і не жаль,

що чекала,

І не жаль, що заснути не могла опівніч,

Що червоної рути я тобі не шукала

Й коси тихо спадали в олеандрову ніч.

І не жаль, що зустрілись, і не жаль,

що простились,

І не жаль поцілунків, і нічого не жаль.

То чому ж з журавлями серце

знов попросилось

Полетіти до тебе в тихо-синю печаль?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2002 > Тема "Душі криниця"