Версiя для друку Обговорити в форумi

Два роки тому, 27 жовтня 2000 р., після перенесеного інфаркту міокарда в 6-й лікарні Сімферополя на 55-му році життя помер головний редактор "Кримської світлиці", генеральний директор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в м. Сімферополі Володимир Сильвестрович МИТКАЛИК. Саме в цей день вийшов черговий номер "Кримської світлиці", у якому було передруковано інтерв'ю В. Миткалика газеті "Демократична Україна". Хочемо сьогодні цим передруком пом'янути колишнього головного редактора та нагадати кримським властям, що й досі сім'я покійного не отримала обіцяної два роки тому допомоги на спорудження пам'ятника В. С. Миткалику. А читачі мають нагоду пересвідчитися в актуальності цієї публікації: на жаль, української присутності в кримському інформаційному просторі за цей час не побільшало; хіба що "Кримська світлиця" завдяки отриманому від американського Посольства гранту вийшла в Інтернет, але натомість має припинити випуск заснованих 4 роки тому додатків, бо фінансування газети, незважаючи навіть на Доручення Президента з цього приводу, не здійснюється в передбачених кошторисом обсягах. Прикро говорити про це в день пам'яті В. С. Миткалика, та, думається, сам Володимир Сильвестрович був би більше подивований тим, що у "Кримської світлиці" раптом стало все гаразд: він був реалістом. Гірко, що оці реалії підкосили йому серце... Вічна пам'ять...

***

Газета "Демократична Україна" нещодавно опублікувала інтерв'ю з головним редактором "Кримської світлиці" В. МИТКАЛИКОМ про стан української преси в Криму і місце нашого просвітницького часопису в інформаційному просторі півострова.  Пропонуємо цей матеріал увазі й наших читачів.
Досить прикрий казус стався під час відвідин Президентом України Сімферополя у кінці липня 2000 року. Коли журналісти на прес-конференції у внутрішньому дворику Ради міністрів автономії задали запитання стосовно нібито утисків російської мови, Леонід Кучма чітко відповів, що в Україні одна державна мова. І закликав усіх "по великому рахунку бути українцями". При цьому зазначив, що йому щоранку на стіл кладуть усі кримські газети, але серед них немає україномовних. Ті, хто знає, що це не зовсім так, ошелешено переглянулися.
- Як же так? - звернувся я потім до головного редактора "Кримської світлиці", чи не єдиної україномовної газети на півострові, Володимира Миткалика.
- Може, йому просто не кладуть? - висловив припущення головний редактор. - Втім, усе може бути. Адже нашу редакцію, на превеликий жаль, не те, що не запросили на зустріч з Президентом, а навіть не попередили. Як на мене, то хтось зумисне намагається обмежити інформаційний простір Президента. Більше того, насмілюсь сказати, не виключено, що хтось намагається сформувати його на базі шовіністичних кримських видань, які виходять російською мовою.
І далі продовжив:
- Дуже боляче спостерігати, як деякі кримські видання поливають брудом Україну і все українське. До того ж здебільшого за кошт нашої держави. Ми намагаємося протистояти отій ідеологічній навалі. Але сили не рівні. Ми, можна  сказати, одні на півострові, як воїн у полі. Питаєте, як реагують владні структури? А ніяк! Впритул не бачать. Скільки їм листів надіслали з пропозиціями та проханнями - ні слова у відповідь. Отаке ставлення державних мужів, як вони себе називають. Кому вони служать? Чиїм інтересам? Кого виховують? Їй-Богу, до цих пір важко второпати. У Криму понад 700 тисяч українців. І з-понад чотирьохсот періодичних видань україномовні лише "Кримська світлиця" та "Дзвін Севастополя". Тож, як кажуть щирі українці, хоч їжте, хоч дивіться та ковтайте те, що підсовують українофобні видання. В такій ситуації було б правильним, якби щоденні газети "Крымские известия" та "Крымская газета", співзасновниками яких є Верховна Рада та Рада міністрів автономії, виходили не лише російською, а й українською мовами, можливо, мали вкладки на інших мовах народів, що населяють півострів. Було б і чесно, і справедливо. Тим паче, що стосовно цього, як стало відомо, писав до Кабінету міністрів голова кримського уряду Сергій Куницин.
А щодо ставлення кримської влади до преси, то Володимир Сильвестрович показав щойно прийняту заяву Кримської асоціації вільних журналістів. У ній констатується, що останнім часом у Криму "намітилася стійка тенденція професійної дискримінації журналістів, котрі працюють на українські засоби масової інформації. Насамперед це стосується дій окремих посадових осіб Верховної Ради Автономної Республіки Крим". Українським журналістам просто відмовили в отриманні інформації про ряд заходів, що відбувалися у стінах кримського парламенту.
Серед безлічі прикладів - кілька останніх. Так, на офіційну зустріч голови Верховної Ради автономії Леоніда Грача з головою державної комісії Російської Федерації зі сприяння політичному урегулюванню придністровської проблеми депутатом Держдуми Євгеном Примаковим 31 липня були запрошені лише російські журналісти та представники двох місцевих телекомпаній. Українських журналістів навіть не повідомили. Як сказано у заяві, вже стало традицією проведення "підпільних" засідань президії Верховної Ради Криму під кодовою назвою "робочі наради". А це порушення Закону "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", а також регламенту самого ж кримського парламенту. Виходить, українські журналісти мають задовольнятися лише тією інформацією, яку надає їм прес-секретар кримського спікера. Дуже "демократично"...  Як у часи, коли ще Леонід Грач був першим секретарем Кримського обкому партії. Схоже, кримських журналістів хочуть привчити користуватися тільки дозованою інформацією, поданою під певним кутом зору.
- От вам і увага та повага. Симптоматично, правда? - зазначає далі головний редактор. - І коли мене інформують з Києва, мовляв, вашу газету інкогніто переводять на місцеве фінансування, я категорично проти. Бо то буде все одно, що закрити часопис. І це могло б статися протягом кількох місяців. Наводжу досить промовистий приклад, що стався з кримськотатарською газетою "Янъы Дюнья" ("Новий світ"). Раніше кошти на її видання надходили із Держкомнацу - газета виходила вчасно, була бойовою, журналісти отримували платню. А потім, не питаючи згоди та обіцяючи золоті гори, перевели її на фінансування із республіканського бюджету. І ось уже другий рік ота газета то вийде, то знову зникне з інформаційного простору. І не дивно. У цьому році на її випуск було виділено лише 30 тисяч гривень. А минулого року газетярі по три - чотири місяці не отримували зарплату, бо на все про все було виділено лише 10 тисяч гривень. Неважко передбачити, яка доля чекає оце національне видання. А його читачами могли б стати майже 250 тисяч кримських татар. Хіба цього не розуміє кримська влада? А причина відмови одна: немає коштів. Втім, на фінансування незалежної, а по суті приват-            ної (!) газети "Крымская правда" гроші знаходяться. Чому такий привілей тому виданню, яке знаходиться, м'яко кажучи, в опозиції до Української держави? Щось тут не те. Та й чи випадково? Нам пояснюють, буцімто у цієї газети тираж найбільший. Якщо йти за такою логікою, то чому б не поставити "на довольствие" й "Комсомольскую правду" чи "Московский комсомолец"? Вони уже заполонили півострів. І нехай собі формують у кримської молоді "комсомольський" світогляд. У комуністичному заповіднику повинен бути саме такий інформаційний "іконостас"...
Схоже, головному редакторові допекло. Втім, він правий. У Криму влада не зацікавлена у виданні не тільки україномовних газет та журналів, а й часописів національних меншин. Вряди-годи з'являються на світ німецька, вірменська, грецька малотиражки. Немає коштів. У владних кабінетах на зауваження стосовно цього кажуть: "Заробляйте самі за рахунок реклами". "Слушна" порада...
- Ми також намагаємося це зробити, - каже Володимир Сильвестрович. - Однак не завжди вдається. Українські бізнесмени віддають перевагу виданням, що мають високі тиражі. Тій же "Крымской правде". Так вчиняє тютюнова фірма "Прилуки", рекламуючи свою "нову приму". Коротше, підтримує тих, хто гудить нашу державу. Невже, окрім вигоди, нашим підприємцям нічого більше й не треба? Якось ми запропонували відомій львівській фірмі "Світоч" розмістити рекламу у нашому часописі. Довго нам обіцяли, нарешті заплатили тисячу гривень. Так що не все так просто у нашому "королівстві". І нині ми добиваємося, щоб нас не передали на місцеве фінансування. Інакше і для "Кримської світлиці", і для Всеукраїнського інформаційно-культурного центру, що створений нещодавно, ота "передача" стане початком кінця. Та й з якого дива Мінфін Криму буде виділяти кошти, скажімо, на центр, який є структурним підрозділом Держкомітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України? То - омана, марні сподівання.
- І насамкінець, - підкреслює головний редактор "Кримської світлиці". - Якщо державні владні структури хочуть, щоб у Криму виховувались патріоти України, а не комсомольці та піонери неіснуючого СРСР, то варто подбати про те, щоб в українському інформаційному просторі панували українське слово, українська думка. (На превеликий жаль, нині він відданий не просто російськомовній пресі, а російським засобам масової інформації). А це можливо лише за умови державної підтримки ЗМІ, що дійсно стоять на державницьких позиціях. У Криму багато здібних журналістів, які добре володіють українською мовою, мають, як кажуть, гостре перо. Одначе їм ніде докласти свої сили. А тому більшість їх працює, а можна сказати й грубіше, продає свій талант російськомовним виданням. У центрі мають врешті-решт зрозуміти: Крим - не департамент Москви, як просторікував мер "білокам'яної", а частина України. Виходячи з цього, й слід будувати інформаційну політику на півострові.
Бесіду записав Віктор СТУС,
член Спілки журналістів України.
("Кримська світлиця",
27 жовтня 2000 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2002 > Тема "Українці мої..."