Версiя для друку Обговорити в форумi

21 вересня - день працівника лісу
до 75-річчя від дня народження професора П. Г. ВАКУЛЮКА

...Тоді була короткочасна "відлига" - епоха Петра Шелеста. Я був підлітком, закоханим у природу, і тому не міг не звернути уваги на нове цікаве видання "Людина і природа" - українською мовою. Спочатку купив за 1968 рік, потім за 1969-й. Встиг придбати цю гарно оформлену книгу і в 1970 році. Більше їх не випускали, - можливо, це було пов'язано з тим, що Петра Юхимовича Шелеста перевели до Москви, а на його місце призначили Щербицького.
Звичайно, щось подібне виходило і пізніше, але саме від цих трьох книжечок віяло чимось теплим, добрим, українським... Запам'яталося на все життя і прізвище одного з авторів - Павло Вакулюк.
Тоді я ще не знав, що через три десятиліття я познайомлюся з цією чудовою людиною - справжнім фахівцем і великим патріотом України. Не знав, навіть уявити собі не міг, що сидітиму колись з ученим у його затишній квартирі і питиму запашний чай на кухні. Тільки цього разу я вже був не запальним хлопчиськом, який мріяв про організацію шкільного лісництва, та й він був не енергійним, беручким кандидатом наук, а мудрим сивочолим професором, у якого за спиною - понад 50 років
наукової і виробничої діяльності та 185 наукових праць...
Мені було приємно представляти "Кримську світлицю", оскільки наша газета, така уважна до природоохоронних проблем, вже писала і про самого Павла Гавриловича (стаття "Заслужений лісівник" від 7.09 2001 р.), і про його великого учителя, академіка Петра Погребняка ("Той, хто відродив Гілею", "КС" від 27.07 2001 р.).
Та й Павло Гаврилович жваво цікавився життям кримських українців та проблемами "світличан". Іншими словами, бесіда була теплою і невимушеною. Нас обох не покидало відчуття, що живемо вже у своїй Україні, і що, незважаючи на величезні труднощі, з якими зіткнулася держава, вона-таки є нашою. Принаймні, тепер можна говорити правду і про минуле і про сучасне.
- Павле Гавриловичу, десь у 70-х роках я побував у Боярці на тому місці, де нібито проходила знаменита вузькоколійка, описана Миколою Островським в романі "Як гартувалася сталь". В тому, що вона існувала, я тоді не сумнівався, але поважні сумніви викликало те місце, де вона була реконструйована. Кілька метрів насипу, а потім знову - рівне місце. За півстоліття насип, якби він насправді існував, не зник би...
- Ось бачите, навіть Ви засумнівалися... Справа в тому, що на незначні відстані взагалі недоцільно будувати насип. Вузькоколійки працювали і на кінній тязі, а для них насип непотрібний. Шпали - звичайні однометрові дрова -закопували врівень із землею, а на них клали рейки. Кінь ішов поміж рейками і тягнув вагонетку з дровами.
- Знаю, що Ви написали навіть невелику книжечку "Боярська вузькоколійка як дзеркало більшовицької пропаганди". Насип - це не єдина недоречність, на яку Ви звернули увагу?
- Островський писав про старі граби, які стояли вздовж траси, "ховаючи зморшки кори під бурим мохом". Писав, що лопати шкребли камінь, а дощ змивав з насипу глину... Лопати не могли "шкребти камінь" - в боярських лісах його просто немає, там пісок. І "зморшки" у граба не могли ховатися під мохом, - у граба кора гладенька. До того ж граби ніколи не ростуть на піщаних ґрунтах.
- Також Микола Островський писав, що станція розташована серед лісу...
- А вона знаходиться в центрі великого селища. Та й села найближчі знаходяться не за 15 верст, а за 1,5 - 7 верст від Боярки. До того ж, ніяк не можна заготовити і в одному місці скласти 210 тисяч кубометрів дров, як у романі. Для такої кількості дров треба було зрубати дуже велику ділянку лісу площею майже 1 000 гектарів. Тобто завдовжки п'ять і завширшки два кілометри. Вся довжина Боярської дачі близько 7 км, а ширина біля 3 км. Той, хто "допомагав" Островському писати роман, мабуть, не звернув уваги на такі недоречності.
А цінним у романі є те, що Островський і його співавтори, самі того не бажаючи, показали типово більшовицьку безвідповідальність, невміння організувати справу.
- Але ж, якщо чесно, ми й зараз господарюємо не краще. Йде хижацьке вирубування лісів у Карпатах...
- Ось тут я з Вами не згоден. Якраз "хижацького" вирубування лісів в Україні немає. Я не кажу про окремі випадки самовільних рубок - це проблема давня, а не останнього десятиліття. Але в цілому ліс рубають в межах науково-обґрунтованої норми - розрахункової лісосіки. В Карпатах в останні роки рубають навіть дещо менше норми. Якщо ж говорити про колишні колгоспні та радгоспні ліси, то тут, на жаль, є факти надмірної рубки стиглих деревостанів.
- Десь нещодавно прочитав, що лісові площі скорочуються у Криму. Це правда?
- Правда те, що в останні роки площа кримських лісів не збільшується. Але й скорочення площ немає. Лісовідновлення залежить від фінансування галузі, а воно десь на рівні 30% від потреб.
- Чи є оптимальною нинішня лісистість України?
- Оптимальною вважається лісистість біля 25%. Але ж значну частину України становлять лісостепи і степ. Зараз у нас 15,6% території під лісами. Оптимальною для України було б мати 19 - 20% лісових площ. Якщо галузь нормально фінансуватиметься, то зростуть і об'єми лісопосадок.
- У багатьох країнах колишнього соцтабору вже є приватні ліси. В Україні ліс також можуть приватизувати?
- У нас приватних лісів, слава Богу, немає і сподіваюся, що не буде. У нас своя специфіка і свої традиції.
- У роки радянської влади лісова галузь, як і багато інших, була зросійщеною. Чи повертається українська мова?
- Тепер і документація ведеться українською, і спілкування з Києвом переважно йде державною мовою. Викладання у ВНЗ - також українською. А ось в лісотехнікумах по-різному. Тут ще існує проблема Схід - Захід...
- Павле Гавриловичу, дозвольте від імені читачів "Кримської світлиці" привітати Вас з ювілеєм - 75-річчям від дня народження. Бажаємо міцного здоров'я, бадьорості, оптимізму. А також появи нових наукових праць і цікавих історичних розвідок!
- Дякую за побажання. Я ж, у свою чергу, бажаю "Світлиці" вистояти, пережити важкі часи і бути надійною опорою для кримських українців. Газета, яка, незважаючи на фінансову скруту, не забуває писати про ліс, заслуговує на мою щиру повагу.
Київ - Львів.

Для довідки.
Павло Вакулюк - професор українського центру підготовки та підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства, заслужений лісівник України.
Народився 28 серпня 1928 року в селі Верхівня на Житомирщині. Закінчив Київський лісогосподарський інститут у 1951 році. Працював лісничим, директором лісгоспу, начальником управління лісорозведення Міністерства лісового господарства. Понад 50 років поєднує виробничу та наукову діяльність. Його перу належать 185 друкованих праць. Окремі монографічні видання: "Типи лісових культур для України" (1976), "Технология лесокультурных работ" (1982), "Ліс - багатство України" (1984), "Ліс і людина" (1989), "Оповіді про дерева" (1991), "Лісовідновлення і лісорозведення в Україні" (1999), "Нариси з історії лісів України" (2000), "Історія українців" (2001).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2003 > Тема "Українці мої..."