"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "Крим - наш дім"
#12 за 21.03.2014
АГАЙМАН З ТЮРКСЬКО╥ — СПРАВЖН╤Й ЧОЛОВ╤К
РОЗМОВА З БАТЬКОМ...
Саме Агаймани — таку ╕сторичну назву ма╓ мо╓ р╕дне село. Чи м╕г м╕й пок╕йний батько, молоденький лейтенант, народжений на Херсонщин╕, лежачи в окоп╕ у грудн╕ 1941 року в сн╕гах п╕д Москвою, хоч на одну хвилину уявити, що в╕н ╕ його бойов╕ друз╕ захищають столицю майбутнього агресора ╕ окупанта, який через 73 роки прийде на його р╕дну Укра╖ну? Олекс╕й Польченко — виходець з тавр╕йського села, яке ма╓ кримськотатарську назву Агайман, що в переклад╕ з тюрксько╖ — справжн╕й чолов╕к, захищаючи в 1941 роц╕ Москву насамперед захищав ╕ сво╓ р╕дне село, до якого не повернулось п╕сля в╕йни б╕льше сотн╕ чолов╕к╕в. До початку Друго╖ св╕тово╖ лейтенант Польченко служив у Москв╕, нав╕ть встиг послужити в кремл╕вськ╕й комендантськ╕й рот╕, а пот╕м, коли фашисти п╕д╕йшли до Москви, ╖х, хоч вони ще й не нюхали пороху, кинули на передову. Дивно, ран╕ше, коли я писав слово «фашист», уявляв н╕мц╕в, а сьогодн╕ перед мо╖ми очима «зелен╕ рос╕йськ╕ чолов╕чки», озбро╓н╕ «до зуб╕в», та «казачки» ╕з самооборони, як╕ б╕льше нагадують пол╕ца╖в, нахабно поводячись на кримськ╕й земл╕. В╕д Москви м╕й батько д╕йшов до Кен╕гсберга (нин╕ Кал╕н╕нград), а пот╕м Японська в╕йна, Китай, ╕ лише в 1947 роц╕ в╕н написав рапорт ╕ в╕дмовився в╕д профес╕йно╖ в╕йськово╖ кар’╓ри та в╕д навчання в академ╕╖ ╕м. Фрунзе ╕ повернувся в р╕дний Агайман. Повернувся один, а брат ╤ван залишився лежати в братськ╕й могил╕, його батько — м╕й д╕д — теж повернувся додому, втративши на в╕йн╕ одну ногу... Вся моя р╕дня проливала кров за р╕дне село Агайман, за р╕дну Укра╖ну. В Незалежн╕й Укра╖н╕ батьков╕ довелось пожити лише 11 рок╕в, пам’ятаю, як в╕н лаяв президента Л. Кравчука за те, що здав флот, а п╕зн╕ше за здачу ядерно╖ збро╖. Тату, ти помирав на руках сво╓╖ доньки, мо╓╖ сестри, з в╕рою, що рос╕яни — наш╕ брати, ╕ не знав, що саме твоя донька, проживаючи в Тб╕л╕с╕, першою з нашо╖ родини почу╓ гурк╕т «братських» рос╕йських танк╕в, п╕зна╓ страх╕ття 2008 року, побачить потоки б╕женц╕в з Абхаз╕╖, як╕ вт╕кали в╕д братських об╕йм╕в. Сьогодн╕ настала ╕ моя черга в╕дчути ╕ побачити справжн╓ обличчя «брата». Та ти, на щастя, напевне, цього не бачиш... Ти бачив ╕нше. Пам’ятаю к╕нець 80-х — початок 90-х, ╕ тих б╕женц╕в, як╕ прибували до нашого села з гарячих точок колишнього Союзу. Тод╕ вони називали Укра╖ну ра╓м ╕ рад╕ли, що це ╓дина держава, де не пролива╓ться кров. А ти д╕лився з ними хл╕бом ╕ давав попити холодно╖ колодязно╖ води, говорячи, що в людей забрали р╕дну землю, р╕дну мову, хату ╕ що ставитись до них треба так, щоб вони через добро в╕дчули справжню укра╖нську душу. Як тоб╕ сьогодн╕ там на неб╕, батьку? Багато сво╖х однополчан зустр╕в? Чи в╕риш ти в те, що бачиш, якщо тоб╕ все видно? Чи в╕риш, що по кримськ╕й земл╕, де могила мо╓╖ мами, тво╓╖ дружини, гарцюють онуки тих тво╖х однополчан, з якими ти лежав у 1941 роц╕ в окопах п╕д Москвою, а пот╕м визволяв ╢вропу в╕д коричнево╖ чуми... Чому ж ви про цю чуму забули, чому залишили ╖╖ нам у спадок? Я знаю, ти не хочеш в це в╕рити, але, на жаль, це вже зд╕йснений факт. Як тоб╕ так╕ брати, що стали тепер «братками»? Ти був оптим╕стом ╕ завжди залишав м╕сце для над╕╖. Та думаю, твоя душа втратить ту останню краплю над╕╖, коли ти побачиш з небес, як ми, укра╖нц╕ Криму, покинут╕ напризволяще ки╖вською владою, п╕демо по св╕ту з торбиною на плеч╕ подал╕ в╕д «братських об╕йм╕в», ╕, може, нам теж хтось подасть холодно╖ води, як ти в т╕ далек╕, а тепер так╕ близьк╕ 80-90-т╕ давав б╕женцям, що просили притулку в нашому сел╕. Але, батьку, одне ми з тобою зна╓мо точно — це те, що окупанти дал╕ села Агаймани не пройдуть, бо там живуть справжн╕ чолов╕ки.
Олександр ПОЛЬЧЕНКО м. С╕мферополь
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13007
|