Версiя для друку Обговорити в форумi

(ДО ТЕЗ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА)

Фразу Путіна про «Росію-пилосос», виголошену під час останньої «прямої лінії», помітили дуже багато людей. Деякі російські видання навіть винесли її в заголовки. Але залишили без коментарів. Тому що преса тут, в Росії, дуже добре вихована. Очевидно, довго виховували.
Чергова «пряма лінія» президента Росії з народом не побила рекордів. 3 години 55 хвилин, 81 питання. Але рекорди і не потрібні Володимиру Путіну в умовах власного захмарного рейтингу і радісного кличу «Крим наш!».
«Російська газета» наводить промову президента дослівно, без відсебеньок. Тема під стать державному виданню: «Володимир Путін: Не треба нічого боятися».
Президент, власне, і не боявся. Можливо, через таку розслабленість різні частини виступу погано стикувалися одне з одним.
З одного боку, ВВП пояснив, що Крим був приєднаний, тому що до того у Росії залишався «маленький шматок берега — 450 або 600 кілометрів». Все! «І це — реально — видавлювання Росії з цього дуже важливого для нас регіону світу», — говорить Путін.
З іншого боку, за його словами, «Росія ніколи не планувала жодних анексій і жодних військових дій в Криму». Причиною став референдум, проведений в Криму під автоматами «ввічливих людей», результати якого не залишили Росії «іншого виходу», з чим і повинні, на переконання Путіна, погодитися українці.
Особливо вражає яскравий пасаж президента «Про російський народ» (здається, це було останнє питання «прямої лінії»): «А що стосується нашого народу, то країна наша, як пилосос, втягувала в себе представників різних етносів, націй, національностей».
Обмовка просто за Фрейдом. Важко сказати, чи дозволяв хтось іще з правителів Росії настільки сміливі порівняння. Адже якщо Росія — пилосос, то народи, що її населяють, — це сміття і пил. Цікаво, що словосполучення «пил табірний» має суто російську етимологію.
«Коммерсант», як завжди, грає словами. «Володимир Путін провів вперту лінію», — пише Андрій Ъ-Колесніков. Автор відомий іронічним стилем, який подобається Самому. Тому він серед інших колег більш рівний, і може хоча б жартівливо говорити про очевидне.
Наприклад:
«Нарешті Володимир Путін розкрив і таємницю «зелених чоловічків»:
— За спиною сил самооборони Криму, звичайно, встали наші військовослужбовці. Вони діяли дуже коректно, але, як я вже сказав, рішуче і професійно.
Таким чином, те, що він говорив з цього приводу до того, не відповідало дійсності», — продовжує автор.
Сумно, але в Росії цей пасаж сприймається як жарт. І це не смішно. Скоріше, — страшно.
А Колесніков продовжує, проводячи зовсім вже неприпустимі паралелі, парадоксальні, як спогади про майбутнє:
«На запитання, чи є зараз в Україні російські війська, хоча б у їх найкомпактнішій і привабливій формі, він відгукнувся:
— Нісенітниця це все! Немає на сході України ніяких російських підрозділів, немає спеціальних служб, немає інструкторів! Це все місцеві громадяни! І найкращим доказом цьому є те, що люди, що називається, в прямому сенсі слова зняли маски.
«Чи можна вважати, що до тих, хто не зняв маски, залишаються питання?» — запитує журналіст. Сміливий. Тому що розумний зрозумів, дурний — не розгледів...»
Відлунням на слова президента Росії став свіжий репортаж «Нової газети»:
«— Та не ополченці ми, — не витримав раптом Роман. — Ми — спецназ ГРУ. Скільки вже можна...
<...> Одне слово, чудеса. Ополченці, які ще вчора старанно відтворювали східноукраїнський акцент, раптом заговорили чистою російською. А за впевненою і навіть розслабленою поведінкою можна було й зовсім сказати, що відрядження в Слов’янськ для них — щось на зразок відпустки. І вже тим більше зовсім не перший їхній визвольний опір», — пише ліберальна «Нова газета», попутно вселяючи читачам думку, що Київ «вже втратив» дві області на Сході.
Але повернемося до Колеснікова і до «Коммерсанту». Автор чудово передав високий штиль ліберальної Ірини Хакамади, яка розсипалася в компліментах на честь «переможця».
«Ви дійсно провели супероперацію без єдиного пострілу. Я вас вітаю з тим, що ви сьогодні чесно сказали, що «зелені чоловічки» — це мирні наші військові, які захищали російських людей...».
«Мирні військові» — це щось нове в російській етимології, куди милозвучніше «табірного пилу», хоча витоки ті ж самі.
Втім, в кінці статті і сам Ъ-Колесніков стає приблизно в ту ж позу: він з боязким відчаєм просить Путіна не вторгатися в східну Україну. Мовляв, і слова ваші, государ, можуть «зупинити вторгнення української армії на повсталий південний схід України».
Російська мова все ж велика й могутня. «Вторгнення української армії в Україну» звучить приблизно так, як «насадження української мови серед українців».
Дуже багато видань поспішили засвідчити президенту свій патріотизм, але вийшов він якимось позбавленим смаку, пафосним і неабияк запиленим. Не залишилися осторонь навіть писані ліберали з «Московського комсомольця». Присвячений «прямій лінії» заголовок «Країна на прийомі у Путіна» можна було б сприймати як гротеск або навіть такий собі «протихід». Якби не фінал: «Сподіваюся, що в цьому ворожому, похмурому і незатишному світі Володимир Путін вирішить всі проблеми з такою ж легкістю, з якою він їх вирішував під світлом софітів. Сподіваюся не заради самого Путіна — заради Росії».
Одне слово, пилосос ковтати не втомлюється, благо, пилу достатньо.
Але може статися так, що втомлений від народного захоплення президент несподівано для себе зрозуміє очевидну істину. Його власний російський народ — це не пил на чоботях, який можна струсити після загарбницького походу. Росіяни — це не пил. Будь-який народ — це не пил. Що й показують нині росіянам їхні брати в Україні.

Олег КУДРІН
м. Москва

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2014 > Тема "Резонанс"