Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам’ять

Дві виставки — вишитих виробів, на яких усіма барвами землі розквітнув плин нашого часу, і книг, присвячених творчості Героя України Віри Роїк, наочно продемонстрували на вечорі пам’яті цієї видатної вишивальниці, заслуженого майстра народної творчості України в Центральній міській бібліотеці ім. О. Пушкіна Сімферополя, які скарби залишила вона нам у спадок. А на екрані в портретних і сюжетних фотознімках, відеоряді помереженого руками майстрині полотна відображалося все її життя, що пройшло в праці, на перший погляд, простій, народній, та возвеличеній її майстерністю до рівня високого мистецтва.
Віра Роїк належить до людей, доля яких захоплює, а їхній приклад життя змушує нас бути кращими, достойнішими, викликає бажання самовдосконалюватися. Кримський мистецтвознавець Рудольф Подуфалий сказав про Віру Сергіївну, що вона — не просто вишивальниця, народний майстер, нехай і відомий, знаменитий, прославлений. Вона в силу своєї натури — перш за все художник. І в нашому кримському мистецтві в цілому її творчість — одне з яскравих, самобутніх і самоцінних явищ, яке залишиться в історії. Тому її ім’я повинно стояти в одному ряду з кращими кримськими художниками, стояти на дуже почесному місці.
Декоративність та орнаментальність виробів Віри Роїк багато в чому пов’язані з іконописом. В її творчості зберігається незвичайна відданість художнім канонам, що вироблені віками. Однак при цьому з її рук на світ з’являються нові орнаментально-символічні знаки, відлиті в закінчені формули. Її розуміння чистої абстракції близьке до художників-авангардистів. І це не випадково. Вона — майже ровесниця ХХ віку, красивого і трагічного, в якому утвердила унікальність народної творчості, збагативши її несподіваним звучанням. Віра Роїк звернулася до мови, що складалася сотні років, до мови багатозначної і по-своєму інтерпретувала фольклорні образи, метафори, символи, народне розуміння життя і світу. Усталені канони розвинуті нею відповідно до динаміки часу, і тому вишиті хрести, ромби, овали, круги — не просто узор, а певна формула, що володіє своєю таємницею.
Вишивки Віри Роїк — це такий пласт, який, за великим рахунком, не піднятий ніде в світі. Її творчість знаходить відгук у серцях людей. Це щось живе і тепле, зіткане руками, в що була вкладена душа і світлі емоції. Переїхавши в Крим уже досвідченою вишивальницею, вона обурилася, побачивши, що традиційної народної вишивки ні української, на російської тут немає. Всі вишивають картини відомих художників.
— Ніколи не можна було зробити голкою те, що можна пензлем, — сказала тоді кримським майстриням Віра Сергіївна.
— Ви так говорите, бо самі не вишиваєте картин, — не погодилися вони з її точкою зору.
Репліка ця зачепила її за живе. Вона взяла репродукцію картини «Незнайомка» Івана Крамського і на одній з наступних персональних виставок розмістила поряд з нею вишиту власноруч копію. Вишито було бездоганно.
— Але хіба можна нитками передати всі відтінки анатомії людини? — запитувала Віра Сергіївна. — Не можна.
І на прикладі своєї роботи показала відмінності вишивки від живописного полотна. Вона навчала інших різним технікам, стилю і водночас вчилася сама.
— Поїхала мама в Болгарію зі своїми виробами, — згадує син Вадим Роїк. — А через деякий час після повернення бачимо, що в неї на столі лежить вишитий болгарськими узорами набір серветок до кави.
Віра Роїк вважала, що мистецтво — це те, що об’єднує людей. Вона гаряче підтримала ідею створення рушника національної єдності України. Коли його привезли вишивати в Крим і зателефонували їй з Бахчисарая, вона саме перебувала в рамках свого всеукраїнського виставкового туру «Український рушничок» на рідній Полтавщині. Вона любила її і періодично експонувала свої вироби у містах Полтава, Лубни, Гадяч, Диканька, Кобеляки та інших, де завжди зустрічала доброту і розуміння творчості.
У своїй книзі «Мелодії на полотні» Віра Роїк так пише про рідні краї над річкою Сулою: «Тут я заряджаюся оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх творів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями. Моє коріння звідси. Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості». А себе вона називала «кримською полтавкою». На прикладі рідної Полтавщини, де міцні традиції народної творчості, вона прагнула розвивати українське декоративне мистецтво в Криму. І коли в Сімеїзі, що поблизу Ялти, відбувся заключний етап всеукраїнської акції з вишивання рушника національної єдності, Віра Роїк приїхала і зробила завершальні стібки на полотні, в барвистих мережках якого квітнула вся Україна.
— Я ніколи не думала, що своєю голочкою отримаю високе звання Героя України, — говорила вона.
Михайло Голубєв, директор Російського культурного центру, який у 2006 році був присутній як міністр культури Криму на врученні Вірі Роїк ордена Золотої Зірки у Форосі, розповів, що висловив тоді Президенту України вдячність від усіх кримчан за це рішення, бо творчість Віри Роїк не замикається лише на українських орнаментах. Через неї проходить зв’язок часів, поколінь і народів, що живуть на півострові.
«Їй чи все не зрозуміти, їй чи все не охопити, вишиванки дарувати на дорогу — на Лубни, на Москву, — написав у вірші-присвяті Вірі Роїк поет Микола Готовчиков. — Ремесло і мистецтво сплелися в мережива. Хто побачить їх — серцем почує».
Ведучі вечора — бібліотекарі читального залу Олена Плахоцька та Анастасія Третьякова розповідали про життя і творчість Віри Роїк, її численні нагороди і звання, а присутні, що були знайомі з нею, ділилися своїми спогадами. Їх з інтересом слухали читачі, школярі та студенти.
Майстриня дуже не любила строкатості. Коли вона приїжджала з виставкою в Шевченківський національний заповідник у Каневі, то, за словами його наукового співробітника Віктора Тарахана, дуже ретельно стежила, щоб в оформленні експонатів дотримувалася гармонія. Серед створених Вірою Роїк композицій він особливо відзначив панно «Світанок».
— Цей півник, що задерикувато підняв голову, — сказав він, — завжди привертав увагу глядачів на виставках, викликав у них усмішку.
Найбільше надихнули вишиті півники і поетесу з с. Леніне Раїсу Наумову, коли майстриня в червні 2010 року приїхала в це місто на відкриття персональної експозиції. В результаті цієї зустрічі та їхнього спілкування був створений триптих, персонажі якого — молоді, бадьорі, енергійні півні, чарівні, немов принц у короні. Всього місцевими поетами було написано тоді близько десяти віршів як відгуки на виставку Віри Роїк і народне мистецтво вишивки. І це просто здорово!
Багато віршованих присвят майстрині покладено на музику. Композитор В’ячеслав Бобров, наприклад, дві присвячені Вірі Роїк пісні — «Вишивальниця Віруня» і «Мелодії на вашому полотні» включив в авторський збірник «Тобі, Сімферополь, я пісні співаю!», виданий у минулому 2013 році. А кримський співак, заслужений працівник культури України Орест Мартинів виконав на вечорі дві пісні — «І знову цвітуть абрикоси» та «Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала».
Є автентичність пошуків і високий професіоналізм у композиціях Віри Роїк, є відчуття краси, що йде від постійного потягу до народної творчості. Мистецтву такого рівня судилося довге життя.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема "Українці мої..."