Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана

ПОЕМИ О. ПУШКІНА «КАВКАЗСКИЙ ПЛЕННИК» І Т. ШЕВЧЕНКА «КАВКАЗ» У СВІТЛІ СУЧАСНОГО ПРОЧИТАННЯ

Історія Кавказу — це багатовікова боротьба його народів за волю і незалежність, яка не припиняється і в наші дні. Грузія, Абхазія, Ічкерія, Дагестан... — ось ті сьогоднішні больові точки на карті Кавказу. Ставлення до цієї визвольної боротьби в істориків і письменників — різне. Одні оспівують її визвольний дух, інші закликають до покори колонізаторам. По-різному художньо осмислювали цю проблему російський поет Олександр Пушкін і український народний кобзар Тарас Шевченко, якій присвятили свої визначні художні полотна — поеми «Кавказский пленник» і «Кавказ». Перший твір, як відомо, належить перу Олександра Пушкіна, другий — Тарасові Шевченкові.
Пушкін, щоправда, відніс свій твір до повістевого жанру і присвятив його своєму другові — Миколі Миколайовичу Раєвському, з родиною якого побував у 1820 році на Кавказі і в Криму. Задум поеми виник під безпосереднім враженням від перебування з 5 червня до 5 серпня на Кавказьких мінеральних водах — в П’ятигорську, Желєзноводську та Кисловодську. Поема написана у другій половині 1820 року у Гурзуфі — в Криму. У грудні цього ж року було завершено чорновий текст поеми, а так званий «біловий текст» переписано 23 лютого 1821 року в Кам’янці, в маєтку Давидових. Епілог же було написано в травні 1821 року в Одесі. Зазначено автором навіть і число — «15 травня».
Над поемою «Кавказ» Шевченко почав працювати у 1845 році і присвятив її своєму другові, художникові Якову Петровичу де Бальмену, офіцерові, який загинув на Кавказі 26 липня 1845 року. Вперше поема Шевченка була опублікована у книжці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко» (Лейпциг, 1859).
Подібність між творами письменників, незважаючи на їхню двадцятип’ятирічну віддаленість, наявна в завжди актуальній не лише для Росії, а й народів усього світу тематиці, яка стосується долі народів Кавказу, в її майстерній художній обробці та присвяті своїм друзям. Пушкін — М. Раєвському, який супроводжував його і з яким він проводив приємні від праці години, Шевченко ж — де Бальмену, що разом з М. Башиловим ілюстрував його «Кобзар», видання 1844 року, а також поеми «Гайдамаки» і «Гамалія» і який перебував у діючій армії царської Росії, що підкорила Кавказ, де і загинув.
Незважаючи, проте, на певну зовнішню подібність, тема Кавказу російським і українським поетами розроблюється в діаметрально протилежних художніх аспектах.
У поемі «Кавказский пленник» відбилися враження Пушкіна від його перебування на Кавказі, які він поєднав з мріями певної прогресивної частини російської інтелігенції та окремих суспільних прошарків про свободу й незалежність людської особистості. Сюжет поеми ніби випливає з відомих пушкінських рядків: «Мы ждем с томленьем упованья минуты вольности святой». Саме за оцю «святую вольность» царизм і переслідував поета.
З романтичними мріями про «свободу» герой поеми Пушкіна «полетел» в «край далекий» — Кавказ, де замість волі сподіваної потрапив до полону і став «рабом» у черкесів:

Прости,
священная свобода!
Он раб.
За саклями лежит
Он у колючего
забора.
Черкесы в поле, нет надзора.
В пустом ауле все молчит...

Спостерігаючи побут і звичаї черкесів, полонений визнає їхню простоту, людяні взаємовідносини між ними, де його не ображають і не знущаються над ним як полоненим. Полонений, зрештою, помічає, як черкеси пишаються своєю Батьківщиною, як вони оберігають свої традиції і суворо дотримуються їх:

Но европейца все вниманье
Народ сей чудный привлекал.
Меж горцев пленник наблюдал
Их веру, нравы, воспитанье,
Любил их жизни простоту,
Гостеприимство, жажду брани,
Движений вольных быстроту,
И легкость ног, и силу длани;
Смотрел по целым он часам,
Как иногда черкес проворный,
Широкой степью, по горам,
В косматой шапке, в бурке черной,
К луке склонясь, на стремена
Ногою стройной опираясь,
Летал по воле скакуна,
К войне заране приучаясь.
Он любовался красотой
Одежды бранной и простой.
Черкес оружием обвешан;
Он им гордится, им утешен;
На нем броня, пищаль, колчан,
Кубанский лук, кинжал, аркан
И шашка, вечная подруга
его трудов, его досуга.
Ничто его не тяготит,
Ничто не брякнет;
пеший, конный —
Все тот же он; все тот же вид
Непобедимый, непреклонный.

Саме оці картини, якими милується полонений, ніби підтверджують, що він не почуває себе «рабом», тим паче, що тут же він зустрічає віддану любов юної черкешенки:

«Непостежимой, чудной силой
К тебе я вся привлечена;
Люблю тебя, невольник милый,
Душа тобой упоена...»

Одначе російський полонений нехтує коханням черкешенки, заявляючи:

«Забудь меня: твоей любви,
Твоих восторгов я не стою.
Бесценных дней не трать со мною;
Другого юношу зови».

Романтико-реалістичний характер героя поеми Пушкіна лише окреслено, але ґрунтовно не виписано. Сам автор неодноразово зауважував, що характер полоненого «зелен», що він з ним ледве «сладил». Але образ черкешенки Пушкіну подобався. «Черкешенка моя мне мила, любовь ее трогает душу», — зізнавався він.
І справді, ніжним задушевним ліризмом просякнуті рядки, присвячені розповіді про цю «любовь младенческу, открыту». У запалі вдячності за своє звільнення з полону оцей герой-полонений пропонує черкешенці втікати разом з ним, залишити, отже, рідних і Батьківщину. Одначе черкешенка відмовляється від цієї пропозиції:

«...Прости — забудь мои мученья,
Дай руку мне... в последний раз».

Закохані розлучилися і тепер їхні долі, їхнє життя стають зовсім іншими. Полонений повертається до своїх, до російського війська, з яким прийшов завойовувати Кавказ. Ймовірно, що і тепер він буде знищувати села черкесів разом із їхніми мешканцями. Буде, отже, нівечити і знущатися над своїм коханням. Бо ж не випадково в епілозі автор грізно вигукує: «Смирись Кавказ: идет Ермолов!» — генерал, що уславився особливою жорстокістю під час війни з горцями. Черкешенка ж залишилася зі своїм народом. Вона не зрадила Батьківщині і разом зі своїми співвітчизниками переноситиме всі ті незгоди, які несла на Кавказ жорстока російська окупаційна армія.
У поемі «Кавказский пленник» Пушкін майстерно оспівав прагнення особистості до волі, але прихильно ставився до загарбницької політики російського царизму, зокрема до політики жорстокого підкорення волелюбних народів Кавказу:

И смолкнул ярый крик войны:
Все русскому мечу
подвласно.
Кавказа гордые сыны,
Сражались, гибли вы
ужасно;
Но не спасла вас ваша кровь,
Ни очарованные брони,
Ни горы, ни лихие кони,
Ни дикой вольности любовь!

Поема Пушкіна «Кавказский пленник» — сюжетна, з чіткими його елементами. Вона романтична, хоча образна система виписана переважно в реалістичному плані.
Поема ж Шевченка «Кавказ» — безсюжетна. Порівняно з Пушкінською вона значно масштабніша й художньо осмислює віковічну філософську проблему — свободи людини і народів, яких намагаються загарбати. Саме тому у центрі поеми Шевченка перебуває міфічний образ Прометея, який є уособленням волелюбного духу кавказьких народів, що ведуть боротьбу за свою свободу і честь. Образ Прометея у Шевченка — це, власне, символ нескореності кавказьких народів, невмирущості їхніх волелюбних прагнень. Тому виявляються марними і безглуздими намагання ката — двоголового орла, що уособлює російський царизм з його хижацькою загарбницькою політикою, розбити серце Прометея, випити з нього кров, позбавити, отже, життя. Та, незважаючи на отаке катування, «воно (серце народу) знову оживає і сміється знову».
Поема розпочинається картиною величавого і водночас грізного кавказького пейзажу: могутні гори залиті людською кров’ю. Така гіпербола засвідчує особливо жорстоку політику, яку проводив російський царизм на Кавказі:

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.

Хто ж і чому проливає кров народів Кавказу? Російський царизм, оскаженіла Російська імперія, якій муляє очі волелюбний кавказький народ, його земля, його хата, його хліб:

Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш
та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!

Поема Шевченка наснажена сатиричними гіперболами, які вживаються у всенаростаючій градації у формі афористичних запитань та окликів (цей прийом поширений в мові ораторської прози), з допомогою чого поет досягає великої емоційної напруженості в засудженні і викритті загарбницької політики російського царизму:
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерніх гарячих сльоз!
А батькових, старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!..

Від вживаної метафори «війна» теж відлунює сатирою, особливо там, де проголошується «слава» «хортам і гончим, і псарям, і нашим батюшкам — царям». У Шевченка в одній шерензі перебувають собаки — хорти, гончі, псарі — і царі. Поет уславлює лише «лицарів великих» — борців за волю. Саме до них звертається він зі словами-закликами:

Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Образ Правди у поемі Шевченка міцно пов’язаний з визвольною боротьбою народів і вірою в неминучу її перемогу, незважаючи на те, що течуть ще кривавії ріки:

Встане правда!
Встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки.

І. Франко у статті «Темне царство» зазначав, що в поемі «Кавказ» Шевченко піднісся до розуміння спільності долі всіх народів, піднявся на захист скривджених і поневолених. Поема Шевченка «Кавказ», — писав він, — «се огниста інвектива проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиро людського почуття нашого поета».
Поема Пушкіна «Кавказский пленник» — твір високохудожній, в якому оспівується воля особистості, але підтримується загарбницька політика російського царизму.
Твір Шевченка — сатиричний. В ньому засуджується колонізаторська політика Російської імперії, яка не змінилася і в наші дні. Згадаймо, коли Росія силою зброї намагалася встановити «конституційний порядок» в Ічкерії і, отримавши гідну відсіч, вимушено пішла на перемир’я, а згодом і підписання угоди про мир.
Поема «Кавказ» Т. Г. Шевченка засвідчує, що політика Росії в різні епохи і періоди не зазнає змін. Вона є імперською, людиноненависницькою, загарбницькою і спрямована на безжалісне знищення не лише інших, але й свого народу.
Тому твір Шевченка актуальний і в наші дні. Поет звертається до народів усього світу з закликом — будьте обережні і пильні. Російська імперія жива. Політику свою вона не змінила.

Петро КИРИЧОК,
доктор філологічних наук, професор Таврійського національного університету ім. Вернадського
(З архіву «КС»)

С. Караффа-Корбут. «Прометей», ілюстрація до «Кобзаря», 1966 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема "Душі криниця"