"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема "Резонанс"
#19 за 09.05.2014
ДО РОС╤╥ — АБО ПОМЕРТИ?
КОМУ СЬОГОДН╤ ПОТР╤БНА В╤ЙНА?
Кожного захопленого заручника, перш н╕ж почати катувати, видавлювати оч╕ й р╕зати животи, терористи з георг╕╖вськими стр╕чками запитують: чи не забажа╓ в╕н послужити великому рос╕йському народу? Якщо забажа╓, йому кинуть подачку, дадуть у руки АКМ ╕ змусять стр╕ляти у сво╖х земляк╕в. А той, хто в╕дмовиться, ста╓ непотр╕бним. Взагал╕. На ц╕й земл╕ ╕ в цьому житт╕. Коли «просунут╕» ╕нтелектуали з Москви намагаються повчати: мовляв, те, що в╕дбува╓ться на Сход╕, — в╕ддзеркалення Майдану, — з цим неможливо погодитися. На Майдан╕ не р╕зали животи, не вибивали оч╕, не стр╕ляли у спину. У них — стр╕ляли. ╥х — вбивали. На Майдан люди вийшли проти банди, що грабувала кра╖ну, ╕ свято в╕рили: роблять це для сп╕льного блага, не д╕лячи народ на зах╕д ╕ сх╕д, рос╕ян ╕ укра╖нц╕в. Чи безглуздо, чи розумно, але в╕рили! Вони ╕ зараз ще в╕рять. Ск╕льки вже мирних м╕тинг╕в патр╕оти з╕брали в Харков╕ й Донецьку — ╕ щоразу один результат. ╥м розкроюють черепи арматурою, ╖х захоплюють у заручники ╕ катують, ╖хньою кров’ю рясно змочують асфальт центральних площ. Кияни вже на другий день п╕сля побо╖ща б╕ля стели на Майдан╕ над╕ли каски ╕ саморобн╕ брон╕ки, а дехто узяв в руки ╕ палиц╕. А у цих — ус╕╓╖ збро╖ — державн╕ прапори. Вони все ще не можуть змиритися з думкою, що ╖хн╕ земляки, з якими разом ходили на матч╕ «Шахтаря» ╕ «Метал╕ста», здатн╕ схопитися за битку або автомат ╕ без щонайменших розкаянь сов╕ст╕ убити. За одну лише маленьку синьо-жовту стр╕чечку на лацкан╕. Що сталося з цими людьми? Самопроголошений мер Слов’янська Пономарьов, розпов╕дають, був до ус╕х цих под╕й людиною малоприм╕тною, пом╕чником якогось «миловарного» б╕знесмена. Торгував шашликами на трас╕ якийсь Самвел, котрий вир╕шив вторгнутися на п╕вденний сх╕д Укра╖ни двома батальйонами кримського «ополчення». Це його вп╕знали у сюжет╕ на Youtube, що нац╕лю╓ бойовик╕в: «Наше завдання — не брати в полон н╕кого, йдемо на знищення». У пошуках мотив╕в таких людей, як Г╕рк╕н, Пономарьов, «Абвер» тощо, хтось ╕з пол╕тик╕в намага╓ться знайти сл╕д людських емоц╕й. ╤нш╕ ╖хню дев╕антн╕сть виправдовують грошима, наркотиками, крим╕нальним минулим... Але, можливо, усе набагато прост╕ше? ╤ р╕ч у тому, що ц╕ люди раптом в╕дчули себе «великоросами»? Але в одному, дуже вузькому сенс╕ — що «великому народу все дозволено». Адже за спиною — величезна кра╖на, яка в╕зьме на себе моральну в╕дпов╕дальн╕сть за беззаконня, ╕ церква, яка в╕дпустить гр╕хи, ╕ Пут╕н — ╕з державними нагородами. ╤ х╕ба не в╕н особисто благословив хрестовий пох╕д, заявивши на весь св╕т, що на територ╕╖ Укра╖ни споконв╕ку жили т╕льки рос╕яни? То чом би не в╕дновити справедлив╕сть? У ╕сторика Джарреда Даймонда ╓ повчальний сюжет про два народи, що населяли острови Ново╖ Зеланд╕╖, — мор╕ор╕ ╕ маор╕. Вони говорили одн╕╓ю мовою, у них були сп╕льн╕ предки. Але одного дня маор╕ з╕бралися ╕ вторглися на земл╕ мор╕ор╕, перебивши побратим╕в буквально за дек╕лька дн╕в. Як тварин. Людей похилого в╕ку, ж╕нок, немовлят. Коли ╓вропейц╕, котр╕ жахнулися, допитувалися про причини геноциду, то д╕зналися: завойовники зовс╕м не вважали те, що сталося, в╕йною. А лише — осво╓нням нових земель. Як не вважали народ мор╕ор╕ повноц╕нними людьми. З одн╕╓╖ просто╖ причини — т╕ н╕коли не направляли зброю проти людини. ╥хня в╕ра не дозволяла. Ось така аналог╕я. Скажуть: це ж було не в ╢вроп╕! В ╢вроп╕ було г╕рше. Бруно Беттельгейм, австр╕йський професор психолог╕╖, котрий пройшов табори Дахау ╕ Бухенвальд, назвав колись одну з причин того, чому за час╕в фашизму ╓вре╖ так слухняно йшли на смерть. Вони, писав учений, до к╕нця не могли пов╕рити, що вихован╕ й культурн╕ н╕мц╕, з якими ╖хн╕ предки мирно жили на одн╕й земл╕ сотн╕ рок╕в, здатн╕ на так╕ зв╕рства. Це не вписувалося в ╖хню картину всесв╕ту. Ось так ╕ нам важко пов╕рити. У багатьох т╕льки зараз усе почина╓ складатися в пазл. Учасник м╕тинг╕в у Донецьку, в╕домий блогер Денис Казанський, спересердя пише: «П╕сля того, що я побачив у ц╕ дек╕лька дн╕в, я б╕льше не сумн╕ваюся, що Рос╕я завжди хот╕ла нас знищити. Морила голодом, винищувала, асим╕лювала абсолютно усв╕домлено — саме за укра╖нське походження. Тепер у мене нема╓ в цьому жодних сумн╕в╕в, оск╕льки я сво╖ми очима бачив, як намагалися убити за укра╖нськ╕ прапори в Укра╖н╕». Неможливо змиритися з думкою, що тебе хочуть «зачистити». Як прикру перешкоду. Але оч╕кувати, що у вбивць заговорить сов╕сть? П╕дставляти голови п╕д зал╕зн╕ прути, а серця — п╕д снайперськ╕ кул╕? Про що ви! Кв╕тнев╕ результати соцопитувань ВЦВГД (Всерос╕йського центру вивчення громадсько╖ думки) багато що розставили на сво╖ м╕сця. Рос╕яни, виявля╓ться, н╕коли не почувалися такими щасливими, як поточного року. Генеральний директор ВЦВГД Валер╕й Федоров поясню╓: «В╕дсутн╕сть поганих новин сама по соб╕ хороша новина». У нас щодня вбивають людей, а у них це — не ╓ поганими новинами... А якими тод╕? Важко прозр╕вати, коли прозр╕ння не приносить радост╕. Але щоб не боятися в╕йни, треба зрозум╕ти, що вона вже йде. З щоденними в╕домостями про загиблих. ╤з супутн╕м пад╕нням р╕вня життя. З неминучими стражданнями цив╕льного населення. ╤ те, що хтось в╕д ц╕╓╖ в╕йни почува╓ться щасливим, означа╓, що вона нескоро зак╕нчиться. Людська натура така, що, лише усв╕домивши усю важк╕сть того, що сталося, людина ста╓ спок╕йною ╕ упевненою в соб╕. Нехай вас надихнуть рядки Бруно Беттельгейма про боротьбу в’язн╕в Дахау з фашизмом: «╤ тод╕ приходить розум╕ння: все одно ус╕х гестапо не уб’╓! Страх зника╓. Люди стають байдуж╕ до тортур, ус╕х охоплю╓ неймов╕рне почуття щастя ╕ свободи. Втративши над╕ю на особисте виживання, людина з легк╕стю ╕ геро╖змом допомага╓ ближн╕м. Така допомога одухотворя╓». На вулицях сьогодн╕ мало см╕ху. Але зда╓ться, що ╕ страху — менше. Укра╖нц╕ втомилися боятися. Багато хто вже усе вир╕шив для себе. ╤ наважився.
╢вген ЯКУНОВ («Укр╕нформ»)
"Кримська Свiтлиця" > #19 за 09.05.2014 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13257
|