"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема "З потоку життя"
#42 за 17.10.2003
НЕ БАЖАЙТЕ "КРИМСЬКОГО ДОВГОЛІТТЯ"...
Тамара СОЛОВЕЙ
Якщо вже щиро, то свято людини похилого віку (1 жовтня) теж з категорії тих, що відзначаються "зі сльозами на очах". Навіть коли всі навкруги посміхаються. Навіть якщо старанно допомагають бабусі піднятися сходинками, усаджують її на стілець, де вона впродовж двох годин буде насолоджуватися концертом, приймати теплі вітання, за якими (це не приховати) постійно відчуватиметься та межа, котра відгородила її від живого, бурхливого, сповненого надій і можливостей світу. І як-що вона ще бодай займається спортом чи має якісь інші звичайні для молодої людини інтереси, її похвалять, мов малу дитину. Та ще й заохотять. Але подарують не цукерку, щось прозаїчніше і практичніше. І як це важко, наскільки треба бути витонченим душею, аби, не підкреслюючи дистанцію поміж зрілістю і старістю (а вона ж попереду, вважай, у кожного), знайти для людини ті слова, що підтримають її у скрутну годину. Бо, зрозуміло ж, після святкового заходу вже ніхто не допомагатиме їй підніматися чи опускатися сходинками (а вони ох які круті і вже давно ведуть під гору...). Ці думки - наслідок моїх передсвяткових розмов, зустрічей, відвідування Республіканського медичного центру, де з ініціативи міністра охорони здоров'я АРК Сергія Донича та за участю міністерства праці і соціального захисту АРК при підтримці "Кола друзів Сімферополь - Хайдельберг" відбулося вшанування стареньких. Зранку запрошені сюди сто пенсіонерів мали змогу одержати безкоштовну медичну консультацію провідних фахівців Криму. І скористалося цією послугою 84 особи. Але не всі поставилися до такої можливості з ентузіазмом, бо за довгі роки добре вкмітували, у кого які хвороби, і збайдужіли до них, не маючи ні достатніх коштів, ні взагалі надії поліпшити свій стан. Враховуючи, що це лише "перша ластівка" (а міністр охорони здоров'я пообіцяв подбати про популяризацію заходів такого плану), хотілося б помріяти вголос: бодай почав би діяти постійний безкоштовний медично-консультативний пункт у складі висококваліфікованого лікаря-терапевта, працівника міністерства соціального захисту та юриста. Відвідавши його, стара людина могла б одразу з'ясувати все для себе найнеобхідніше: яка потрібна їй медична допомога, консультації яких фахівців, заодно довідалась би про те, чим можуть їй зарадити соціальні служби, а юрист би озброїв її знаннями своїх прав у тих складних ситуаціях, що сьогодні очікують нас на кожному кроці. Бо молодим важко, а їм ще важче, молодих обманюють, а їх - ще більше. Хоча, звичайно, далеко не всі, кому виповнилося 60 (виявляється, це офіційно визнана межа, за якою для людини починається похилий вік) або ж хто досягнув 75-річчя, вступивши у вік старечий, такі вже безпорадні. Багато й тих, хто дійсно дивує своєю енергією та різнобічністю інтересів. Струнка, як дівчинка, з тоненькою талією Лизавета Прилепська ще й сьогодні в свої 77 років в прямому смислі "стоїть на голові" - вона захоплюється йогою, є старостою групи здоров'я. Симптоматично, що, вітаючи жінку після її виступу, Сергій Донич подарував їй не продуктовий набір, а у всіх відношеннях вагому книгу "Хроніка людства" - адже ця жінка живе не побутовими вимірами, а надбанням всього людства. Двадцять років тому Лизавета Георгіївна поховала чоловіка - бравого генерала, перенесла дві тяжкі полосні операції, але це не зломило її волі до життя. Про те, що на шляху до довголіття дуже корисно товаришувати з оптимізмом та гумором, переконував приклад найстаршого із запрошених - архітектора за фахом, творча праця якого увічнена в багатьох куточках Криму, 94-річного Бориса Федоровича Ісаєва. Після сердечного вітання з вуст віце-прем'єр-міністра АРК Віталіни Дзоз він і сам звернувся до аудиторії, розповівши, що 60 років пропрацював в "КримНДІіпроекті", "пережив" двадцяти двох начальників і вважає, що його довголіттю сприяла "безгонорарна робота, яку доводилося виконувати". А слова Бориса Федоровича "треба прожити немало часу, аби стати нарешті молодим" взагалі викликали оплески. Вік, звичайно, у архітектора поважний. Проте пам'ятаю, що мої власні дідусь та бабу-ся з Полтавщини вільно переступили сторічну межу. Тож вирішила з'ясувати, наскільки це можна вважати реальним для кримчан і чи доброзичливо було б поряд з кавказьким бажати в тостах також кримського довголіття. Дзвінки в різні установи відібрали цілий робочий день. Зрештою виявилося, що достовірно такою інформацією ніхто не володіє, тим більше, її не узагальнює. В територіальному Центрі соціального захисту Центрального району міста з'ясу- вала: там була одна сторічна жителька, але вже півроку пенсію вона не одержує. А це напевно означає: одержувати її більше нікому. Щоправда, до дня літньої людини працівники Центру збиралися уточнити ситуацію. В Залізничному районі Сімферополя найстарішим громадянам по 95 років. Лише в Київському було донедавна четверо сторічних мешканців (один з них - чоловік), але в обнадійливому стані на час обстеження виявилися лише Белла Черпакова та Марія Циганкова. Хочу з приємністю відзначити, що заступник начальника управління Центру Олена Ходоченко чи не єдина не намагалася переадресувати мене для розмови з кимось іншим - вона знає своїх стареньких поіменно і, до речі, зауважила, що до цих питань не байдужий і сам голова райради Леонід Савенко, який особисто відвідував найстаріших громадян, і не з порожніми руками. У головного лікаря Республіканського центру здоро-в'я Віктора Володимировича Бридка, ведучого і організатора свята (який, до речі, чудово володіє українською мовою), я з'ясувала, що всього в Криму мешкає 35 осіб, котрим виповнилося сто років (серед них четверо - чоловіки). Важко вважати цю інформацію цілком достовірною, якщо навіть в межах районів міста вона під питанням. Але в будь-якому разі - не багато. І це на 2 млн. 330 тисяч кримчан (за даними останнього перепису)?! Мої дідусь та бабуся жили в селі, тяжко працювали, народили десятеро дітей, їх не вшановували в дні літньої людини і не опікував досвідчений геронтолог, але було в їхньому житті дещо про-сте і зрозуміле, що дозволяло зберігати душевний спокій. Їх не захищали Центри соціального захисту, бо захищала проста селянська християнська мораль, ті людські чесноти, які відійшли сьогодні на задній план. Історія рухається по спіралі. Колись ми здобудемо все, що втратили, на значно вищому її оберті. Але мусимо поспішати, бо вік дуже короткий. Під час свята про стареньких турбувалися дев'ятикласниці медико-біологічного ліцею, серед яких лише один хлопчик - син Віктора Володимировича Дмитрик. Не зіпсовані скепсисом життєвого досвіду і спостережень, підлітки, здавалося, готові були поділитися з кожним своїми молодістю і здоров'ям. Це від них та від отаких уроків милосердя значною мірою залежить те, скільки житимуть наступні покоління. . На фото Віталія Парубова: Сергій Донич та Лизавета Прилепська.
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1345
|