|
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
#42 за 17.10.2003
ЧОРНИЙ КОРСАР І СИДІР БІЛИЙ
В. Кравцевич-Рожнецький
Доля визначила так, що двоє людей, розділених багатьма тисячами верст, повинні були зустрітися на півдні України, подружитися і разом битися проти турецького флоту в морських боях під загальною назвою "Битва у водах Очаківських". Прозвище старшого з них, кошового Війська вірних козаків, було Сидір Білий. Молодшого, засновника військово-морського флоту Сполучених Штатів Північної Америки, контр-адмірала, знали під ім'ям Поль Джонс, а вороги називали його Чорний Корсар.
Російська імператриця Катерина ІІ, захопивши Крим з допомогою запорожців, у 1777 році затвердила на престолі Кримського ханства хана Шагін-Гірея. Висока Порта з утратою Криму упокоритися не могла, і султан Абдул Гамід I, користуючись військовою перевагою на Чорному морі, вирішив без оголошення війни напасти на російські війська, висадити десанти і, повернувши Крим і Кінбурнську косу, відновити панування Високої Порти.
Російський Чорноморський флот був слабкіший від турецького. Катерина і Потьомкін, що командував військами на півдні України і в Криму, про це знали. Вихід був один: на російському боці, у Чорному морі, повинні були воювати капери, що могли б, порушивши морські комунікації Високої Порти в Чорному морі, залишити без постачання військами, зброєю і боєприпасами турецькі фортеці на Дунаї та в гирлі Дніпра. Катерина своїм указом дала Потьомкіну можливість видавати ліцензії на каперство, а сама написала посольствам у Західну Європу: шукати знаменитих корсарів і запрошувати їх на російську державну службу на Чорне море. Корсари, аматори, приватори, як їх називали тоді в Європі й Америці, це були приватні особи, які з дозволу воюючої держави споряджали за свій рахунок кораблі, наймали команду і нападали на торгові і військові судна супротивника, діючи як справдешні пірати: грабували, брали здобич, захоплювали судна. Третину захопленого залишали собі, а дві третини передавали державі, що найняла їх для каперства.
Чоловік, що увійшов у світову військово-морську історію як Поль Джонс, народився в горах Шотландії 1747 року. Брат майбутнього Чорного Корсара купив землю в колонії Вірджинія і зайнявся землеробством. Він написав лист у Шотландію, у якому просив Поля приїхати і бути його спадкоємцем, тому що почував, що дні його полічені. Поль Джонс вирішив залишити Шотландію, де все його життя було присвячене морю: у 13 років він юнгою пішов на судно, через п'ять років став старшим помічником капітана, а в 21 рік - капітаном і хазяїном трьох суден, що негласно промишляли работоргівлею.
У 1772 році Поль Джонс кинув якір у гавані Філадельфії, і в 1773-му, після смерті старшого брата, успадкував його плантацію. Улагодивши справи на плантації брата, продавши свої судна і розпустивши команди, у грудні 1775 року Поль купив бриг "Альфред", озброїв його за свій рахунок, підняв на ньому прапор конгресу і вийшов у море. До того моменту, коли Поль Джонс спускався по сходах, виходячи з конгресу з патентом на корсарство в кишені, на його рахунку було вже 15 захоплених англійських торгових суден, а до "Альфреда" додався ще і бриг "Провіданс". У 1777 році його ескадра складалася вже з трьох каперів. Тримаючи свій контр-адміральський прапор на шлюпі "Рейнджер", американський адмірал прорвав блокаду британських фрегатів і вирішив шукати щастя біля берегів Англії.
Франція прихильно ставилася до конгресу, адмірал одержав базу в Дуврі. Там він здавав дві третини захопленої здобичі представникам конгресу при американському консульстві, набирав нові екіпажі в шинках Дувра і Бреста, озброював французькими гарматами захоплені британські судна і знову йшов на комунікації супротивника. Він вирішив ударити по північних портах, де формувалися каравани в Північну Америку. Поль Джонс, вичорнивши вітрила, уночі атакував британський військовий порт Уайтхевен, підпалив караван, що був там, узявши багату здобич (на суднах каравану мали везти платню британському експедиційному корпусу в Америці), увійшов у Дувр. За цю блискавичну операцію адмірала прозвали Чорним Корсаром.
У серпні 1779 року Поль Джонс одержав офіційний чин капітана 1-го рангу, під його началом було вже п'ятнадцять суден з'єднаної американсько-французької ескадри. У грудні того ж року ескадра атакувала британський військовий порт Ліверпуль. Десант висадити не удалося, але для британської торгівлі наслідки були жахливі. У 1782 році Поль Джонс захопив британський корвет, що йшов до Англії із золотом і прянощами, і віддав золото конгресу через американського посла в Парижі. Там його прийняв король Людовик XVI, вручив золоту шпагу з алмазами й орден святого Луї. Англійський експедиційний корпус, не отримуючи постачання, тіснимий американськими інсургентами, пішов на замирення, і в 1783 році конгрес святкував перемогу. А Поль Джонс залишився без роботи, тому що в 1785 році Франклін оголосив про заборону каперства. Він оселився у власному будинку в Парижі під охороною чорношкірих прислужників.
Слава про Поля Джонса дійшла і до засніженого Петербурга. Катерина II зрозуміла, що на Чорному морі адмірал-корсар потрібний як повітря, і російський посол при Людовикові XVI Іван Смолін (Симолін) одержав термінову вказівку запросити його на російську імператорську військово-морську службу. Чорний Корсар дав принципову згоду, але поставив єдину умову: імператриця особисто повинна була звернутися до нього з усіма своїми пропозиціями.
Чорний Корсар приїхав у російську столицю 23 квітня 1787 року. Катерина II негайно удостоїла аудієнції шотландського "морського вовка", якого їй представив французький посол граф Сегюр. З рук Катерини Поль Джонс одержав патент на чин контр-адмірала за її власноручним підписом, але на ім'я француза Павла де Жовеса. Під цим ім'ям він і прибув незабаром командувати вітрильною ескадрою в Дніпровсько-Бузьскому лимані, в розпорядження Григорія Потьомкіна.
Отже, питання з каперством на Чорному морі було вирішене. А ще раніш імператриця вирішила і питання протидії задунайським запорожцям, що знайшли притулок у володіннях турецького султана. Їм повинен був протистояти Сидір Білий зі своїми "вірними козаками".
Сидір Білий народився у 1716 році в українській дворянській родині Новоросійської губернії, учився в Києво-Могилянській академії, але, якось побачивши на вулиці запорожця, вирішив бігти на Січ. У 1762 році, коли кошовий Петро Калнишевський був запрошений на коронацію Катерини II, сотник Сидір Білий увійшов до складу делегації від Запорозької Січі. Через шість років козаки обирають його військовим осавулом, а в 1774 році він разом з Антоном Головатим їде в російську столицю захищати козацькі інтереси і там дізнається про розгром Січі і заборону Війська Запорозького на території імперії.
Сидір Білий вирушив на рідну Херсонщину. Але спокійне життя в сільських умовах було не до серця загартованому в боях запорожцю, і разом із Захарієм Чепігою, Антоном Головатим і Карпом Легкоступом він вирішив відродити українське козацтво. Коли імператриця проїжджала землями Херсонщини, Потьомкін представив їй місцевого предводителя дворянства Сидора Білого. Після цього кортеж Катерини II ескортувала запорозька козацька сотня на чолі з Сидором Білим, а в сотні були Антон Головатий, Захарій Чепіга і Карпо Легкоступ. Провівши імператрицю в Петербург, побратими їздять по колишніх землях Запорозької Січі, відданих російським дворянам, визволяють з кріпацтва колишніх запорожців і складають з них волонтерський загін. Імператриця затвердила Сидора Білого кошовим Війська вірних козаків, дозвіл на формування якого було підписано 27 лютого 1787 року. У війську нараховувалося 7 тисяч колишніх запорожців, причому половина були під командою Захарія Чепі-ги, складаючи козацьку кінноту, а над морськими козаками начальствував генеральний суддя Антон Головатий. Козацький флот у п'ять десятків чайок одержав назву Чорноморської козацької флотилії, що перейшла в оперативне підпорядкування начальника Лиманської гребної флотилії контр-адмірала Карла-Генріха-Отто принца Нассау фон Зігена.
Битву за Крим і Кінбурнську косу повинна була вирішити, за розрахунками султана Абдул Гаміда I, Чорноморська ескадра, яку він почав готувати із залученням іноземних фахівців. Ескадра покинула Босфор 23 квітня 1788 року під командуванням капудан-паші (адмірала) Есскі-Гуссейна, прозваного Крокодилом морських битв. До неї входили: 12 лінійних кораблів, 13 фрегатів, дві бомбардирські барки, дві галери, 10 бомбардирських шлюпів і канонерських морехідних човнів і шість брандерів, а також 20 флейтів з десантом морської піхоти і 20 тисяч солдатів і офіцерів, що лише на третину складалася з турецьких піхотинців, інші були найманцями, завербованими на підвладних Порті територіях (одних греків було близько 4 тисяч). На вітрильних кораблях і суднах було кілька сотень англійських матросів і офіцерів, артилеристів, радником капудан-паші був британський контр-адмірал.
Ескадра вийшла в Чорне море з дотриманням найсуворішої таємниці, але про вихід її стало відомо. 1 травня того ж року російські корсари атакували і взяли на абордаж два турецьких торгових судна. Одне з них повели в Севастополь, і полонені купці повідали про вихід в море капудан-паші. Севастопольський флот був слабкий, і Потьомкін наказав привести в бойову готовність Лиманську гребну і вітрильну ескадри, а також Чорноморську флотилію Антона Головатого.
Поль Джонс, чи, як його тепер називали, французький контр-адмірал Павло де Жовес, прибув на Лиманську каперську флотилію ще 19 травня. Про запорожців він багато чув ще у Франції і горів бажанням ближче з ними познайомитися, тому що воювати проти капудан-паші їм належало разом. Перша зустріч Чорного Корсара і Сидора Білого почалася ввечері 6 червня 1788 року, а закінчилася опівночі. Серед запорожців знайшовся козак, що непогано володів французькою, він і став перекладачем. Кошовий і адмірал швидко перейнялися взаємною повагою, що згодом переросла в дружбу.
Ранок був тихий і мирний, вітер з моря гнав воду в лиман, з вітром йшов туман, у тумані - авангард ескадри Крокодила морських битв капудан-паші Есскі-Гуссейна. За скампвеями контр-адмірала Нассау-Зігена, великими парусно-весловими суднами з морською піхотою на борту і дуже слабкою артилерією, у глибині лиману розташовувалися чайки Антона Головатого, далі - капери Чорного Корсара. В авангарді Есскі-Гуссейна під вітрилами йшла його гребна флотилія, що повинна була забезпечити прорив основного, ударного ядра ескадри Крокодила морських битв у лиман. Вітер не давав скампвеям рушити на зустріч з турецькими галерами. Принц зважився на відхід по вітру.
Однак для відходу углиб лиману скампвеям необхідно було розвернутися; і цей дуже складний в умовах бою "поворот усі раптом" вимагав не тільки синхронно-чітких дій, але і часу, якого у Нассау-Зігена не було. Ситуація стала критичною в той самий момент, коли лінійні кораблі і фрегати Есскі-паші відкрили навісний артилерійський вогонь, метаючи зі своїх гармат бомби через свою гребну флотилію на російські скампвеї. Поразка стала очевидною.
Те, що відбулося через лічені секунди в лимані, не передбачалося ніякими військово-морськими інструкціями того часу. Це було як грім серед ясного неба і, ймовірно, капудан-паша, стоячи на капітанському містку свого флагмана, утратив дар мови: на його ескадру на веслах летіли по лиману п'ять десятків запорозьких чайок і на довгих фалах тягли за собою скампвеї принца Нассау-Зігена. Вони вже проскочили загороджувальний вогонь турецького головного калібру, прорвали стрій турецьких галер і входили в зону, де турецькі гармати були безсилі. Заговорила козацька малокаліберна артилерія. Ситуація різко змінилася на користь супротивника. Капудан-паша дав наказ на відхід, але спізнився - вітер гнав воду з лиману, і три турецьких фрегати, ударившись мідними днищами об камені, міцно сіли на мілину. На їхні борти полетіли абордажні гаки і драбини, на палубах з'явилася російська морська піхота і козаки, і почалася рукопашна. З неймовірними зусиллями капудан-паші удалося вивести свою ескадру з бою. Капери Поля Джонса довершили розгром. Есскі-Гуссейн, крім трьох фрегатів, утратив канонерський човен, шебеку, 500 чоловік убитими і потонулими, 1 000 чоловік полоненими. Козаки втратили лише флагманську чайку. Загинув весь її екіпаж, чудом уникнув смерті сам адмірал Антон Головатий.
Реляцію про перемогу 7 червня 1788 року писав Потьомкіну принц Нассау-Зіген, і це був єдиний документ, на який згодом спиралися всі російські (і не тільки) історики. Принц указав серед тих, хто відзначився в бою, тільки себе і бригадира Алексіано. Справжні переможці залишилися "за кадром", і ця несправедливість дотепер продовжується в російській історіографії. Правду відновив в XX столітті український історик Андріан Кащенко, але його книга вийшла
малим тиражем, а неправда переходила з однієї книги російських істориків в іншу...
16 червня о 12.00 флагман турецької ескадри увійшов у лиман. Турецький адмірал напоровся на ті ж самі граблі - до цього часу почався відлив, і 64-гарматний флагман сів на мілину. Його оточили фрегати, почалася артилерійська дуель між каперами Поля Джонса і Есскі-пашою. Запорожці рвонули на чайках до турецького флагмана, що сів на мілину, але фрегати поставили заслін з бомб і ядер. Так продовжувалося доти, поки не перемінився вітер, флагман знявся з мілини, і турки пішли з лиману.
Настав ранок 17 червня. Есскі-Гуссейн знову увійшов у лиман, ескадра летіла назустріч суднам Чорного Корсара. Коли вітер перемінився, капери розгорнулися бортами, і страшний залп із трьохсот гармат ударив по щоглах кораблів капудан-паші. Били з каронад, гладкоствольних гармат, ядра яких були з'єднані ланцюгами. Щогли і рангоут, вітрила і снасті турецьких суден обрушилися в лиман. Почався відлив, і турецький флагман сів на мілину без щогол і вітрил. Налетіли чайки запорожців, на передній йшов 72-літній Сидір Білий. Вони швидко досягли бортів турецьких суден, нагору полетіли абордажні драбини і гаки, пішла в атаку запорозька морська піхота.
Тим часом вітер нагнав хвилю, вода пішла в лиман, турецькі судна зійшли з мілини і пішли на Очаків, і запорожці - 218 козаків і старшин - на їхніх палубах потрапили в полон. З великим трудом зняли важко пораненого Сидора Білого. Пізніше Антон Головатий, захопивши Березань 7 листопада того ж року, визволив декотрих з полону.
Сидір Білий був весь порубаний ятаганами. Генерал-майор Михайло Кутузов надіслав йому свого лікаря, але був старим запорозький козак, і 20 червня його серце зупинилося. У той же день Антон Головатий привіз тіло на Кінбурнську косу. При відспівуванні попереду російських офіцерів стояв з непокритою головою Олександр Суворов, а серед запорожців, поруч з Антоном Головатим, був Поль Джонс. Могилу вирили в самій церкві, зверху поклали чавунну плиту.
5 жовтня 1855 року могилу Сидора Білого потривожили: у Кінбурні висадилися англійці, забрали гармати і плиту. У 1856 році королева Великобританії заснувала "Хрест Вікторії" - вищу нагороду імперії за подвиг визначної хоробрості. Хрест відливався з металу російських гармат, захоплених у кримській кампанії. Вірогідно, що плита з могили Сидора Білого також пішла на британські нагородні хрести.
Поль Джонс у 1789 році знову оселився в Парижі. Наприкінці року в Единбурзі вийшли його мемуари, що послужили Фенімору Куперу і Олександру Дюма матеріалом для написання пригодницьких романів. У березні 1792-го у віці 45 років він помер від ран.
Після смерті Сидора Білого кошовим став Захарій Чепіга. Він, як і Антон Головатий, брав участь у штурмі Очакова й Ізмаїла. У віці 68 років безпосередньо брав участь у боях, через два роки одержав чин генерал-майора, ордени святого Георгія 3-го і 4-го ступенів, золотий іменний хрест за Ізмаїл, шаблю, оздоблену алмазами.
Антон Головатий до кінця своїх днів був козацьким "морським вовком" і виконував обов'язки генерального військового судді. Він допоміг Війську вірних козаків одержати землю на Кубані, був героєм Очакова й Ізмаїла, одержав чин бригадира, був направлений з чорноморськими козаками проти перського шаха, одержав довічно звання кошового Чорноморського війська, а помер від хвороби 29 січня 1797 року.
Залишається лише жалкувати, що імена всіх цих справжніх героїв битви у водах очаківських не знайшли гідного їхньому подвигу місця ні в російській, ні в українській історіографії.
"Дзеркало тижня".
(Друкується зі скороченнями).
"Кримська Свiтлиця" > #42 за 17.10.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1347
|
СТО ╤СТОР╤Й ВИЗВОЛЬНО╥ В╤ЙНИ
«ТРИП╤ЛЛЯ. СПОЧАТКУ БУЛА ГЛИНА»
ПЕЧАТКИ НАШО╥ ДЕРЖАВНОСТ╤
РУСЬ – СПАДОК УКРА╥НИ
