На початку листопада в Будинку художника Кримської організації НСХУ відкриється перша персональна виставка художника Віктора Даниловича Задірієнка. В цьому році Віктор Данилович відзначає 30-річчя педагогічної діяльності в Кримському художньому училищі ім. М. Самокиша, в якому він викладає низку спецдисциплін - рисунок, композицію, графічну техніку. Закінчив дитячу художню школу, згодом - живописне відділення художнього училища. В Харківському художньо-промисловому інституті продовжив навчання на графічному відділенні. З 1973 року В. Задірієнко працює в сімферопольському художньому училищі. В 1990-му він став членом Спілки художників України. Хоча за дипломом Віктор Данилович - графік, однак займається і масляним живописом. На виставці буде представлено близько 80 робіт різних періодів життя, котрі різняться за тематикою, засобами зображення, технікою виконання. - Є така думка, що мистецтво повинне бути поза політикою, але у мене щодо цього інші міркування. Ми живемо серед людей і відмежуватися від реальності не можемо. Багато робіт моїх ровесників відверто політичні. Мистецтво не може тільки радувати око, воно покликане відображати дійсність і боротися з недоліками нашого життя. Остання серія моїх робіт якраз про це. В училищі я викладаю в реалістичному напрямку. Загалом наш заклад дає академічну основу, оскільки без школи немає мистецтва. Людина може обрати свій шлях тоді, коли вона вже твердо стоїть на ногах. Я - графік, але люблю малювати портрети (вважаю, що кожна людина - це космос), пейзажі, натюрморти. Працюю не на кон'юнктуру, не на продаж. Пишу те, що мені справді подобається. У живописі я відпочиваю. У графіці використовую "соус" (сухі фарби), вуглик, оскільки цей матеріал дає художнику хороші можливості у передачі задуму, він "рухливий", також займаюся ліногравюрою. Портрети моїх батьків, написані вугликом, побували на багатьох виставках. Є роботи, до яких я повертаюся. Колишнього директора художнього училища Веніаміна Сергійовича Вознесенського писав двічі - у 1983 році та 2001-му. Для мене було важливим прослідкувати, що робить час з людиною через двадцять років, як змінює її. На очах - трансформація особистості, яка пізнала втрати, пережила особисті трагедії. Портрет - це не тільки образ, а й в цілому біографія людини. В нашому училищі підробляє натурником колишній моряк, який вийшов на пенсію у званні капітана 3-го рангу. Його типаж мене також зацікавив. Серед робіт, котрі зберігаються вдома, - портрет завуча училища Анатолія Петровича Іотки, з яким ми працюємо разом ось уже 30 років. Серія портретів була написана за час перебування в м. Сед-неві Чернігівської області. Працюючи в секції графіки, писав і пейзажі. Туди я потрапив від молодіжного об'єднання у зимовий період. Місця були райські, їх не намалювати було неможливо. Офорти рисував на тонованому папері, оскільки він здатен узагальнити зображення, за рахунок зміни тональності розширював графічні можливості. На Закарпатті народилися мої ліногравюри. Земля Закарпаття славиться своєю рослинністю, зеленню. І щоб зберегти настрій цього дивовижного краю, намагався надати роботам зеленуватий відтінок. Ліногравюру "Сінокіс" закупило свого часу Міністерство культури України. У граттографіях втілена тема праці на кримській землі. Я народився у Генічеську, тому морська тематика супроводжує мене упродовж всього життя, навіть дипломну роботу писав, набираючись вражень разом з рибалками у морі. "Радість праці" - саме з цього циклу. Папір спочатку вкривається фарбою, а потім на ньому вишкрябується рисунок (білий на чорному фоні). У моєму доробку є серія графічних станкових полотен, створених за мотивами творів Семена Скляренка, яка отримала назву "Київська Русь". Це також ліногравюри, але жовтаво-коричневих відтінків, створених з метою збереження відчуття старовини. Цикл "Мій час", над яким я працював протягом двох останніх років, я задумував як низку робіт з семи картин - "Бумеранг", "Дзвін", "Вікно в світ", "Ніка", "Рок", "Мирний атом". Але сьомій картині - "З вірою в майбутнє" життєві обставини не дають можливості втілитися. Я - реаліст, що бачу, про те й співаю... "Мій час" - мій біль, тут все: де і як ми живемо, музика, мистецтво, трагедії в Чорнобилі і Америці, наша занедбана духовність... В полотнах перегукуються минуле і сучасність, в них мої роздуми про те, що нас очікує в майбутньому. Не треба сторонніх прикладів. Час минає, і наші педагоги підуть на пенсію, залишиться моє покоління - люди середнього віку. А хто змінить нас? Що очікує наших студентів? Нікому не потрібне покоління і старих, і молодих. Це біль сьогодення. Мої студенти працюють в підвальному приміщенні, інколи й при свічках. Мене дивує те, як, незважаючи на такі екстремальні умови, вони здатні представляти дипломні роботи високого рівня. Ми - бідні, але наших випускників радо беруть у вищі художні навчальні заклади. Тримаємося за рахунок педагогів-ентузіастів, яким не байдужа доля рідного училища. - За 30 років праці у мене було більше 15 випусків, - продовжив Віктор Данилович. - І багато хто з випускників, звичайно, не всі, стали на шлях мистецтва, досягли певних вершин. З декотрими учнями я досі листуюся, підтримую зв'язок. Наприклад, випускниця 1976 року Тетяна Рижова працює реставратором у Севастополі, Ольга Правдіна - у Євпаторії, Ольга Майська поступила в Харківську академію дизайну. На І Всеукраїнському форумі дизайну "Дизайн - освіта 2001" дипломи учасників отримали мої студенти - Ірина Скопенко за дизайн книги "Чому півень з куркою разом живуть?", Марія Кірєєва - за серію плакатів "Шедеври минулого", а також мій син Данило - за дизайн книги С. Скляренка "Святослав". Мої учні - учасники І Кримського фестивалю дизайну, на якому були відзначені роботи Вадима Нестерова, Дар'ї Янковської. Звідки моє прізвище? Батько розповідав, що воно походить від грецького "Задіракі", але з часом трансформувалося, оскільки предки були задиристі, гарячі, бойові, і у мене з третього класу через характер прізвисько "задира". Та й студенти визнають, що я викладач суворий, але справедливий. Батько був козаком, родом з Ростова, мама - з Калуги, але згодом жила в Запорізькій області. Син пішов батьківським шляхом, також закінчив художнє училище, дочка Олена - медичне училище, потім навчалась на факультеті реабілітації Таврійського національного університету. На живописних полотнах, котрі будуть представлені у виставочних залах Будинку художника, є і члени моєї родини.Експозиція, що звітуватиме про творчий шлях живописця та графіка Віктора Даниловича Задірієнка, розпочне роботу 2 листопада о 15-й годині. Запрошуються всі шанувальники образотворчого мистецтва.
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
