Версiя для друку Обговорити в форумi

Вадим КРИЩЕНКО

ОСЬ ТВОЄ ЛИЦЕ, РОСІЄ
Загарбництво в обрамленні брехні,
Що за собою чорну пустку сіє.
«Лиш я розумна, а усі — дурні», —
Ось істинне твоє лице, Росіє.
Мій край для тебе ласим був завжди,
Любила і горілочку, і сало,
А на подяку — безсоромно ти
Козацьку волю чоботом топтала.
Мені ти затуляла криком рот,
Щоб не було моєї мови чути.
І гнали нашу долю у ярмо
Твоєю злістю напхані рекрути.
Але минулось...
Відійшов мій страх,
Вже не лякає образ твій пихатий.
Я сил знайду, щоб вдарить по зубах,
Щоб не хотілось більш когось кусати.
І лопне, наче бульбашка тремка,
Твій гонор і амбіції дволикі.
І тисне трон в маленького царька,
Який не зміг зробитися великим.

МИ ОНОВИЛИСЬ ЧЕРЕЗ КРОВ

Мій край сто лих,
сто бід гірких пройшов,
Щоб нам відчути
волі златне жниво...
Ми оновилися
через пролиту кров —
Оновлення гірке
і справедливе.
Була Вкраїна? Начебто була,
Та більше
у цяцькованому слові.
Тепер вона од нечисті та зла
Одмилась струменем
своєї крові.
Готує ворог нам
нову напасть,
Хоча час рани давні не загоїв.
Нехай же сил
й несхитності додасть
Нам пам’ять
непоборених героїв.
Небесна Сотня —
ти для нас взірець.
І ви, бійці,
що не прийшли зі Сходу.
Тож притулімо
до своїх сердець
Ту пам’ять —
як найвищу нагороду.
Випробує на мужність
доля знов
Завзяту й шкарубку
вкраїнську вдачу.
Ми оновилися
через пролиту кров —
Хай світ відчує
і усе побачить!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2014 > Тема "З потоку життя"