Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРАМП ПРАЦЮ╢ НАД СТВОРЕННЯМ ФОНДУ ПЕРЕМОГИ УКРА╥НИ
Отриман╕ кошти будуть використан╕ на придбання збро╖ для укра╖нсько╖ арм╕╖…


ТРАМП ЗАЯВИВ, ЩО УКРА╥НА ХОЧЕ ПЕРЕЙТИ В НАСТУП
В╕н зазначив, що говоритиме про це ╕з Президентом Укра╖ни Володимиром Зеленським…


ТРАМП ДОПУСТИВ МОЖЛИВ╤СТЬ ПОСТАЧАННЯ TOMAHAWK
«╤ це зараз важливий сигнал – посилення Укра╖ни ус╕ма можливостями…»


МА╢МО Ч╤ТК╤ ПЛАНИ
Зеленський доручив масштабувати застосування далекоб╕йно╖ збро╖ проти Рос╕╖…


УКРА╥НЦ╤ ВИТРИМАЛИ ДЕСЯТКИ СПРОБ ЗАВОЮВАННЯ, УКРА╥НА ВИСТО╥ТЬ ╤ ЗАРАЗ ПРОТИ РОС╤╥
Президент - п╕д час заход╕в ╕з нагоди Дня захисник╕в ╕ захисниць…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2014 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#36 за 05.09.2014
«ВИ НЕ УЯВЛЯ╢ТЕ, ЯК ЦЕ СТРАШНО»

Ось де фашизм...
 
╤РИНА ДОВГАНЬ ПРО КАТУВАННЯ В ДОНЕЦЬКУ

У газет╕ New York Times 25 серпня з’явився страшний зн╕мок: на площ╕ в Донецьку сто╖ть худенька ж╕нка, обмотана укра╖нським прапором, на ╖╖ грудях табличка: «Вона вбива╓ наших д╕тей. Агент карател╕в». Ще один прапорець прив’язаний у не╖ на голов╕. Поруч – похмурий чолов╕к ╕з автоматом. На ╕ншому зн╕мку розлючена блондинка в чорному б’╓ ж╕нку, яка сто╖ть б╕ля «ганебного стовпа», ногою. Через два дн╕ стало в╕домо ╕м’я полонянки – ╤рина Довгань. Завдяки заступництву журнал╕ст╕в – насамперед Ендрю Крамера (The New York Times) ╕ Марка Франкетт╕ (The Guardian) – ╖╖ вдалося зв╕льнити. З’ясувалося, що ╤рину тримали в Донецьку, в казармах деенер╕вського батальйону «Восток», командир якого, Олександр Ходаковський, ╕ в╕дпустив ╖╖ на прохання ╕ноземних журнал╕ст╕в. Тепер ╤рин╕ Довгань вдалося залишити територ╕ю, контрольовану «ДНР», ╕ вона розпов╕ла Рад╕о «Свобода» свою ╕стор╕ю.

– Я живу в маленькому м╕ст╕ поруч з Донецьком – Ясинувата, це майже Донецьк. Мен╕ 52 роки, у мене дво╓ д╕тей. Уже давно працюю косметологом. У мене сво╖ кл╕╓нти, дуже при╓мна робота. М╕й чолов╕к – головний ╕нженер усп╕шно╖ буд╕вельно╖ ф╕рми. У нас була досить забезпечена родина, св╕й будинок у цьому маленькому м╕ст╕, сад, город. Загалом, звичайна я людина.
– Пол╕тикою Ви н╕коли не займалися?
– Боже упаси, про що ви говорите. Пол╕тика – це жахливо. Як можна пом╕няти красиву роботу косметолога на пол╕тику?
– Але Ви були за ╓дину Укра╖ну?
– Я ж громадянка Укра╖ни, у мене укра╖нський паспорт. У мене укра╖нське пр╕звище Довгань. Я з дитинства жила у бабус╕ в Дн╕пропетровськ╕й област╕, все село ╕ я разом з ним говорили укра╖нською мовою. Для мене н╕коли не ставав виб╕р. Я багато ╖здила по св╕ту ╕ знаю, що таке повер-нення на Батьк╕вщину, яке це щастя. Де б ти не був ╕ як би красиво не було десь, Батьк╕вщина все одно найкраща.
– Коли почалася революц╕я, що Ви думали про Майдан?
– Я дуже сп╕впереживала Майдану, весь час збиралася туди ╖хати, але чолов╕к мен╕ казав: там впораються без тебе, сиди вдома. Так я ╕ не вибралася. Але ми пост╕йно надсилали туди грош╕. ╤ ви не можете соб╕ уявити нашо╖ радост╕, коли ми подумали, що ось, нарешт╕, народ прокинувся, ╕ зараз в наш╕й кра╖н╕ будуть позитивн╕ ╓вропейськ╕ зм╕ни, скинемо кайдани цих деб╕льних президент╕в, ╕ все стане добре. Майдан, поки не сталися траг╕чн╕ под╕╖, був для нас величезною над╕╓ю. Я весь час чекала ╕ спод╕валася, що ось-ось ми переможемо, все налагодиться, у людей в головах просв╕тл╕╓, вс╕ зрозум╕ють, що не треба д╕лити кра╖ну.
– А пот╕м з’явилася «ДНР». Як Ви це переживали ╕ що в╕дбувалося в Ясинуват╕й?
– В Ясинуват╕й живуть т╕ ж сам╕ люди, яких ЗМ╤ переконали, що вони живуть на Донбас╕ щаслив╕ше за вс╕х, що вони годують всю Укра╖ну ╕ мало не весь ╕нший св╕т. Люди на Донбас╕ специф╕чн╕. Якщо намага╓шся щось людин╕ розпов╕сти, вона просто не хоче слухати. Вона точно впевнена, що Донбас – це гордий рег╕он, який не стане на кол╕на ╕ так дал╕. Будь-як╕й людин╕, що при╖хала ззовн╕, це все зрозум╕ло ╕ см╕шно. ╤ точно так само нам було г╕рко ╕ прикро. Ось нав╕ть на мо╖й робот╕. Що таке робота косметолога? Це ж╕нки, близьке сп╕лкування, розмови, 4-5 ос╕б в день. Я втратила дуже багато кл╕╓нток, тому що намагалася розпов╕сти, що вс╕ кра╖ни возз’╓днуються, що вс╕ хочуть бути сильн╕шими разом. Федеративна Республ╕ка Н╕меччина п╕шла на дуже серйозн╕ втрати для того, щоб возз’╓днатися з НДР. Проте заради возз’╓днання кра╖ни дуже багат╕ люди зважилися на дуже велик╕ жертви. Коли я це розпов╕дала, втратила велику к╕льк╕сть кл╕╓нток, ме-не просто не зрозум╕ли ╕ зненавид╕ли. Нав╕ть одна ж╕нка в обличчя назвала мене дурепою. Але я все одно завжди в╕дверто висловлювала свою позиц╕ю. Вс╕м, хто хот╕в в╕дверто обговорювати, я розпов╕дала, доводила. Точно так само робив м╕й чолов╕к на сво╖й робот╕. Це завжди була позиц╕я нашо╖ с╕м’╖.
– А як поводилися деенер╕вц╕ в Ясинуват╕й?
– Зна╓те, це все спочатку було як якась гра, якийсь театр. Тут бабус╕ говорили: а ми хочемо Радянський Союз, ╕ н╕хто нам не завадить. Моя кума п╕шла на референдум: «Я п╕ду ╕ проголосую за Радянський Союз». Хтось мав корислив╕ ц╕л╕, хтось побачив по рос╕йському телебаченню, що зарплати стануть в три рази б╕льш╕, а пенс╕╖ в чотири, що прийде сильний Пут╕н ╕ наведе порядок, зам╕нить наших укра╖нських непорядних пол╕тик╕в. Це був основний настр╕й в сусп╕льств╕ спочатку, не було агрес╕╖, якогось сильного под╕лу. Люди, як╕ були ╕ за, ╕ проти ╓дино╖ Укра╖ни, продовжували сп╕лкуватися. Пот╕м цей процес п╕д впливом телебачення поглиблювався все сильн╕ше ╕ сильн╕ше. Багато байдужих зробили св╕й виб╕р, тому що з часом неможливо вже було тримати нейтрал╕тет. Ситуац╕я загострювалася. Я завжди наполягала на сво╓му. З багатьма людьми перестала сп╕лкуватися, посварилася нав╕ть з родичами. Це так у вс╕х в╕дбулося.
– А люди, як╕ взяли владу, як себе поводили? Було граб╕жництво, мародерство, це все д╕йшло до Ясинувато╖?
– До Ясинувато╖ це все докотилося т╕льки зараз, якось р╕зко ╕ швидко. А так чомусь грабеж╕ оминали нас стороною. Ми знали, що к╕лькох людей з Ясинувато╖ взяли в полон у Донецьку, що арештован╕. Але у нас вс╕ були байдуж╕. Коли я кричала, що господаря маленько╖ рекламно╖ ф╕рми, батька трьох д╕тей, забрали в Донецьк у полон, н╕кому це не було ц╕каво. Але це було п╕втора м╕сяця тому. Люди байдуж╕. ╤ нав╕ть т╕, хто п╕дтримував укра╖нську сторону, не були готов╕ щось робити ╕ боротися.
– ╤рино, як це трапилося з Вами, як Ви потрапили в полон до цих людей?
– У нас ╓ поруч селище, там п╕д╕рваний м╕ст, на якому був склад. Я в╕двозила д╕тей знайомих у Слов’яног╕рськ до родич╕в. Я про╖жджала б╕ля цього п╕д╕рваного моста ╕ побачила, що за ним дислокац╕я укра╖нсько╖ в╕йськово╖ частини. Я п╕д╕йшла до цих солдат╕в, поговорила з ними. Це вже було б╕льш н╕ж п╕втора м╕сяця тому. Я почала возити ╖м ╖жу, медикаменти, як╕ вони просили. Я розпов╕ла про це людям, яким дов╕ряю, дуже багато хто мене п╕дтримав. Мен╕ почали нести грош╕, ковдри, хтось прин╕с спальний м╕шок, пост╕йно збиралося щось. У мене з’явилася однодумець, я не буду називати ╖╖ ╕м’я, не знаю, де вона, можливо, ще в ц╕й небезпечн╕й зон╕. Ми з нею ╖здили разом, один раз на мо╖й машин╕, один раз на ╖╖, щоб не було так пом╕тно.
У мене був контакт ╕з укра╖нським волонтером Тетяною Ричковою. Ще на початку весни, поки не було укра╖нських в╕йськ поряд, я в╕дсилала ╖й одяг, майки, труси для солдат╕в, шкарпетки. Коли я сама почала цим займатися, сказала Тетян╕, що солдати просять у мене одяг, камуфляж, в╕н назива╓ться у нас «дубок», тому що вони були в потертому ╕ об╕рваному камуфляж╕. Вона мен╕ пооб╕цяла. Буквально перед ус╕ма цими под╕ями друз╕-волонтери з Ки╓ва через Харк╕в мен╕ доставили в Краматорськ три великих тюки цього одягу, камуфляжу в╕йськового. Я все це отримала ╕ в╕двезла бригад╕, яку ми оп╕кали. Вони вже перейшли зовс╕м в ╕нше м╕сце. Я ╖хала через зам╕нован╕ поля, але ╖х все-таки знайшла. Продукти везла теж, все це розвантажила. Ми з╕брали 16 тисяч гривень, в нашому рег╕он╕ зараз у людей грош╕ зак╕нчуються просто катастроф╕чно, зарплат ╕ пенс╕й нема╓, люди пов╕ддавали мен╕ останн╓.
На свою б╕ду я сфотографувала цей момент, хоч н╕коли ран╕ше цього не робила, а тут планшетом наробила зн╕мк╕в. Я сфотографувала цей камуфляж, як його солдати розбирають. Пот╕м мене вивозили, бо мен╕ сказали, що я ╖хала на машин╕ через зам╕новане поле. Попереду ╖хав БТР, мене вивезли на трасу в безпечн╕ше м╕сце. Я ╕ це сфотографувала, не втрималася, це ╕ стало основним доказом. За зб╕гом обставин, знайшли м╕й планшет з цими фото-граф╕ями, пот╕м зламали м╕й акаунт у «Фейсбуц╕», знайшли переписку з Тетяною Ричковою ╕ з донецькими волонтерами. Це було причиною того, що мене почали бити й катувати, вимагали пр╕звища цих людей, вс╕ мо╖ зв’язки.
– Як Вас затримали?
– Забрали мене вдома. В саду я працювала, вони мене там в Ясинуват╕й ╕ забрали, як я була. Те, що ви бачили на фотограф╕ях, – це маленька частина того страшного дня, коли я ц╕лий день молила про смерть. Мене не катували спочатку, але я н╕чого не говорила. Тод╕ прац╕вники батальйону «Восток», як╕ досить вв╕члив╕ були нав╕ть на допитах, просто в╕ддали мене осетинському батальйону. Уже там мене почали катувати дуже серйозно.
Мене завели на перший поверх, я потрапила в к╕мнату з двадцятьма людьми кавказько╖ нац╕ональност╕. Почалися просто тотальн╕ знущання. Один д╕став п╕столет ╕ стр╕ляв мен╕ б╕ля вуха багато раз╕в. Я оглухла, дос╕ погано чую. Вони дивилися в планшет╕ мо╖ фотограф╕╖, ╕ там в скр╕ншот╕ випадково виявилося обличчя одного з присутн╕х там осетин╕в, його звуть Заур, в╕н досить в╕дома в ╤нтернет╕ особист╕сть. Я колись просто проскр╕ншотила, щоб сво╖й знайом╕й показати, що в Донецьку з’явилися не укра╖нц╕, не рос╕яни нав╕ть, а найманц╕ з ╕нших кра╖н. Коли знайшли фотограф╕ю Заура, то в╕н спочатку знущався над╕ мною дуже сильно, змушував мене з витягнутою рукою кричати «З╕г хайль!», бо в╕н говорив, що я — фашистка. Коли я в╕дмовилася, мене били, я лежала на п╕длоз╕, в╕н прис╕в, так мен╕ кричав у вуха, я не знаю, ск╕льки десятк╕в раз╕в: «З╕г хайль!». Вони вс╕ кричали. Я закривала голову. Вони говорили: «Повернися тим боком, ми повинн╕ прим╕рятися, як ми зараз тебе будемо ╜валтувати. Ск╕льки людей ти хочеш – 10, 20? Нас тут багато. Ми можемо тоб╕ ╕ 40, ╕ 50 забезпечити». Так все це тривало дуже довгий час.
Я сказала вс╕ п╕н-коди вс╕х карток сво╖х с╕мейних, тому що вони вимагали. Хтось зламав наш╕ акаунти, щось там знайшли. Вони д╕зналися, що у нас ╓ с╕мейний банк╕вський вклад, 12 тисяч ╓вро, почали вимагати в╕ддати ц╕ грош╕ «ДНР», бо я давала грош╕ укра╖нськ╕й арм╕╖. Вони говорили: ми тепер зна╓мо, що ти 300 тисяч гривень перерахувала. Я говорила, що я не перераховувала 300 тисяч. Пот╕м хтось надрукував цю табличку, що я — фашистка ╕ вбиваю д╕тей. Мен╕ пов╕сили цю табличку, обмотали прапором, ще укра╖нськ╕ аксесуари вдягнули ╕ вивезли мене на площу, на велике перехрестя в Донецьку.
Я не була прив’язана до цього стовпа, просто трималася за нього. Мен╕ весь час кричали: «З╕г хайль! Струнко стояти!». Мен╕ не можна було н╕ з╕гнути кол╕на, н╕чого, я повинна була навшпиньках, притиснувшись до цього стовпа, стояти. Про╖жджали повз машини. Цих найманц╕в-осетин╕в сотн╕ в Донецьку. Вони зупинялися, питали, см╕ялися, фотографувалися на мо╓му тл╕. Хтось роз╕грав такий спектакль, сказав: «Все, роз╕йд╕ться, я ╖й зараз прострелю кол╕нну чашечку». Я почала кричати, п╕дстрибувати, а вони реготали. В╕н вистр╕лив, але повз. Ви бачили на фотограф╕╖ ж╕нку, яка б’╓ мене в жив╕т?
– Так, ╕ цю ж╕нку вже уп╕знали.
– Ця ж╕нка була далеко не ╓дина. Була л╕тня ж╕нка, вона била мене палицею, на яку спиралася, била по голов╕, по спин╕, по плечах, я вся в синцях. Кр╕м того, що мене били прикладами по ногах, у мене рани в╕д побо╖в, ще й л╕тня ж╕нка била мене палицею... А ск╕льки молодих ж╕нок мене били по обличчю, по голов╕, по вухах. Одна фотограф╕я цього передати не може. Нав╕ть не так страшн╕ були люди, як╕ мене били, як т╕, що просто п╕дходили. Зупинялися як╕сь машини, виходили добре вдягнен╕ молод╕ хлопц╕, спочатку один фотографувався на мо╓му тл╕, пот╕м передавав фотоапарат або телефон, щоб ╕нший сфотографувався. Точно так само робили й д╕вчата. Н╕хто не заступився, жодна людина...
Мен╕ говорили, що я — фашистка, тварюка, що працюю як нав╕дниця ╕ вбиваю д╕тей. Я кричала, що у мене дво╓ д╕тей, внучка, я не вбиваю н╕кого ╕ н╕коли не вбивала, я не можу бути нав╕дницею. Взагал╕ у мене з╕р плюс три з половиною, я в окулярах. Це просто така маячня, що не хочеться все це повторювати. Пот╕м була ж╕нка, яка не пол╕нувалася, в╕дкрила багажник машини, д╕стала зв╕дти пом╕дори, спочатку вона кидала в мене цими пом╕дорами, а пот╕м розмазала у мене на обличч╕ два пом╕дори, зал╕пила соком пом╕дор╕в оч╕. Пот╕м я через цей томатний с╕к побачила начебто ╕нтел╕гентн╕ обличчя, спочатку був один чолов╕к з бородою, з профес╕йним фотоапаратом, я зрозум╕ла, що мене фотографу╓ преса якась. Пот╕м була ще один, в╕н теж мене фотографував. Я якось спод╕валася: люди з такими ╕нтел╕гентними обличчями, може, вони заступляться...
Я взагал╕ весь день прощалася з життям, весь час просила: будь ласка, вбийте мене, не мучте, просто вбийте мене. Якщо ви вважа╓те, що я заслуговую, то просто застрельте. Вони говорили: «Сука, ти так просто не в╕дбудешся». Раптом п╕д’╖хала «Волга», ╕ з не╖ вийшли, я так зрозум╕ла, силовики, колишн╕ м╕л╕ц╕онери напевне. Вони були в чист╕шому одяз╕, н╕ж осетини. Вони хот╕ли мене забрати. Там стався якийсь ╕нцидент, ╕ осетини мене не в╕ддали. Мене посадили в ту ж машину, на як╕й привезли, ╕ в╕двезли назад, де батальйон «Восток».
– Це не в’язниця, не СБУ, а ╖хн╕ казарми?
– Чесне слово, я ╕ зараз не знаю, це було щось пов’язане чи з м╕л╕ц╕╓ю, чи з СБУ. Тому що там у в╕кн╕, я ╕нод╕ п╕дн╕малася (я була прикута до батаре╖ наручниками) ╕ бачила якийсь спортивний майданчик з турн╕ками. На ст╕н╕ вис╕ла укра╖нська символ╕ка, як дошка пошани. Вноч╕ мен╕ кинули м╕л╕цейський зимовий одяг, штани тепл╕, ватян╕. Думаю, це якесь м╕сце, де була м╕л╕ц╕я. Але тепер це штаб батальйону «Восток». З площ╕ мене привезли на перший поверх, закрили в маленьк╕й к╕мнат╕. Мене в ц╕й к╕мнат╕ продовжували мучити, бризкали в мене газом з балончика.
Два рази приходив осетин, який чомусь мене зненавид╕в б╕льше вс╕х. У нього була така витончена методика: в╕н розганявся ╕ бив мене ногою в груди. Я в╕дл╕тала, вдарялася спиною об протилежну ст╕нку камери ╕ не могла дихати довгий час. ╥м це дуже подобалося, вони пот╕шалися.
Пот╕м були перерви, бо привозили ╕нших людей, ╖х теж били, ц╕ люди кричали, ╖х кудись забирали. Я н╕чого не бачила, сид╕ла в кутку, скорчившись, мене судоми мучили. Пот╕м привезли чолов╕ка: як я зрозум╕ла, зателефонувала якась ж╕нка на ╖хн╕й телефон ╕ сказала, що цей чолов╕к лазив в трусики ╖╖ п’ятир╕чно╖ дочки. Вони його називали «п╕дорас». Я чула, як по телефону сказали: «Зараз по╖демо за п╕дорасом». Буквально через 10 хвилин затягнули цього чолов╕ка, я його не бачила, але чула таке — напевно, до к╕нця життя мен╕ буде снитися. Я кричала в сво╓му кутку разом з цим чолов╕ком, бо його били так, в╕н так кричав. Я так зрозум╕ла, що його роздягали. Я не знаю, чи було з╜валтування, його пот╕м кудись потягли, можливо, його ╜валтували вже там, але про це йшлося. В╕н кричав моторошно. Це все без суду, без доказ╕в. Хтось зателефонував, хтось щось сказав, людину забрали, привезли. ╤ як в╕н буде п╕сля цього жити, я взагал╕ не знаю. Не знаю, як я буду п╕сля цього жити. Я все ще перебуваю в стресовому стан╕, не до к╕нця все усв╕домлюю.
– Ск╕льки Вас там протримали?
– Це було ц╕лий день. О 9-й мене забрали на допит, а о 10-й мене забрали осетини. Коли мене п╕дняли знову на трет╕й поверх до батальйону «Восток», де вже були укра╖нськ╕, так скажемо, «нормальн╕» люди, – було вже темно. Я була вся побита, вся запльована, тому що ж╕нки, як╕ мене били, ще багато раз╕в мен╕ плювали в обличчя. Мен╕ дозволили трохи помитися. Пот╕м я на якийсь час в╕дключилася. Всю н╕ч я вис╕ла п╕д ц╕╓ю батаре╓ю – це була моторошна н╕ч. Пот╕м настав день, ╕ наступного дня мене не ч╕пали взагал╕. Т╕льки через день мене знову допитували ц╕ «нормальн╕» «востоковц╕», вв╕члив╕, вони мен╕ сказали, що не оч╕кували, вони сп╕вчувають, це без ╖хньо╖ участ╕ все в╕дбулося, ╕ що якби вони знали, то не допустили б, вони нав╕ть вибачаються перед╕ мною. Але продовжували допитувати, ╖х ц╕кавила моя нерухом╕сть.
Я запитала, нав╕що ╖м моя нерухом╕сть. Один сказав, що в мо╓му дом╕ тепер житимуть люди, котр╕ ╖х п╕дтримують, чи╖ будинки постраждали в╕д обстр╕лу. ╤ пот╕м, вже п╕д батаре╓ю прист╕бнута, я згадала цю фразу ╕ зрозум╕ла, що в сво╓му будинку жити н╕коли не буду. Це тяглося три або чотири дн╕, я втратила рахунок.
Я в╕дмовилася ╖сти, не ╖ла вс╕ п’ять дн╕в, як╕ там перебувала. Вони мене лякали, казали, що в╕зьмуть зонд, роз╕рвуть мен╕ стравох╕д. Я сказала: що б не було, я ╖сти не буду.
В якийсь момент ув╕йшов один ╕з важливих «восток╕вц╕в» ╕ сказав: «Ход╕мо». Я почала кричати, хапатися за батарею, подумала, що мене знову ведуть до осетин╕в, тому що продовжую впиратися ╕ не називаю жодних ╕мен. В╕н мен╕ сказав: «Не б╕йся, п╕демо, все буде нормально». Мене провели через весь дв╕р, ми ув╕йшли в якусь ╕ншу буд╕влю, там на першому поверс╕ був начальник батальйону «Восток» Ходаковський ╕ сид╕ло дуже багато людей, мабуть, його п╕длеглих. В╕н сказав таку фразу: «Я не знав, що ця ж╕нка перебува╓ тут у нас. Я не розум╕ю, як ви могли допустити таку ганьбу. Я знайду винних, ╕ вони будуть в╕дпов╕дати. Моя особиста думка, що люди на ц╕й земл╕ можуть допомагати, кому вони хочуть, будь-як╕й сторон╕ – це не ╓ злочином». Все це було сказано в присутност╕, як я вже пот╕м зрозум╕ла, двох журнал╕ст╕в, як╕ мене ╕ зв╕льнили. Я написала розписку, що не маю жодних претенз╕й матер╕альних ╕ так дал╕, що мен╕ все повернули. Я все п╕дписала, тому що раптом перед╕ мною замаячило життя. Я вибачаюсь, але я теж слабка ж╕нка.
Ц╕ журнал╕сти мене повезли в готель, мен╕ дали номер. Я змогла вперше помитися, замовила тар╕лку юшки, трошки з’╖ла, перший раз за п’ять дн╕в. Ендрю Крамер дуже за мене переживав, сказав, що ми тебе вранц╕ вивеземо. Я сказала, що н╕куди не по╖ду доти, доки не з’╖жджу додому до Ясинувато╖, у мене св╕й будинок, у мене в двор╕ закрита собака, три коти, я хочу забрати сво╖х кот╕в ╕ собаку-в╕вчарку. В╕н мене дуже сильно в╕дмовляв, к╕лька годин, все-таки пот╕м я наполягла.
╤ дво╓ з батальйону «Восток», вони нормальними здалися мен╕ людьми, звозили мене до Ясинувато╖. Я побачила повн╕стю розграбований будинок: все, що ╖м здалося ц╕нним, вони забрали. Були нав╕ть знайден╕ мо╖ маленьк╕ тайнички. Там начебто працювали профес╕йн╕ злод╕╖. Я не знаю, не хочу про це думати, мен╕ дуже боляче. Зараз вже страх смерт╕ минув, ╕ раптом чомусь нахлинуло матер╕альне, мен╕ тепер страшно шкода, що я все життя працювала, наживала, а тепер н╕чого у мене нема╓.
– А де були Ваш чолов╕к ╕ дочка?
– У Мар╕упол╕, бо у батька мого чолов╕ка, який жив у Мар╕упол╕, стався ╕нсульт, в╕н доглядав за ним у л╕карн╕ довго, але батько все-таки помер. В╕н його поховав. Уже було до Ясинувато╖ повертатися дуже небезпечно. Тим б╕льше дочц╕, 15 рок╕в д╕вчинц╕. Ми домовилися, що вони залишаться там, а я буду охороняти будинок в╕д мародер╕в. Мен╕ це не вдалося. Я в машину з╕брала те, що не взяли ц╕ деенер╕вц╕ ясинуватськ╕. Я так зрозум╕ла, що донецьке начальство, той же Ходаковський, абсолютно не контролюють той п╕дрозд╕л, який сто╖ть в Ясинуват╕й. Тому що в╕н мен╕ сказав: напиш╕ть заяву, ми вам все повернемо, нам н╕чого вашого не треба. Але коли я запитала «восток╕вських» хлопц╕в, чи можна мен╕ спод╕ватися, що мен╕ повернуть бодай щось, хоча б кухонний комбайн н╕мецький – нав╕що в╕н ╖м, вони не вм╕ють ним користуватися – вони сказали: н╕, ми не ма╓мо на них жодного впливу, вони тут сам╕ по соб╕ ╕ не п╕дкоряються. Я позбирала на двор╕ мокре взуття (перед цим йшов дощ), там були як╕сь кеди, туфл╕ доньки, як╕сь куртки розкидан╕. Те, що ╖м не потр╕бно, не п╕д╕йшло, для нас це все одно дуже багато значить. Я позапихала мокре в машину, посадила сво╖х тварин, ╕ ц╕ дво╓ хлопц╕в «восток╕вц╕в» мене вивезли. Ми зустр╕лися в Донецьку з журнал╕стами ╕ разом з ними по╖хали за територ╕ю «ДНР».
Коли ми про╖хали останн╕й донецький блокпост, ви╖хали на нейтральну територ╕ю, ц╕ «восток╕вц╕» вийшли, я перес╕ла за кермо, ми почали прощатися. Ви зна╓те, це мучить мене найб╕льше, що одного з них я нав╕ть обняла. Я була йому так вдячна, що все-таки в╕н в╕ддав мен╕ мою собаку ╕ мо╖х кот╕в, що цей кам╕нь не л╕г на мою душу, що я не кинула тварин, вони вже немолод╕, що не кинула ╖х вмирати голодною смертю. Тому що на мо╖й вулиц╕ взагал╕ не залишилося людей. Мен╕ сус╕ди в╕ддали ключ╕, ╕ я ходила по вс╕й вулиц╕ ╕ годувала собак, наливала ╖м воду щоранку ╕ щовечора. Я не знаю, що там зараз в╕дбува╓ться, це все просто жахливо. Я спод╕ваюся, що хтось повернувся ╕ взяв на себе цю ж╕ночу мою м╕с╕ю з год╕вл╕ цих тварин.
– З собакою все гаразд?
– Все нормально, хтось ╖╖ годував. Не знаю, хто приходив ╕з сус╕д╕в, бо я бачила, що стояла чужа б╕ла миска. Коли-небудь, коли все налагодиться ╕ я зможу повернутися в це м╕сто, я обов’язково знайду ╕ подякую ц╕й людин╕. Тому що яка б не була в╕йна, винн╕ в н╕й завжди люди, але н╕як не тварини, а страждають вони жахливо. Ви б знали, що з псих╕кою мо╓╖ собаки в╕дбувалося. Коли лет╕в черговий снаряд, моя собака навчилася чути, як в╕н летить, ╕ спускалася в п╕двал швидше за мене п╕д час вибуху.
– А грош╕ вони зняли з ваших рахунк╕в?
– Не все, ось цей вклад вони не змогли зняти — 12 з половиною тисяч ╓вро. Видно, було занадто мало часу. Якби я там залишилася, думаю, мого чолов╕ка змусили б в╕ддати. Вони вже все знали повн╕стю про мого чолов╕ка, про мою дочку. Мен╕ показували фотограф╕╖, вс╕ дан╕. Я впевнена, був би створений такий прецедент, що м╕й чолов╕к з рад╕стю в╕ддав би ц╕ грош╕.
– Будемо спод╕ватися, що Вам укра╖нська влада допоможе.
– Я вам скажу чесно: я не чекаю жодно╖ допомоги в╕д укра╖нсько╖ влади. У нас ╓ ц╕ грош╕ на депозит╕, у нас дв╕ машини, у чолов╕ка була в Мар╕упол╕, у мене своя машина старенька, але ц╕лком ще н╕чого. Ми працю╓мо, ми нормальн╕ люди. Яка допомога в╕д укра╖нсько╖ влади, коли в кра╖н╕ таке ко╖ться? Нам абсолютно н╕чого не потр╕бно, ми впора╓мося сам╕. Але я розум╕ю, що повернутися додому вже не зможу. Ось що для мене моторошно. Мо╓ маленьке м╕сто Ясинувата... У нас ╓ св╕й сайт, ╕ там дуже багато людей написали, що вважають, н╕би я — нав╕дниця, що я розклеювала «жучки» на будинки, в як╕ потрапили бомби. ╤ пом╕щен╕ фотограф╕╖: моя фотограф╕я ╕ фотограф╕╖ розбомблених будинк╕в. М╕й будинок не сфотографований, який теж розбомблений. Ви зна╓те, нав╕ть класна кер╕вниця мо╓╖ дочки написала: «я вважала ╖╖ нормальною, а вона така тварюка ╕ гадина».
Так мо╓ життя склалося, що в молодост╕ я потрапила до Н╕меччини, н╕мц╕ знайом╕ у мене, вони хот╕ли привезти гуман╕тарну допомогу, я ╖х п╕дтримала ╕ привезла в мо╓ м╕сто. Дос╕ в Ясинуватськ╕й районн╕й л╕карн╕ стоять функц╕ональн╕ л╕жка на кол╕щатках. Укра╖на не може соб╕ дозволити так╕. Привезла гуман╕тарну допомогу, ╕ школа-╕нтернат ╖╖ отримала, ╕ Товариство ╕нвал╕д╕в. Були швейн╕ машинки «З╕нгер», багато було всього хорошого. ╤ пот╕м н╕мц╕ мене запросили, я знаю н╕мецьку не дуже добре, але на побутовому р╕вн╕ досить нормально сп╕лкуюся, я ╖здила 9 раз╕в перекладачкою, возила до Н╕меччини д╕тей-чорнобильц╕в. Я зробила ст╕льки для свого м╕ста. Я н╕коли н╕кому не сказала поганого слова, я — дочка б╕бл╕отекаря. Але зараз я прочитала про себе ст╕льки бруду, ст╕льки людей, як╕ знають мене все життя, вс╕ пов╕рили в один момент, що я — нав╕дниця ╕ фашистка. Ви не уявля╓те, як це страшно. Це набагато страшн╕ше, н╕ж те, що мене били. Я не можу цього зрозум╕ти, що робить пол╕тика, що в╕дбува╓ться – я думаю, що за домовлен╕стю вони в╕ддали мене осетинам. Ви розум╕╓те, коли люди одн╕╓╖ нац╕ональност╕ в╕ддають на розтерзання ж╕нку?! Це — найболюч╕ше, те, про що я думаю ночами. Та Бог з ним, плювали на мене ц╕ нерозумн╕ ж╕нки — я все це переживу, але душа побита. Що я такого робила? Я годувала укра╖нських солдат╕в. Це ж м╕й обов’язок. У мене укра╖нський паспорт, у мене укра╖нське пр╕звище Довгань, моя бабуся розмовляла укра╖нською мовою. Який я можу зробити виб╕р, скаж╕ть мен╕? Який я взагал╕ можу робити виб╕р?
– Ви сказали, що Вас мучить найб╕льше, що Ви об╕йняли цього «восток╕вця»...
– Коли зак╕нчилася територ╕я «ДНР», я об╕йшла машину, щоб с╕сти за кермо, в╕н мен╕ простягнув руку ╕ об╕йняв мене. ╤ сказав: «╤рино, я все-таки бажаю вам добра». А всю дорогу ми розмовляли про д╕тей, в╕н мен╕ розпов╕дав про свою с╕м’ю, про сво╖ проблеми. Я зрозум╕ла, що це, можливо, колишн╕й м╕л╕ц╕онер, я не знаю точно, але це була абсолютно нормальна людина. ╤ в╕н мене об╕йняв, я не пручалася, але побачила, що сфотографували. Фотографували ЗМ╤ «ДНР». ╤ сьогодн╕ вноч╕ мен╕ раптом це прийшло в голову: для мене це зараз неймов╕рно болюче питання. Як т╕льки опубл╕кують мо╓ ╕нтерв’ю, тут же в Рос╕╖ надрукують мене з цим «восток╕вцем»...
Я вас прошу написати, що в╕дчувала до нього безм╕рну вдячн╕сть, тому що ця людина врятувала мо╖х тварин, в╕н вив╕з мене, я маю повне право йому подякувати. Це було мо╓ щире бажання. Т╕льки мен╕ дуже не хочеться, щоб це перекручували. Зараз я думаю: Боже, нав╕що я це зробила? А з ╕ншого боку, можливо, якась маленька доброта потрапила ╕ в його душу, що я не тримаю на нього зла...
 
Дмитро ВОЛЧЕК

Рос╕йська редакц╕я
Рад╕о «Свобода»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #36 за 05.09.2014 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13902

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков