Версiя для друку Обговорити в форумi

Багато запитань до мене, як я оцінюю останні події на Південному сході України і про те, що, на мою думку, буде з усіма нами далі...
Я ходжу зараз московськими вулицями, дивлюся на людей, чую обривки розмов (дача, перше вересня), і накочує острах. Не бачать, не хочуть знати, не замислюються.
Люди не винні. У них своє життя, свої звичайні турботи. Але сліпота, бездумність і байдужість у такі моменти історії дорого обходяться. Мою країну чекають тяжкі випробування. Напевно, навіть тяжчі, ніж ті, через які проходить зараз Україна. Ось як я оцінюю останні та неостанні події. І ви не уявляєте, як мені хотілося б помилитися.
Мене також питають: «Чому ви не емігруєте? Що вам тут подобається, чи важливо для вас, чи корисно — що тримає? Що викликає у вас потребу, хай би і номінально (або не номінально), залишатися частиною того, що називається «Росією»?
Як говориться, в житті є сенс відповідати тільки на складні запитання, решта є риторичними...
Сьогодні багато людей мого кола і способу думок думають і говорять про еміграцію. Вони готові боротися з правлячим режимом за краще (у нашому уявленні) життя, але не готові боротися з вісімдесятьма-скільки-там відсотками співвітчизників, яким цей режим, судячи з усього, подобається. Загальний настрій в моєму середовищі такий: «Ну і сидіть з вашим Путіним. Коли порозумнішаєте – дзвоніть». Хтось готується до еміграції географічної, хтось – до екзистенціальної, тим більше, що радянський досвід «кухонного мікросередовища для своїх» ще не забувся.
Тепер особисто про себе.
«Тримає» мене в Росії багато що. Багато що важливе, багато що подобається. Адже у кожного з нас своя Росія, правда? Якщо ви читали мої книжки і бачили мої реко-мендаційні списки для читання, то ви мою Росію собі уявляєте.
З путінською же Росією у мене немає точок дотику, мені чуже в ній все. І перебувати тут в період загального помутніння розуму мені стало складно. Тому емігрувати я, звичайно, не маю наміру, але основну частину часу, мабуть, почну проводити за межами. Тверезому з п’яними в одному домі незатишно. Періодично відвідуватиму — дивитимуся, чи не закінчується запій.
А «частиною того, що називається Росія», я залишуся, в цьому сенсі експатріація вже точно неможлива. І Росія, яка є частиною мене, теж нікуди не подінеться.

«Укрінформ»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2014 > Тема "Резонанс"