Версiя для друку Обговорити в форумi

Окупація Криму поставила чимало запитань і перед українською, і перед російською громадськістю, – питань поки цілком теоретичних, але фундаментальних. Що, власне, з Кримом робити, якщо не мислити, як Путін, доцивілізованим чином? Як нормалізувати ситуацію і повернутися до правових або хоча б логічних підстав, настільки рішуче попраних? Подумати варто вже зараз, щоб завали із злочинів і поламаних доль можна було розчистити, не залишаючи шкідливих паростків на майбутнє.
Звичайно ж, усі можливі заходи будуть реалізовуватися після звільнення Криму і повернення Російської Федерації в свої кордони. Але що робити потім? І як буде відбуватися звільнення? Обидва останніх запитання пов’язані між собою, звісно ж. І вже зараз у Росії з’являються заяви, де презентуються бачення цих «постпутінських» стратегій. З такими заявами виступили російські політики демократичного табору, і підштовхнули їх до цього спічі Навального та деяких інших росіян, мовляв, Крим повертати не треба.
У партії «Яблуко» вважають, що все ж треба. Але водночас супроводити це повернення референдумом про те, де хочуть жити кримчани – у Російській Федерації, Україні або незалежно. У партії вважають, що такий референдум має «повністю відповідати українському законодавству та міжнародно-правовим нормам» і «бути узгодженим з Києвом, органами влади Криму, Москвою, ЄС, ОБСЄ та ООН».
Дещо раніше з подібною ідеєю – «повторного референдуму в Криму» – виступив письменник і опозиціонер Борис Акунін. Тоді це здалося новим. Схоже, ідея вже кілька місяців витала в повітрі й в головах демократичної частини москвичів.
Більш розгорнуто виклав подібний план російський соціолог і політолог Ігор Ейдман на сторінках сайту kasparov.ru. На його думку, після формальної та категоричної відмови Росії від Криму потрібний «перехідний період терміном в один рік», і в цей рік «управління півостровом здійснюється міжнародною адміністрацією, яка включає представників України, Євросоюзу (або ООН) і нової влади Росії». Після цього, на думку Ейдмана, слід провести вибори в кримські органи влади, а вже новий парламент Криму отримає право проводити референдум, але не раніше, ніж ще через рік. При тому автор пропозиції вважає, що в Криму мають зберегтися військові бази РФ, куди слід відвести всі російські військові сили з решти кримської території.
Що ж, наміри благі. Але все ж, розмірковуючи послідовно, ми переконуємося, наскільки вони далекі від вимог права і, врешті-решт, справедливості. Наведені матеріали — всього лише начерки, нехай і концептуальні, і коли дійде до справи, їх можна буде згадати, а можна забути.
Перш за все, з чого шановні росіяни взяли, що вирішенням проблеми «повернений Україні Крим» має стати «референдум» населення? До того ж такий, що «відповідає українському законодавству»? Згідно з законом України право на референдум з питань відділення чи входження області або села куди б то не було вирішується на загальнонаціональному рівні. І при тому не передбачається будь-яких спостерігачів, крім українських громадян. Право запрошувати таких або обійтися – за Україною.
Ідея з референдумом, яка видається здалеку вдалою, нехороша в корені, тим більше, коли в його організації та проведенні візьме участь «нова влада Росії». Вважати теперішні захоплення колаборантів виразом віковічної любові до РФ я б не став, це швидко зміниться при нагоді, заради інтересів цих угруповань затівати акт прямого народного відправлення влади не варто – вони вже поставили під питання право на громадянство в нашій країні. Вже точно настрої ірредентистів не є підставою до порушення Конституції.
Окупація має закінчуватися поверненням доокупаційного стану плюс стягненням усіх обчислюваних втрат від неї – тільки так і не інакше.
Уявивши, що Москва з доброї волі відмовилася від Криму, Києву та українським громадянам слід насамперед забезпечити можливість російським громадянам, що оселилися зараз у Криму, покинути його і повернути вкладення, якщо такі є, – але це не повинно стосуватися юридичних осіб, тільки фізичних. Прості громадяни, які повірили Путіну і купили в Криму квартири, загалом не дуже винні. Після цього потрібно провести аудит з метою визначити збитки держави, громад, майна і капіталів громадян, причому з урахуванням втрат очікуваних доходів. Тобто фермер, який не зібрав урожай цього літа у зв’язку з нестачею води, має отримати з російської казни середній за попередні 5 років дохід, туроператор – так само, журналіст, який втратив роботу, – так само, і так сумарно за весь період окупації.
Крім цього, попутно вирішуючи майнові питання з Москвою, необхідна буде програма очищення влади та широких верств населення від колаборантів, із застосуванням до них норм відповідальності в діапазоні від тюремних термінів за зраду до позбавлення права обіймати держпосади і деяких, ще ніким не сформульованих, форм суспільного осуду. Охочі змінити громадянство на російське роблять це безперешкодно, і тут потрібно буде наполегливо домовлятися з Москвою, мовляв, забирайте і не перешкоджайте. Вибори проводяться.
Новий склад парламенту, якщо ухвалить рішення, вільний розширювати або звужувати автономію, змінювати її характер, наприклад, на кримськотатарську, а також ініціювати різного роду референдуми аж до загальнонаціональних. Спостерігачів з міжнародних організацій і, звичайно, ЄС слід наполегливо запрошувати, але по можливості перешкоджати їхній ангажованості Москвою, як то відбувається зараз з місією ОБСЄ на південному сході. Представники Росії на цей період потрібні, і в цьому Ейдман має рацію, – але тільки для злагодженої передачі справ.
Після слід розробити і проводити програму постокупаційної терапії – і громадянам, і держструктурам. Нова модель економіки. Й історії успіху інвестицій, і міжнародні конференції, мовляв, «Крим починає з чистого аркуша». Але це зовсім вже далека перспектива.
Та й взагалі, за яких обставин відбудеться повернення? При живому Путіні або померлому, за яких його спадкоємців – демократичних або шовіністів, при якому морально-економічному стані Росії? А як ми будемо залучати до процесу наших західних колег? Питань безліч, проте мати хоча б приблизний план подальших після повернення дій потрібно. Або хоча б потрібно думати про це. У Росії, як бачимо, вже почали.
На завершення скажу, що буквально цими днями з’явилися чутки про те, що Путін думає про новий кримський референдум, чесний і прозорий, зі спостерігачами з ОБСЄ, і навіть обговорює його з тими лідерами Євросоюзу, хто з ним ще говорить. Як це зрозуміти, якщо ця інформація вірна? Як шлях до міжнародної легалізації анексії або як метод відмовитися від Криму? Але все ж деякі зрушення в кримському питанні слід очікувати, – якщо дійсно такі сміливі ідеї у Путіна в голові є.

Андрій КИРИЛОВ,
кримський оглядач

Слово — зброя!
ДО КРИМУ

Ти для мене чужим
І не став, і не станеш.
Ти іще триколори
З обличчя зірвеш.
Тільки зараз так сліпо
Довіривсь оманам
Твій затьмарений шлях,
По якому бредеш.

Ти прозрієш іще.
Дзвін над морем ударить.
Сонце правди засяє
По всіх берегах.
Зрозумієш тоді,
Що говорять татари,
У яких Україна
Скреса на вустах.

Тільки б пізно не стало
Під гнітом тиранів.
Тільки б сам ти збагнув,
Де безчинствує зло.
Не про те тобі мовлено
З телеекранів,
Осяйної свободи
Зламавши крило.

Ти почуєш-таки
Плач і біль український.
Твої гори здригнуться
Риданням самим.
Ти колись проженеш
Всю навалу чужинську,
І зійде Божа правда
Прозрінням святим.
 
Ти для мене чужим
І не став, і не станеш.
Ти іще триколори
З обличчя зірвеш.
Прокидайся, мій Криме,
Від кривди й омани,
Бо лише з Україною
Долю знайдеш!

Юрій ТІТОВ
17 листопада 2014 р.
м. Київ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 12.12.2014 > Тема "Крим - наш дім"