Версiя для друку Обговорити в форумi

Урочистою службою в соборі святого Патрика на вшанування пам'яті жертв голодомору в Україні у 1932 - 1933 роках у Нью-Йорку завершився тиждень пам'яті.
Урочисту службу відкрив вступним словом голова Українського конгресового комітету Америки Михайло Савків, який зачитав звернення Президента США Джорджа Буша з нагоди 70-х роковин голодомору. Звернення Президента України Леоніда Кучми виголосив перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Єльченко. Про трагічну сторінку в історії українського народу, який внаслідок жорстокого терору, вчиненого тоталітарним радянським режимом, втратив понад 7 мільйонів невинних чоловіків, жінок і дітей, важливість об'єднання зусиль світової спільноти у прагненні запобігти повторенню подібних злочинів і трагедій, утвердити у світі демократичні принципи поваги до прав і свобод людини говорили у своїх виступах постійний представник США при ООН Джон Негропонте, сенатор від Нью-Йорка Чарльз Шумер та інші промовці.
За програмою тижня пам'яті у Нью-Йорку відбулися також Міжнародна конференція у Колумбійському університеті, присвячена 70-й річниці голодомору в Україні у 1932 - 1933 роках, концерт-реквієм у приміщенні штаб-квартири ООН. Тут же була розгорнута виставка, пройшли інші заходи за широкої участі представників дипломатичних, політичних, громадських кіл, української громади. На засіданні 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 26 країн, у тому числі США, Росія, Канада, підписали спільну заяву, яку після оприлюднення підтримали делегації Італії (від імені Європейського Союзу і асоційованих країн) та Австралії.

ЩО ЗНАЄ МОЛОДЬ ПРО ГОЛОДОМОР?

Напередодні трагічної річниці голодомору я поцікавилася, що сьогоднішня молодь знає про ті страшні події 1932 - 1933 років.
Віка, 17 років, студентка:
- Голодомор? Мені навіть страшно про це казати. Коли у школі вчителька розповідала, як Сталін підписав "закон про п'ять колосків", направлений проти людей, які вночі з ножицями ходили на поля, щоб їхнім дітям було що поїсти, у багатьох з нас на очах з'явилися сльози. А що ці люди мали робити? Кажуть, що все в житті трапляється двічі. Тому невиключено, що нам знову доведеться це пережити. Що б я тоді робила? Навіть не знаю. Може б, розум від лиха втратила, а може, навпаки, "землю б рила", щоб прогодувати свою родину.
Сервер, 25 років, студент-заочник:
- Звісно, я багато чув про "штучний голодомор". Мої предки жили у той час у Криму. Тому ця трагедія і для мене є болючою. Якби я жив саме тоді, то повбивав би тих, хто охороняв ешелони з зерном, тоді як люди поряд умирали сотнями. Зараз, звичайно, легко про це говорити, але коли в тебе діти вмирають від голоду, ще й не таке зробиш.
Ганна, 20 років, працює:
- Чесно зізнаюся, у школі я вчилася погано, а уроки історії України майже не відвідувала. Тому мало що про це можу сказати. Але бабуся розповідала, коли був голод, вони варили траву, упольовували пташок, тварин у лісі, терли кору та додавали її до борошна. Можливо, я б зробила так само...
Олена, 21 рік, студентка:
- Я майбутній історик і тому довелося багато про це читати, навіть писати контрольну. Найцікавіше те, що дослідники голодомору 1932 - 1933 років стверджують кожен своє. Тому важко знайти істину. Я головну увагу під час написання контрольної роботи приділила спілкуванню з очевидцями, яких, на жаль, залишилося дуже мало.
Наталя, 18 років, студентка:
- Голодомор? Звичайно, це страшна подія в історії України. Не знати про неї просто неможливо, тим більше, що про це тепер багато пишуть. Те, що я читала, дуже страшно, важко повірити, що це довелося пережити українському народові.
Сергій, 20 років, студент:
- Навіщо говорити про голодомор 1932 - 1933 років, якщо сьогодні ціни на хліб зростають чи не щодня? Більшість пенсіонерів змушена купувати лише найнеобхідніше, багато хто просить на вулиці гроші, щоб назбирати на буханець хліба. Хто б міг уявити, що країна, колишня "житниця Радянського Союзу", буде купувати хліб за кордоном? Так недовго і до 33-го року скотитися...
Підготувала Ірина ГРИШНЯЄВА,
студентка факультету журналістики ТЕІ.

ЛЮДСЬКА ПАМ'ЯТЬ КРОВОТОЧИТЬ...

Шановна редакціє!
Наближається 70-річчя сумної дати в історії нашого народу, - коли штучним голодомором було знищено мільйони українців за вказівками і настановами влади. Їх знищили за те, що мали працьовиті хліборобські руки і вишиту сорочку, вишневий сад і побілену хату, хліб і до хліба, а головне - український менталітет. Історія світової цивілізації не знає геноциду такого масштабу. Це була найжорстокіша і найстрашніша репресія проти великого українського народу. Це була трагедія велетенських розмірів, яка забрала понад 10 млн. жертв. Чому? А тому, що голодомор був навмисно створений імперською владою з політичних і соціальних причин для того, щоб подолати український опір совєтській колоніальній системі. Нескорену Україну Кремль вирішив покарати незнаним в історії способом - штучним голодом. Ніхто і ніколи не знайде їхніх могил, бо померлі викидалися в ями, провалля, рови і засипалися землею. Мільйони невинних жертв замовкли навіки. Вони не просять у нас порятунку, але їх дух кличе нас сказати світові правду - хто знищив їх.
Трагедія сіл Переяславського району - частина трагедії, яку пережила вся Україна. Це її вічний біль. У 1933 році з волі імперських бандюг по селах нашого району було знищено голодом 70% сільського населення. За чотири роки на фронтах Другої світової війни загинуло 7 700 осіб з нашого району, в той час як за неповний 1933 рік від голоду померло 25 000 людей. Так жнивувала тоді Богом проклята імперія по всій Україні.
Людська пам'ять кровоточить постійно. Тож, браття-українці, пам'ятаймо це.
Микола МІЩЕНКО, ветеран Другої світової війни.
с. Переяславське Київської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема ""Білі плями" історії"