"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема "Душі криниця"
#47 за 21.11.2003
"І світиться душа на трьох вітрах..."
Катерина ОСАДЦА, учениця Чкаловської ЗОШ Нижньогірського району
*** Безжально цокає годинник Крізь пил та куряву доріг, А запізніла горобина Хитає день, хитає вік, Дзвенить пухнастими джмелями Чи то весна, чи то зима, Дзвенить піснями й полинами, А горобина все сама... Сторінкою старої казки, Що огорта карпатський плай, Сумує-журиться: "Будь ласка, Мене, весно, не залишай!" А на гілках - снігів перина, Хурчить завія-заметіль... Дрімає юнка-горобина, І сниться їй пухнастий джміль.
***
Перелилась в камінь, Впала зірка в груди, І шепоче пам'ять, Що уже не будуть Споришами цвісти Росянисті ранки. Задрімало листя. Стукнула в фіранку Полохлива зірка, Мов стара прозірка Із життя світанку; Затремтіла гірко, Впала, покотилась, Долею співала, Житом колосилась. Зазирнула в душу, Знищила огуду. З неба відчайдушно Впала поміж люди. Через сірі очі, Крізь веселку долі Рве безсонні ночі Безталанним болем. І не знає, нащо Згасла й народилась, Долею співала, Житом колосилась...
***
Згадалось, як колись цвіла калина. Згадалось, як прозора заметіль Калину в білім вирі закрутила, Мело і пелюстило звідусіль, Згадалось, як розсміяно-смеречно Шумів гайок в Підгір'ї і щемів. Згадалось, як сповив у зорі вечір І притулив до кручених плаїв. Співа душа прозорим стиглим житом, Рясніють плодом яблуні в садах, А пісня біло лине понад світом І замовкає у твоїх очах. Кружляє літо зеленавим листом, Летить, неначе посумнілий птах, А очі сяють ясно і перлисто І світиться душа на трьох вітрах.
***
Б'ється птаха об терня. Відлітає душа до неба. І, напевно, так треба, Щоб з землі вибивалося зерня, Щоб гойдалась колиска, Щоб сиділа закохана пара, Щоб світили Стожари, Помираючи стомленим блиском, Щоб вмирав білокрилий лебідь, Щоб яскравилось море і грало, Щоб від себе невпинно тікала І чекала. На тебе.
***
Золото слив обриває гілки, Сонце бринить солоне. Я доторкнуся промінням гінким До скроні. І заіскриться Волосожар Чаром дзвінким глибоким, Щоб обігріти мовчання примар, Місяців, років. Сливи течуть поміж двох берегів, Б'ються в життя полову, Я повернусь до легенд, ручаїв, Зорів і ловів. Вирвусь з світів, де чекання тече В зболені квіти, Щоб потонути в безодні очей І народитись.
***
Закучерявилась береза жовтим листом, Закучерявилось неторкане життя. Плете калина коси зеленисті, І пахне диким медом небуття. Цвітуть троянди. В пелюстках багрянцем Осіннє сонце щедро виграє, І крутиться шалено-диким танцем Осіннє щастя-золото моє. Дрімає у трояндах незворотність І снить крізь осінь схилених олив Язичницьких богів колючі кості, Непроханий язичницький мотив. Перехилилась через тин шипшина - Червоні ягоди, уже жовтавий лист, Колючі віти. Зорі білопінні З мережок листя в небо пролились. Ніч загорта у чорне простирадло, Дарує сни, чекання забуття... Зоріє невагомо-листопадно Шумливе розосінене життя.
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1469
|