Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

Постійно переймаючись соціальними питаннями ще за часів українського Криму, я підрахувала, що мінімальна зарплата приблизно у двадцять разів відрізняється від зарплати народних обранців, у той час, як, за офіційними даними, найвища зарплата у Радянському Союзі була вищою за мінімальну лише вчетверо. Тоді новітні ідеологи спрямовували народний гнів на спецмагазини, де партноменклатура завжди вільно могла придбати гречку і печінку, які чомусь були у дефіциті. Все інше було доступне практично кожному. Навіть у нетривалий період порожніх магазинів, коли людина, за словами нинішніх інтерпретаторів, мусила проводити в чергах третину свого життя, щасливчики могли запастися якісними натуральними продуктами.
Сьогодні черги і магазини – речі несумісні, і у нас, здавалося б, вивільнилася третина життя на більш приємні справи. Та чи так це насправді? Різниця лише в тім, що проблеми заповненого холодильника нині є актуальними тільки для частини населення, яка увесь вільний час мусить проводити у поїздках на оптові ринки та в пошуках розпродажів і акцій, де можна поживитися чимось, хоч і поганеньким та несвіжим, але за доступною ціною. Подібне спостерігається і в російській столиці з її неосяжними відстанями, що охоплюють житло 15 млн. москвичів, інфраструктуру, адміністративні споруди, нескінченні лісопарки та багато іншого.
Розшукувати магазини з найприйнятнішими цінами пропонує москвичам і російська влада, нібито геть безпомічна перед сваволею підприємців від торгівлі. Вона відсилає людей до даних в Інтернеті, де можна ознайомитися з цінами на один і той самий продукт. І не біда, якщо за капустою доведеться їхати на Ленінський проспект, а за картоплею – в Хімки, біда, що в Інтернеті вказуються лише назви магазинів, а не їхні конкретні адреси, не кажучи вже про вартість проїзду.
Але не думайте, що хоча б в такий спосіб зможете харчуватись доступними і здоровими харчами. Для громадян, яким не байдуже, що входить до їхнього раціону, і які розглядають їжу як сукупність білків, жирів, вуглеводів та інших складових, вже було запропоновано не зараховувати ковбасу до м’ясопродуктів, бо, хоч тепер виробник і зобов’язаний класти туди не менше 5% м’яса, на загальній характеристиці харчу це практично не позначається. При цьому треба мати на увазі, що разом із картопляним крохмалем, манною кашею, соєвим і молочним білком та шкурою від свинячого сала кожна покупка містить в собі ще й ложку з вершком реальної отрути, що дозволяє утримувати в цьому хитрому фарші якомога більше безплатної води, надавати йому м’ясного смаку, аромату і відповідного кольору. Та найшкідливішим у такому ковбасоімітаторі є барвник – тож бійтесь червоного, рожевого, усього, що приваблює око, пам’ятайте, що такий колір ні для манки, ні для муки, ні для крохмалю — не характерний.
Разом із триколором російські ковбасні традиції перехопив і кримський товаровиробник. А щодо цін, то тут залишив далеко позаду Ростов та, здається, і Москву. Найкращі колись ковбаси виробництва радгоспу ім. Дружби народів докорінно змінили свій смак і склад. Пенсіонери чекали, коли ж з’явиться знову у продажу популярна за минулих часів, але вже російська ковбаса «Юріївська». І вона з’явилася, з назвою у російському перекладі: «Юринская», хоча якби ковбасні філологи регулярно ходили в школу, вони б назвали її «Юрьевская». А можливо, так воно і краще, бо це вже зовсім інший, майже неїстівний, хоч і дорожчий продукт.
Але своєї рідної російської отрути кримчани чомусь не бояться, вони знають одного ворога – це українські «фашисти». І «ядохімікати» шукають не у російській ковбасі, а в українських напоях – воді та пиві, що реалізовуються в торговій мережі. Хтось навіть звернувся у прямому ефірі на 1-му кримському телеканалі, аби там порадили, як же врятуватися від «ядохімікатів» та «битого скла» у пляшках із напоями, з допомогою яких українці намагаються звести зі світу жителів Криму.
Йому б порадити перейти на воду з-під крана, але де гарантія, що вона теж не українська? Та й відповідь телеведучого, що не всі українці бажають кримчанам смерті, навряд чи заспокоїла телеглядача, якому, швидше за все, треба звертатися не на телебачення, а у психдиспансер.
Взагалі ж між нормою і ненормою важко провести чітку межу. Інша телеглядачка обурюється тим, що після видачі російського паспорта їй залишили й український. Не потрібен, — то спали, викинь, з’їж із ковбасою, і не треба створювати прецедент! Але обережний ведучий у подібних випадках радив звертатися до влади, та ще й у письмовій формі, аби мусила-таки реагувати. А ще розпатякує про створення в Криму «антифашистського» центру, звідки має вестися «наступальна» політика, спрямована на приєднання до Росії нових і нових регіонів України.
Але цього разу я не стільки про політику, скільки про медицину. Колись мені довелося працювати з лікарем-невропатологом, який мав високий науковий ступінь. Ми говорили про стрес та його невтішні наслідки для здоров’я людини. Кожен організм реагує на нього по-своєму. Для когось тривалий стрес – це виразка шлунку або діабет, для когось – онкологія, а найчастіше – серцево-судинні захворювання, що призводять до інфаркту чи інсульту. У всякому разі, жити в стані постійного стресу неможливо, така людина приречена. Нам протипоказані і надзвичайно сильні емоції позитивного характеру. Особисто знаю підприємця, який на початку 90-х у свої неповні сорок років зазнав інфаркту, домовившись про співпрацю з іноземцями, що обіцяла нечувану вигоду. Зібравшись на вирішальну зустріч, він відчинив дверці автомобіля і відчув нестерпний біль у грудях, тим і завершилася комерція.
Вже рік більшість кримчан постійно перебуває у стресовому стані. І це не лише ті, у кого відібрали батьківщину і кого тепер виставляють фашистами, екстремістами і взагалі недолюдками. Це і ті, хто шукає у воді товчене скло і труситься від ненависті до інших, з ким ще торік жив душа в душу, або ж лопається від радощів, розмахуючи російським прапором. І такий стан у суспільстві усіма правдами і неправдами підтримують російські та кримські ЗМІ, у той час, як людина має жити у мирі із собою й оточенням.
Але це не просто і без політичних викрутасів. Нещодавно російське телебачення оголошувало вакансію – потрібен був керівник якоїсь м’ясопереробної установи з окладом у… 230 тисяч рублів. А напередодні можна було подивитися ток-шоу, героїня якого, сільська поштарка, пограбувала перед 8 березня своїх пенсіонерів – на 95 тисяч рублів їхніх пенсій. Вона вирішила відпочити зі своїм коханцем. Її зарплата була трохи більша за 4 тисячі на місяць, і то ще не межа – колега одержувала 3 тисячі 900 рублів. А це означає, що праця одного із м’ясних королів оцінюється в 60 разів вище, ніж поштарки, в якої, можливо, і не болить голова, але болять ноги і спина, і від газети шматок м’яса не відкусиш. Середня зарплата російських урядовців теж за 200 тисяч рублів, і це вже з урахуванням 10%, від яких вони збираються показово відмовитися через російську кризу. І ці люди навряд чи їдять фарбовану імітовану ковбасу чи їздять по Москві з кортежем, аби купити дешевшу капусту. Тому й бояться вони понад усе російського Майдану, від якого і влаштували криваве щеплення…

Тамара ФЕДОРЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 10.04.2015 > Тема "Резонанс"