Версiя для друку Обговорити в форумi

Захисник Вітчизни
 
ВІН СПІВАВ ГІМН УКРАЇНИ В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

Свій доленосний життєвий вибір курсант Севастопольської академії Військово-Морських Сил України — 21-річний Олексій Харченко із Сум зробив 3 квітня минулого року, коли разом із ще сімома однокурсниками під час підняття над навчальним закладом російського прапора заспівав Гімн України. Відео з цими кадрами (див. фото внизу) тоді облетіло всю Україну, а нескорені курсанти вмить стали для неї героями: аби піти на такий крок у тій ситуації, треба було мати мужність.
Земляки гідно оцінили вчинок Олексія: за версією місцевої газети «Панорама», яка традиційно складає експертний рейтинг жителів Сумщини, він став переможцем у номінації «Людина року». Під час презентації проекту «Рейтинг-2014» в обласному прес-клубі журналістам вдалося по скайпу поспілкуватися з курсантом, який тепер навчається в Одеській національній морській академії.
— Олексію, яким був для тебе минулий рік, і як ті події змінили твоє життя?
— Рік був важкий, я навіть уявити собі не міг, що можуть відбутися такі події, а день 3 квітня поділив моє життя на «до» і «після».
«До» у мене був чіткий життєвий план: я знав, що на мене чекає кар’єра військового, навіть по роках міг її передбачити. А після всіх цих подій життя для мене стало цікавішим. Я зрозумів, що можна будувати не тільки життя й кар’єру, а ще й свою країну, не боячись при цьому втручання сторонніх сил.
— Виконання гімну — це був спонтанний порив? Чим ви тоді керувалися, адже існував неабиякий ризик, навіть для життя?
— На той момент ми не усвідомлювали, які це може мати наслідки. Просто вирішили показати, що не всі перейшли на бік окупанта. Я так вчинив за велінням серця. По-справжньому горджуся, що не підвів батьків. Саме батько вчив мене з дитинства, що Вітчизні присягають один раз. І я не підвів його, маму, брата, український флот і свою країну.
Ніщо не віщувало, що той день стане для нас доленосним. Хлопці розуміли, що нас очікують переміни, але, з іншого боку, до останнього не вірили, що все відбувається по-справжньому: з ними, з академією, з Кримом, з країною. Усвідомлення прийшло під час процедури підняття російського прапора, а рішення заспівати гімн виникло спонтанно.
— Які ще знакові події сталися у твоєму житті?
— Я одружився. Ще до всіх цих подій я у Севастополі зустрів свою майбутню дружину Вікторію. Вона — корінна кримчанка. Коли Вікторія зрозуміла, що я не зможу залишатися у Севастополі і поїду на материкову Україну, а саме — в Одесу, вона сказала: «Куди ти — туди і я». За це я її дуже ціную, вона зробила нелегкий вибір. Ми розписалися на початку вересня 2014 року. Весілля було дуже скромним, запросили тільки найближчих людей. Вирішили, що справжнє свято влаштуємо під час вінчання.
До речі, після від’їзду з Севастополя у мене з’явилася можливість навчатися в академіях Великобританії або Польщі, однак хіба міг я залишити свою кохану на самоті?
— Ти контактуєш зі своїми колишніми однокурсниками, які перейшли на бік Росії?
— Деякий час після від’їзду з Севастополя ми намагалися підтримувати стосунки, переписувалися, зідзвонювалися, доки був зв’язок. Але потім ці контакти припинилися. Люди зробили свій вибір, і тепер їхня доля, на жаль, не пов’язана з Україною. Зараз спілкуюся лише з родичами, які залишилися у Севастополі.
— Наразі ти — курсант ІV курсу Одеської національної морської академії. Як тобі там навчатися?
— В Одесі спершу важко було навчатися, нові викладачі, інша атмосфера. Однак мені не звикати до труднощів, адже до того, як стати нахімовцем, я навчався у Сумському військовому ліцеї. Там мене офіцери привчили до дисципліни, порядку, за що я їм дуже вдячний.
До речі, цього року в кадетський корпус, у який перейменували ліцей, вступив мій 13-річний брат Діма, він теж мріє згодом одягти морську офіцерську форму.
В Одеській академії сучасна матеріально-технічна база, тренажери, на яких ми маємо змогу закріплювати отримані теоретичні знання.
Приємно, що колишні нахімовці з тих, хто співав рік тому Гімн України, користуються повагою не тільки серед однокурсників, а й серед офіцерів. Так, нас достроково прийняли до Союзу офіцерів України, відзначивши найвищою нагородою на українському флоті — хрестом «За заслуги». Таке вшанування, як і визнання «Людиною року» на малій батьківщині, надихає і спонукає до подолання нових життєвих висот.
* * *
Коментуючи результати «Рейтингу-2014» Сумщини, члени оргкомітету зауважили, що вибір Олексія Харченка переможцем у номінації «Людина року» був одноголосним.
«Він вийшов і заспівав, він не здався, не зламався, коли сотні так званих офіцерів присягали стягові окупантів. Так, він ризикував життям, так, можливо, його вчинок був багато в чому імпульсивним, але Олексій і його друзі серед моря зради і брехні дали нам можливість повірити, що не все ще втрачено. Вони дали нам надію — не тільки на перемогу у війні, а й на те, що такі ось хлопці не здадуть і відбудують країну», — зазначили автори проекту.

Сергій ХАНІН
м. Суми

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 08.05.2015 > Тема "Українці мої..."