Версiя для друку Обговорити в форумi

Свята і звичаї

На п’ятдесятий день після Великодня й обов’язково в неділю (цього року — 31 травня) християни святкують Трійцю. Попри глибокий церковний зміст, у народному побуті українців це свято сповнене багатою обрядовістю і навіть пересторогами.
Наприклад, один з обрядових елементів: у день Пресвятої Трійці, або П’ятидесятниці, зазвичай ворожили на своє здоров’я і своїх рідних. А саме – під час розвивання віночків перевіряли, наскільки добре він зберігся.
Ще у суботу, напередодні Зелених свят, Трійці, завиваючи віночок з польових, лісових та лугових квітів, дівчата (а це робили тільки вони) загадували, на кого його завивають, і вважали, що саме так можна чітко побачити віщування долі. Зів’ялі вінки кидали у воду (бажано на швидку течію ріки) і спостерігали, як вони будуть поводитися: якщо потонуть, – дуже поганий знак, а якщо попливуть, – то це на добро, хороша прикмета.
Інша назва свята – Клечальна неділя. Власне, це й є неділя Зеленого тижня, п’ятдесятий день після Великодня. Тому його і називають П’ятидесятницею. Ще за старих часів люди зустрічали його дуже врочисто. Перед тим прибирали зеленню оселі, подвір’я, прикрашали пліт і ворота, озеленювали (або ж, як кажуть, «маїли», «зеленили») церкву, громадські приміщення та будівлі, як-от, Дім «Просвіти», читальню (бібліотеку) – в Галичині.
Спозаранку вправні господині клопоталися в господі, готували святкові страви для застілля. (Особливо, якщо в селі чи місті на Трійцю припадало храмове свято). Впоравшись з домашніми справами, люди вбиралися у святковий одяг і йшли до церкви, з нетерпінням очікуючи церковних дзвонів – благої звістки про початок богослужіння.
Дотримуючись святкового звичаю, кожна дівчина несла в руках букети свіжих квітів. Їх збирали спозаранку з росою, щоб «живішими» були, довше не в’янули на літньому сонці. Адже зі свята Трійці починається справжнє літо, навіть якщо за календарем – ще весна. Ідучи до церкви, люди радо вітали одне одного і з неділенькою святою, і з Трійцею, і з літечком…
У давніші часи (та й тепер це відновлюється) після Служби Божої відбувався хресний хід до криниць (насамперед – громадських), щоб освятити їх, окропити свяченою водою. Церковні процесії з хоругвами виходили й у поле, благаючи у Пресвятої Трійці доброго врожаю, дощу, якщо запанувала тривала посуха. Старожили не раз розповідали, що після такого спільного молебню випадав на просохлу землю довгоочікуваний рятівний дощ. Хоч кілька краплин, та краще, ніж без нього. Тоді радощам господаря не було меж!
У деяких містах і селах України на Зелені свята освячували оселі, господарські будівлі як засіб захиститися від русалок, бо цими днями, мовляв, вони особливо жвавішають, стають активними і чинять людям усілякі пакості. (Принаймні у таке вірили).
Наші предки вважали, що протягом Зеленого тижня слід залишити на деревах вибілене полотно – русалкам на сорочки, аби задобрити їх. Також побутувало повір’я, що русалки можуть насититися запахом свіжоспеченого хліба і тоді людям не нашкодять. Яких тільки пересторог не існувало від них. Наприклад, борони Боже протягом Зеленого тижня купатися у водоймах, бо русалки можуть потягнути за собою, особливо дівчат, щоб таким чином поповнити свою когорту.
Після богослужіння, інших церковних урочистостей молодь збиралася гуртами і розпочинала різноманітні розваги з піснями, хороводами та іншими веселощами. Веселитися могли аж до сходу сонця.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2015 > Тема "Душі криниця"