|
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2004 > Тема "З потоку життя"
#2 за 09.01.2004
Життя та книга
Віктор СТУС.
Це переклад крилатого латинського вислову. А початкова його частина - "Sublata causa" ("Усуньте причину") - назва першої книжки письменника Ігоря Флюнта. Познайомився я з ним випадково у трускавецькому санаторії "Весна", де він, кандидат медичних наук, працює заступником головного лікаря. Відверто скажу, про нього чув чимало добрих слів, але жодного його твору раніше не читав. Прикро, але так. Та хіба лише я один такий у Криму?
Причина в тім, що придбати книги, які випускає периферійне видавництво, наразі Львівське, в іншому регіоні, а тим більше в автономії, неможливо. По-перше, вони виходять малими тиражами - одна чи дві тисячі екземплярів. Краплина в морі! Ледве з'являться на прилавку - як миттєво щезають. По-друге, система доставки так побудована, що, доки книги дійдуть зі Львова до Сімферополя, вартість їх стане більшою від суми, витраченої на видання. Тож і виходить: кримський читач ні сном ні духом не відає, що читає львівський, а львівський - чим насолоджується кримський. А це вже, вибачте, гріх назвати лише недоглядом - надто примітивно. Швидше, елемент політики, спрямованої на утримання в ізоляції громадської думки Сходу та Заходу України. А ми кажемо про соборність, про єдність нації... Та звідки їм взятися в таких умовах? Тим більше, що продовжує не діяти прийнятий у листопаді 2002 року Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні". Кому від цього користь? Принаймні не народові. Така ситуація хіба що на руку російським книговидавцям, які заполонили своєю продукцією магазини та ринки України. До речі, в Криму знайти україномовну книжку - все одно що голку в копиці сіна. Це ж стосується і повісті Ігоря Флюнта "Sublata causa", яку, варто зазначити, він написав російською мовою, однак до кримського читача, у переважній більшості російськомовного, вона також не дійшла.
Як пояснив сам автор (до речі, українець, прекрасно володіє рідною мовою), почав писати російською мовою в силу обставин, що склалися. Ще за радянських часів навчався в Івано-Франківському медінституті. Звісно, доводилося користуватися підручниками та навчальними посібниками, що видавалися головним чином російською мовою. Та й викладання часто-густо велося російською. Довгий час він працював в науково-дослідницькій лабораторії Інституту фізіології імені Олександра Богомольця АН України. Там теж спілкування українською хіба що на побутовому рівні. А повість він вирішив написати про лікарів - людей складної і такої необхідної професії.
Не можна не погодитися з покійним львівським письменником Дмитром Герасимчуком, який, оцінюючи твір, сказав, що він "вражає високою людяністю, непозлітковою правдою, любов'ю до всього земного". Ігор Флюнт майстерно описує не лише події, якими багате життя лікарів, а й уміє глибоко, оригінально подати внутрішній світ своїх персонажів - скажімо, через сни-віщування, марення, сюжетні паралелі, психологічні дослідження, екскурси в далеку історію. Певно, саме тому, почавши читати повість, важко від неї відірватися. Але ж чи багато хто з кримських читачів, навіть російськомовних, може цим похвалитися? На жаль, ні. Бо не було і немає цієї книжки ні в магазинах, ні в бібліотеках. Таке враження, ніби хтось добряче потурбувався, щоб про львівського письменника на півострові не знали.
А що вже говорити про другу книгу Ігоря Флюнта "Тринадцять скрутів пекла", написану добротною українською мовою. Це розповідь-сповідь його батька Стефана про себе, своїх фронтових побратимів, які не зі своєї волі потрапили в гітлерівський полон. Концтабори, знущання, приниження... Потім втеча до своїх. А там те ж саме - катування, судилище, каторга. Знову втеча. Але тепер на них з однаковою затятістю полюють і фашисти, і енкавеесівці. І кінця-краю отим скрутам не видно. Бо їх "чортова дюжина". І в цьому романі автор використовує ті ж випробувані прийоми, тільки ще з більшим психологічним навантаженням. Складається враження, що все оте пережите батьком син бачив власними очима. Треба ж так зуміти! Але ж в роки війни така гірка доля спіткала мільйони українців. Зрозуміло, декому з ветеранів, особливо тим, хто служив в НКВС чи брав участь у депортації західних українців, така правда непотрібна. Але ж на історичні події все ж корисно подивитися з різних точок зору. В тому числі й кримським ветеранам тієї битви добра зі злом.
Одначе це неможливо з тієї ж причини - книги регіональних видань не для всеукраїнського читача. Можна б їх перевидавати централізовано, та... поки що для багатьох талановитих письменників це нездійсненна мрія. І не тому, що це неможливо, а тому, що влада не хоче. І через те йде "криголамами" на вітчизняні книжкові ринки література сусідньої держави. Чию культуру, чиє світосприймання вона несе? Невже нашому чиновництву це невтямки? А щоб прибічники вітчизняної книжки та українського слова не скучали, їм нав'язали багаторічну тяганину навколо Закону "Про державну підтримку книговидавничої справи". Мовляв, нехай скубуться. То, може, у цьому причина? І якщо, перефразовуючи Ігоря Флюнта, її усунути, то зникне і хвороба?
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 09.01.2004 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1614
|
ПРЕЗИДЕНТ НА АСКОЛЬДОВ╤Й МОГИЛ╤ УШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ГЕРО╥В КРУТ
«ЧЕСТЬ ДЛЯ МЕНЕ»
ВОЛЯ ДО ПЕРЕМОГИ
ТРИ ДЕСЯТИЛ╤ТТЯ ДОПОМОГИ
