Ще не минув перший різдвяний тиждень, і те, що у виставковому залі грала музика, співали щедрівки, здавалося доречним й не заважало мандрувати світом художника (бо скульптор - це навіть більше, ніж художник, адже вміє не лише водити пензлем, але й висікати з каменю, випалювати з глини, вдихаючи життя в неживі і неодухотворені форми). Серед робіт Йосипа Марчинського - багато знайомих, навіть переважна більшість, але у просторій виставочній залі Будинку художника вони виглядають по-особливому, не так, як у затісному квартирному варіанті. Моє улюблене товстощоке насуплене левенятко чатує побіля входу - і хоча воно кам'яне, його хочеться погладити, попестити, бо воно - провісник того первісного світу, коли ще не царювали ні люди, ні звірі, а все вільно плодилося і множилося. Народження. Дитинство. Юність. Чистота. Святість. Вони проглядають за різними образами. Колись Йосип Йосипович розповів мені історію створення його скульптурної роботи, що одержала назву "Юність", а нині прикрашає рекламний щит на Будинку художника, де відбувається виставка. Скульптор спостерігав за своєю молодшою сестрою і ухопив ту мить, коли на її обличчі відобразилося одразу все, притаманне віку дівчини: радість буття, допитливість, готовність увібрати повними грудьми всі ті різнобарвні почуття і враження, що готує їй майбутнє. Вже давно ця дівчинка стала дорослою і суворий побут вже, певне, пригладив її летюче в повітрі волосся, впав тінню на ясне чоло, але ось у книзі відгуків з'являються такі рядки: "Завдяки цій скульптурі я повірив, що чистота і щирість притаманні й дівчатам нашого століття..." Тож її юність жива і нині, вона працює на ідею вічного відтворення життя у природній сполуці його першоджерел. - Я радий, що моя виставка співпала з найулюбленішими з дитинства святами: Новим роком, Різдвом Христовим, коли ми ходили колядувати, - зазначає Йосип Марчинський, привертаючи мою увагу до таких біблейських сюжетних композицій, як "Народження Христа". - У вас тут і дійсно атмосфера святкова, піднесена... - Але було ще цікавіше, коли вистав-ку відвідали музикант Володимир Заплинський та поетеса Тамара Берг. Незвичайна самобутня музика, вірші стали відповіддю на ті враження, що одержали ці небайдужі мої гості. Можливо, тому, що така виставка проводиться тут, вважайте, вперше. І мене вже запросили з нею до Києва, Львова, а у Ялті навіть визначено конкретний термін її проведення - наступний травень. Йосип Йосипович пояснив, що скульптурні роботи, які виставлялися тут раніше, належали різним авторам і, звичайно ж, не могли претендувати на композиційну цілісність, завершеність. Зрозуміло, що зібрати під спільним дахом об'ємні, прив'язані до місцевості скульптурні витвори заважко, а то й взагалі неможливо. Чимало таких і у Йосипа Марчинського. Скажімо, 14-метрова стела, на якій височіє квітка з бджолою, виготовлена до 200-річчя Сімферополя, чи пам'ятний знак при в'їзді в Бахчисарай. А цілі цикли робіт, виготовлених під час симпозіумів? Його неповторний Сізіф назавжди оселився в Ямполі, там "прописався" і товстощокий лев. Але ж його копія - дитинча - тут, у виставочній залі. Те, що неможливо було принести з собою, представлено у вигляді масштабних фотознімків. Всього на виставці можна ознайомитися з понад 50 роботами, об'єднаними автором назвою "Мої експресії". Цікаве продовження мала поїздка Йосипа Марчинського до Вірменії у 2001 році на симпозіум зі скульптури, де він, у числі інших запрошених, працював над створінням власної роботи "Народження Христа", що мала прикрасити територію побіля храму, спорудженого в Єревані на честь 1700-ліття з часу прийняття там християнства. З часом Йосипа Йосиповича запросили до Вірменії знову. Йшлося про спорудження і встановлення на цій землі, в алеї великих людей, пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Пропозиція була почесною і дуже відповідальною, адже Йо-сип Марчинський - патріот своєї батьківщини, і він добре усвідомлює: Тарас Григорович - не лише видатна особистість, це символ нації, її святиня, і стояти цій скульптурі доведеться, можливо, не одне століття, працюючи на імідж нашої держави. Тому, створюючи її ескізний варіант, з яким теж можна ознайомитися на виставці, Йосип Марчинський вклав туди не лише своє бачення цієї постаті, але й наділив її певними рисами, про які свідчить назва скульптури: "Пророк". Ні, це не сивовуса, стомлена життям людина, це молодий художник з палітрою в руці. В його погляді і постаті (а у Марчинського емоційне навантаження має кожна деталь) - непокора, ледь стримувана бунтівна енергія на межі надзвичайного спалаху, мов північне сяйво, самобутнього, не приборканого суспільними умовностями таланту. Він не просто "Божа людина" - саме так у виконанні Марчинського виглядає скульптура філософа Григорія Сковороди - він і сам - месія, хоча й не з власної волі, а з Божого промислу. Йосип Йосипович пам'ятає, як в часи далекого дитинства перемальовував портрети Великого Кобзаря, як звіряв з ним свої думки, а то й творчі задуми. Уважно розглядаючи автопортрет скульптора, підмічаю в його очах вже знайому непокору, що характеризує людей, душі яких відлиті зовсім не із глини. Ескіз пам'ятника Великому Кобзареві вже розглядався на координаційній раді в Києві, знайшов підтримку в мерії, Марчинського відвідували вдома такі поважні депутати, як Іван Драч та Дмитро Павличко. І хоча, здавалося б, є і порозуміння, і домовленість, а половину витрат по створенню цієї могутньої постаті бере на себе вірменська сторона, та справа все ще не зрушає з місця, хоча вже на те було достатньо часу. Зрозуміло, що чорнова виснажлива праця, її копітка організація, які завжди лишаються в тіні, надихають значно менше, ніж можливість відзвітувати усьому світові про її прекрасні результати. Але ж Йосип Марчинський добре розуміє, що одне не буває без іншого, та змушений розтрачати натхнення в переговорах з різними високопоставленими організаціями, які все ще не можуть зважитися на рішучий крок. Але ж дбає Йосип Йосипович не лише про престиж нашої держави за її межами. Заплановано у нього дещо і в дарунок кримчанам. Це скульптура Левка Платоновича Симиренка, з варіантом якої теж можна ознайомитися на виставці. Елементи символізму, притаманні для цієї скульптури, переходять в повну алегорію в одній з останніх робіт скульптора "Перевізник часу". Хоча в цілому найвиразнішими рисами творчості Марчинського можна вважати емоційну повнокровність, життєву переконливість, фізичну сприйнятність - недаремно ж в книзі відгуків з'являється і такий запис: "Здається, якщо покласти на ваші скульптури руку, вони виявляться теплими". І це дійсно так, бо зігріті вони зсередини тим бурхливим потоком вкладеної в них енергії їхнього творця, що народжується в глибинах його палкого серця. Можливо, тому і панує в залі ота особлива біоенергетика, що у когось втілюється в пісню, у когось - в поетичні рядки, а у когось - в роздуми про незнищенність прекрасного.
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
