Версiя для друку Обговорити в форумi

З нагоди 170-річчя від дня народження Степана Руданського

(Продовження. Поч. у № 2).

Та й цього замало. Жахливі події ще більше нагнітаються. Після дванадцятої години ночі появляються мерці. Вони вчиняють між собою запеклу бійку. Страх настільки вражає Оляну, що вона втрачає свідомість і тут же помирає. Дівчина не потрапила на вечорниці, щоб побачитися з коханим Грицем, який над її  труною заливається сльозами:
Тихий вечір. Дзвін гуде!
Тілько піп та дяк іде
І проводять домовину,
В домовині - ту дівчину,
Що бажала вечорниць,
І над нею тілько Гриць
Як над тілом свої мами,
Заливається сльозами.
Всі інші епізоди балади виписані за принципами реалістичної естетики з нахилом до відчутної ідеалізації взаємин між дівчиною і хлопцем, зокрема їхнього кохання, якому, взагалі, притаманна сентиментальність:
Хлопці часто задивлялись
І до неї женихались,
Но Оляна, на біду,
Всім казала: "Не піду!.."
А любила лиш одного:
Хлопця Гриця молодого,
І любила не на гріх, -
Він найкращий був зі всіх.
То був хлопець чорноокий,
І хороший і високий, І рум'яний на лиці, -
Молодець із молодців!..
Гриць з Оляною кохались;
І на празник, як прощались
Перед коршмою колись,
Обіцялися зійтись,
Як начнуться вечорниці
У Тетяни-молодиці.
Ідеалізація закоханих властива для українського фольклору, який відчутний у сюжетній основі балади "Вечорниці", а також в її побудові та змалюванні образної  системи.
Кохання є не що інше, як духовна, емоційна, моральна і психологічна піднесеність людини, особливо молодої. Ця тема розроблюється  і в баладі "Упир". Почуття кохання в ній опоетизовуються як така духовна сила людини, з допомогою якої вона в змозі подолати неабиякі труднощі, в тому числі й найпідступніше зло.
В центрі сюжету балади перебувають дві реальні, зримі постаті - юнак Івась і вродлива вдовина дочка Ганнуська. Їхню вроду і кохання С. Руданський не лише опоетизовує, а й ідеалізує в стилі українських народних інтимних і любовних пісень:
Бо ж то личко, як калина,
Брови, як шнурочки,
Очі чорні, ще чорніші
Осінньої ночки.
Як погляне - сам не знаю,
Що зо мною діє!
Мила думка в головоньці,
І серденько мліє.
Але мати Ганнуськи стає на перешкоді кохання дочки з Івасем. За допомогою освяченого зілля вона зводить Івася зі світу білого. Та й після смерті Ганнуся не цурається милого. Вона навіщає його могилу і, зрештою, викликає Івася з домовини. Картини подорожування закоханих наснажені елементами фантастики, які, щоправда, позбавлені страхітливості. Здолавши межу смерті, Ганнуся, на- зло ворогам, навіки з'єднується з милим у могилі:

І розплелася дівчина -
Ніби на весілля;
І розплелась: витрясає
Свяченеє зілля!
Появився зараз милий
В лужку зелененькім.
Він приїхав по милую
Конем вороненьким.
"Як ся маєш, моя мила?
Поїжджай зо мною.
Зле тобі на світі жити -
Возьму тя з собою.
В мене хата тепленькая,
Всього їсти, пити...
Їдь зо мною, Ганнусенько,
Будем разом жити..."
І сідає дівчинонька
В годину лихую...
Везе вмерлий неживого,
З неживим живую.
І приходить на могилу -
Могила розкрилась:
Там з Івасем Ганнусенька
На смерть положилась.

В баладі наявні реалістичні, райдужно-сентиментальні, ідилічні і, навіть, вражаючі фантастикою картини, які виписані з допомогою народно-пісенної лексики з легкою мелодійною римою.
Кілька фольклорних мотивів покладено в основу сюжету балади "Хрест на горі", які розроблювалися письменниками різних літератур. Це - мотиви ідилічного, неподільного кохання, запродання душі нечистому і запалої крізь землю церкви, які наявні в баладах І. Срезневського "Корній Овара", Л. Боровиковського "Ледащо", А. Метлинського "Підземна церква". Одначе С. Руданський ці мотиви оброблює оригінально, майстерно, надаючи перевагу народній уяві і народним поглядам на взаємовідносини між закоханими - дівчиною і хлопцем.
Ця балада С. Руданського - сюжетна. Її елементи визначаються досить легко і чітко, що, безперечно, вплинуло на структуру твору, яка є стрункою, логічною і, до певної міри,  традиційною для баладного жанру. В експозиції у фольклорному стилі вимальовуються центральні постаті твору - вродливої дочки старого рибалки Лободи Акилини і бахура Трохима. Досить влучно, з майстерним застосуванням народної лексики, виписуються їхня приваблива зовнішність і характери, які властиві для молодих сердець, прагнучих до палкого і нестримного кохання. Наведемо відповідні уривки з твору:

У них іще дочка була,
Дочка хороша Акилина.
Вона лиш
тілько розцвіла
І була чари - не дівчина!..
Рум'яна, гарна
на лиці,
Хороша, з чорними бровами,
Вона сушила молодців
Своїми ясними очами.
"Хороший, гарний, молодий,
Смуглявий, з чорними очима!..
Скажи мені: ти хто такий?" -
Його спиталася дівчина.

Зав'язка подальших подій у творі випливає безпосередньо з діалогу Акилини і Трохима, який їх не зблизив, а віддалив. Та незважаючи на роз'єднаність, нестримне почуття кохання у них не згасає. Потяг молодих сердець настільки бажаний і сильний, що вони обирають великодній святковий день, коли усім можна прощати все і цілуватися, для свого зближення і з'ясування майбутньої долі:
Настав Великдень. Знов Трохим

З своїми чорними очима!..
По службі божій. Щиро з ним
Поцілувалася дівчина.
І писанок і крашанок -
Всього Трохиму надавала.
І з поликами рушничок
В зелені свята обіцяла.

Здається, що випадковий конфлікт зглажено і доля закоханим посміхається. Та на заваді молодим стає давня народна традиція. Багатий рибалка Лобода не дозволяє своїй єдиній доньці Акилині одружуватися з бідним парубком Трохимом, який є дитиною позашлюбною - байстрюком, бахуром. До таких дітей, як і до їхніх матерів, народ ставився виключно негативно. Але дівоче серце, коли воно щиро кохає, діє наперекір всіляким традиціям. Батьки ж - навпаки:

І сплила мова, як вода,
І просять дочку за Трохима.
Тут як піднявся Лобода,
Як подививсь на них очима!
"То що? на кпи берете нас?!
Ніби Трохима ми не знаєм?
Вертайтесь, люди, в добрий час!
За бахура дочки не маєм!.."
Набрались старости встиду,
Трохим нещасний похилився,
Ідуть із хати - й на біду,
Гарбуз за ними покотився!..

Емоційно-психологічне напруження в баладі ще більше загострюється. Вузол соціальних, етичних і романічних подій у творі міцно зав'язується. Створюється враження, що ніякого виходу персонажі не відшукають, що розлучення для них неминуче. Але автор повертає розвиток сюжету в інше, діаметрально протилежне, але передбачене в народних переказах і оповіданнях русло. Щоб одружитись з коханою Акилиною, Трохим вимушений запродати тіло і душу нечистому, який допоможе йому стати заможним і жити не лише в достатках, а й бути багатим:

"Ти не журися!..- біс сказав, -
Для тебе все чинити мушу.
Но треба, щоб ти мні записав,
Як знаєш сам, і тіло й душу..."
"Як тра, то тра! Но ти гляди:
Я терміну не назначаю.
Тоді по душу приходи,
Як свою смертію сконаю".

Гострота емоційно-психологічного напруження у баладі знову спадає, Акилина з Трохимом живуть заможно і щасливо. Батьки примирилися з своєю долею і незабаром померли. Але Трохима увесь час непокоє вчинок - запродання душі нечистому. Як йому бути, що робити, яким шляхом іти? Чи християнсько-благочестивим - покаятися перед Богом, чи продовжувати в добрі чекати смерті й відда-ти запродану душу нечистій силі? Все це ятрить душу Трохима і він вирішує покаятися - будує за власні кошти церкву, висвячує її і ставить на куполі хрест. І Бог із неба зголосив:

"Трохима душу я прощаю
За то, що церкву збудував,
І вас і церкву я приймаю!.."

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема "Українці мої..."