Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Вишиті вироби Віри Сергіївни Роїк, які демонструвалися у вересні 2004 року в художньому музеї, були своєрідні, з індивідуальним художнім почерком, відображали кольори і красу рідної землі. За допомогою ниток вона намагалася зробити наш світ добрішим і кращим. Віра Сергіївна розповіла про власні композиційні розробки, особливості різних технічних прийомів вишивання. З її дозволу я сфотографувала експонати і нині демонструю їх на заняттях і майстер-класах своїм учням, майстрам міського клубу декоративно-ужиткового мистецтва «Райдуга надії», вчителям обслуговуючої праці.
Цій тендітній жінці була притаманна велика мудрість, висока інтелігентність, почуття гумору. З нею цікаво було спілкуватися не тільки людям старшого та середнього віку, а й молоді та дітям. Для кожного вона знаходила тепле слово, могла дати пораду.
Коли я взяла в руки блокнот, щоб записати адресу Віри Роїк для листування, вона виявила бажання це зробити сама. Я звернула увагу на те, що вона не користується окулярами і сказала їй про це. Віра Сергіївна щиро розсміялася і дала пораду, як зберегти зір у вишиванні. Згодом у листах Віра Сергіївна надіслала мені зразки українських візерунків, які порадила вишити моїм дітям.
Восени 2008 року відбулася ще одна моя зустріч з Вірою Роїк. Цього разу – в Гаспрі поблизу Ялти на всеукраїнському семінарі «Україна моя вишивана». До приїзду Віри Сергіївни майстри з усієї України підготували виставку своїх робіт і з нетерпінням чекали її оцінок. А вона, як завжди, була щедрою на добрі слова. У розмові з ними зазначила, що у вишивці, як в жодному іншому виді мистецтва, відбивається національний колорит, тож завдання вишивальниць – зберігати і примножувати традиції української вишивки.
Віра Сергіївна зробила завершальні стібки у вишиванні рушника національної єдності – оберега України. Під час її роботи над орнаментом майстрині співали «Пісню про рушник», а Вадим Михайлович допомагав їй тримати полотно. Ця зворушлива сцена не залишила нікого байдужим. Кожна мати мріє про таких уважних і турботливих дітей, як син Віри Роїк.
Вона прожила довге життя, сповнене випробувань, але від них лише зміцніла. Віра Роїк залишила власну стежину візерунків на землі і її довго пам’ятатимуть люди, особливо ті, яким пощастило з нею спілкуватися.

Віра КАПУСТІНА,
вчителька ЗОШ № 22
м. Алчевськ Луганської області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 22.01.2016 > Тема "Душі криниця"