ПOДОРОЖНІ НОТАТКИ "Поїзд - джерело істини", - стверджувала у одному з номерів "КС" кримчанка, що навчалася у Львові. Чекав, поки з'явиться можливість перевірити це твердження. І ось така нагода трапилася: вихід у світ тисячного номера "Кримської світлиці" і конкурс української авторської пісні "Львівська струна - на кримський лад!" ніяк не можна було пропустити. ...Поїзд "Львів - Сімферополь". Як і давня дописувачка до "Кримської світлиці", намагаюся познайомитися із сусідами. Це сімферопольські учні, що провели короткі осінні канікули у Львові. А ще - новобранці з Галичини, що будуть служити у Криму ("Їдемо захищати Тузлу!" - жартуючи, кажуть вони). Так ось, учні з Сімферополя дуже задоволені поїздкою. Розмовляють російською, хоч і мою українську розуміють добре. До сусідів-галичан ставляться скоріше прихильно, ніж упереджено (останнє ще трапляється, коли сусідами по купе є ідеалізовані кримчани старшого покоління...). Ні, учні з Криму із задоволенням говорили б і з новобранцями! Шкода, що ті мовчазні і зосереджені... Може, саме таких толерантних учнів підібрали для поїздки у наш П'ємонт? Це було б закономірно, адже їдуть лише бажаючі. А якщо такими відкритими до діалогу є всі юні кримчани? Ну, тоді можна сміливо стверджувати, що українська політична нація формується досить успішно... * * * ...Дорога з Криму до Львова була значно багатшою на враження. Провідники розмовляли українською легко, невимушено, жартуючи, і це помітно впливало на настрої пасажирів. Ті, для кого українська - рідна, вже й не уявляли, що можна розмовляти якось інакше. За вікном миготіли українські назви залізничних станцій (ще три роки тому цього не було). В Запоріжжі якийсь чоловік наблизився до потяга, рекламуючи свій товар: "водочка.., водочка.., водочка..." Але підійшовши ближче і побачивши, що поїзд прямує на Західну Україну, відразу мовно переорієнтувався: "горілка.., горілка.., горілка..." До мого купе підсіла група узбеків. Виявляється, їдуть у наші краї на заробітки. (Це ж треба: наші - в Португалію, а узбеки - на "вакантні" місця!). ...За чаєм розговорилися. Відчувається, що у них, найбідніших, сильна ностальгія по СРСР. Мріють про якийсь новий союз, вірять, що у ньому простим узбекам буде краще. Трішки заздрять туркменам: ті мають можливість "жирувати" на багатющих покладах нафти та газу. За комунальні послуги туркмени зовсім не платять, тому й своєму Туркмен-баші вірять, як Богу. Щоправда, інтелігенція там трохи невдоволена диктатурою. Але хто її слухає? За словами моїх попутників, інші президенти молодих середньоазіатських держав не користуються симпатіями громадян. Хіба що Назарбаєв у Казахстані, та й того люблять лише казахи, а росіяни - ні. Воно й зрозуміло чому: Казахстан стає все більше казахським, все менше - слов'янським... Один з узбеків намагається розмовляти українською. Інші її теж розуміють - провідникам не доводиться переходити на російську. Хлопці розпитують у мене про будівництво церков у Західній Україні. Кажуть, що в Узбекистані до новозбудованих мечетей ходить переважно молодь, а старше покоління - більш атеїстичне. ...Виходжу у Білій Церкві, щоб провідати старих друзів. Це найбільший районний центр Київщини, щось біля 200 тисяч мешканців. В роки УНР тут стояв полк Січових стрільців. Чомусь згадав про це, коли побачив великий напис крейдою біля міського базару: "Не про таку Україну ми мріяли!" Так, бідних людей на вулицях чимало, особливо біля автостанцій - це літні люди, що приїхали з навколишніх сіл. Але чимало і веселої, добре одягненої молоді. Впадає у вічі, що міська молодь не ігнорує українську мову. Не менше 60% білоцерківців - україномовні. А колись же Біла Церква майже не відрізнялася від зросійщеного Києва... ...До Львова добираюся поїздом "Дніпропетровськ - Трускавець", що також проходить через Білу Церкву. Провідники тут дніпропетровські, російськомовні. Невеселі та напружені, коли спілкуються з галичанами та вихідцями з Київщини. Може, й сумують за СРСР, бо тепер ніхто з пасажирів не хоче переходити на російську. До їхньої імперської набундюченості україномовні ставляться скептично, але дратівливої "мовної" теми не зачіпають... І ось, нарешті, Львів - нормальне українське місто, де почуваєш себе як удома. Але й кримські враження - не найгірші. Люди, здається, починають усвідомлювати, що незалежна Україна - всерйоз і надовго...
МИ ╢, ДОКИ ╢ НАША Л╤ТЕРАТУРА
Професор Юр╕й Ковал╕в: «ГОЛОВНА ╤ДЕЯ УКРА╥НСЬКО╥ Л╤ТЕРАТУРИ –
«МИ СОТНЕЮ П╤ШЛИ НА НЕБО…»
КРИМ – УКРА╥НА!
