Версiя для друку Обговорити в форумi

Про обставини свого народження та боротьбу батьків донька полеглих вояків УПА дізналася від... тата й мами.

Донечку Мотрю, народжену в підпіллі у серпні 1950 року, коли їй було чотири дні, батьки-повстанці віддали Софії Маківчук, яка в 1957 році передала Мотрю родичам "Калини" Бабінчукам. Вони оберегли та виховали її. Тепер Мотря Марійчин живе у с. Яблуниця на Івано-Франківщині. Вийшла заміж, виховала троє дітей. Разом з чоловіком, таким же твердим та вольовим, збудували добротну хату, ведуть господарство. Мотря щаслива, що живе у незалежній Україні, за яку боролися її батьки і віддали за неї своє життя. Знає історію Руху опору ОУН-УПА. Розшукує могили воїнів УПА і встановлює їхні імена. Не нарікає на свою державу. Тепер найбільше її бажання - віднайти могилу матері, вклонитися їй і покласти рідній матусі квіти пам'яті-вдячності за її мужність, за її силу волі, за подароване життя.
Як пам'ять про себе, про свою незламну боротьбу, як заповіт своїй дитині і майбутнім поколінням вільної України батьки - Григорій ВАЦЕБА і Марія БАБІНЧУК залишили для доні два листи. Мотрі тоді було чотири тижні.
Григорій Вацеба - до 1948 року "Бродич", пізніше "Сулима", "Варнак", "Орлов". Уродженець с. Радча на Станіславщині. Був членом ОУН. Керував Станіславівським і Галицьким надрайоновими проводами. У 1948 році був переведений у Надвірнянський надрайоновий провід. У 1950 - заступник керівника Калуського окружного проводу ОУН.
Марія Бабінчук - "Калина", уродженка с. Старий Лисець. Пройшла вишкіл медсестер і друкарок в с. Цуцилів Надвірнянського району. В умовах майже безперервних боїв, як медсестра, не одному повстанцеві зберегла життя. У дні цієї війни зустріла свою долю - Григорія Вацебу. Родина "Калини" була вивезена в Казахстан.
Батько Мотрі Григорій Вацеба загинув у 1951 році, похований у братській могилі в с. Небилів на Івано-Франківщині.
Ці відомості про патріотів-повстанців зібрала і передала у часопис "За вільну Україну" Олександра Зварчук з м. Надвірної Івано-Франківської області разом з текстами листів батьків Мотрі до неї.

* * *

Кохана донечко Мотренько!
Хто знає, чи судьба дозволить мені ще раз побачити Тебе в житті.
В таких жорстоких днях, як ми живемо сьогодні, то дуже тяжко. Куди не повернешся - скрізь чатує на тебе ворог.
Кохана дитино! Прийшовши на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, при світлі крізь щілини, хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису.
Кохана Мотренько, коли підростеш і добрі люди дотримають для Тебе цього листа, то прочитай його уважно і зрозумій мамині наболілі серце і душу. Мотренько! В яких тяжких умовах я Тебе носила... то описати годі. Коли ти виростеш і будеш читати історію нашої боротьби з найжорстокішим ворогом українського народу, ти не в одній статті знайдеш подібне. Тоді подумай, що і Твоя матуся разом з Тобою так ішла...
Ти прийшла на світ на вільній землі, де ще донині не ступала нога окупанта. Мотренько, Ти так несподівано з'явилась, що Твій батько, ще з одним другом, були за бабусю-повитуху.
Мотренько, кохана дитино! Які то жорстокі і гіркі були дні для мене і всіх нас. Але як я опам'яталася від болів і побачила Тебе, живеньку, то забула про все горе. Як легко було на душі і серці! Та недовго я тішилася Тобою. На четвертому дні після Твого народження батько з хлопцями забрав Тебе від мене і поніс в село на виховання. Чи можеш собі уявити, як нелегко мені було віддати Тебе у невідоме! Але не було ради: колиба, холодно, молока нема... "Партизанка з дитиною!.. Неможливе..." Я кричала, била всіх, грозила, але тільки в душі, бо коли подумала, що кривда діється тільки для мене, то привела нерви до порядку, помолилась і віддала Тебе на опіку Всевишнього і чужим людям. Ми самі собі не належимо. На четвертому тижні твого життя нам доводиться іти в незнане і ми змушені Тебе залишити навіть на не дуже-то знайомих нам людей. Що буде з Тобою і нами - того не знаю.
Донечко кохана, серце з жалю за Тобою мліє і не дає спокою! Ти така маленька, що з Тобою не можна йти. Так що мусиш залишитись без батька і неньки. Якщо Всевишній дозволить дочекати весни, і ми будемо живі, то понад усе схочемо побачити свою дитину. Тоді візьмемо і Тебе до себе або ми до Тебе прийдемо. А якщо нас не стане, дорогенька донечко, в боротьбі за вільну Україну, тоді, якщо житимеш, знай, що Ти щаслива, бо, напевно, будеш вже вільною у вільній державі, до будови якої Твої батьки докладали цеглини.
Мотрунцю! По мені лишається дідо, бабуня і тети: Ганька, Олеська, Бронечка, Надуся. Але всі вони на засланні, в Караганді. Чому маєш таке ім'я? Найкращим моїм другом у підпіллі була людина, яка називалась Мотря (Демків). Я її звала матусею.
Кохана донечко, коли будеш читати цей хаотичний лист, знай: я така розбита і пригнічена горем, що не можу себе привести до порядку. Запиши собі цього листа в пам'яті від нещасливої мами. Якщо я буду жива, то все буду линути до Тебе. Цьомаю Тебе і благословляю на щасливу путь!
Твоя мати.
25 вересня
1950 року.

* * *

Слава Україні! Дорога моя дитино Мотренько!
Якщо доля не судила тобі в життю бачити свойого батька, то прийми від нього кілька слів до тебе на четвертому тиж-ні після твого народження.
Коли виростеш і будеш читати цей лист, мене тоді вже не буде на світі, але ти зрозумієш його і відчуєш обставини, в яких ми знаходилися.
Знай: ти прийшла на світ в час найжорстокішої боротьби українського народу проти північної Москви...
Вже шостий рік в нерівній боротьбі з большевиками день у день кладуть свої голови за ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) найкращі сини нашого народу - українські революціонери і повстанці.
Їх осталась вже тільки горстка, а між ними - твій батько і мати.
Докладаємо нелюдських зусиль, щоб зберегти свою екзистенцію і продовжити боротьбу. Ліс - наш батько, а ніч - мати. Але й вони не дають нам повної безпеки. І треба ховатися під землю...
В таких обставинах однієї серпневої ночі, в темному глухому лісі, прийшла ти на світ.
Не було коло тебе ані лікарської допомоги, ані бабусі-повитухи. В простій партизанській колибі появилась ти на світ, але пам'ятай: те місце - святиня партизанська, вона не осквернена ногою окупанта.
Ти прийшла на світ вільною, а не рабою. Четвертого дня я забрав тебе від хворої ридаючої матері і відніс у село до чужих людей на опіку.
Сьогодні ми прийшли відвідати тебе - може, останній раз в життю, бо відходимо в інші терени. І тільки Всевишній знає, чи колись ще побачу тебе...
Залишаю на твоїм чолі батьківський поцілунок і благословляю тебе! Хай Всевишній обереже тебе своєю опікою і дозволить дожити до волі, якої ми так прагнемо!Останні мої слова до тебе - це заповіт:
Добро нації - найвищий наказ! Для неї маєш віддати свої сили, розум, життя - так, як ми з матір'ю кладемо свої голови на її жертівник.
Якщо ти зрадиш український народ, то я прокляну тебе, і дух мій не дасть тобі спокою ніколи!
Прийми останній гарячий поцілунок. З болем серця залишаю тебе. Прощай!
Твій батько.
25 вересня 1950 року.

Р. S. Уявіть собі день сьогоднішній... Такі громадяни, люди такої моралі і засадничого гарту, такої відданості справі суспільства і держави стоять за кермом управління Україною. Чи було б "маємо те, що маємо"? Відповідь однозначна.
Втративши золотий фонд нації у боротьбі за волю, Україна залишилася під владою вчорашніх її гнобителів, котрі в умовах державного суверенітету продовжують правити бал. Та явище це тимчасове. Поступ України до національного самоутвердження - всупереч зусиллям вчорашніх - шириться і міцніє.
(Газета "За вільну Україну").

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2004 > Тема ""Білі плями" історії"