Версiя для друку Обговорити в форумi

Вітчизняних істориків легко звинуватити в надмірному старанні показати минуле своєї держави у найвигіднішому світлі. Це не значить, що їхні дослідження позбавлені об`єктивності, скоріше, це ми не позбавлені підозр. Але коли про нашу Вітчизну говорять вчені зі сторони, так би мовити, не зацікавленої (хоча саме ця сторона якнайбільше й зацікавлена у правдивому висвітленні подій і фактів), підозрювати їх нам практично ні в чому. Ось чому ми й пропонуємо нашим читачам матеріали звітної доповіді, яка, як значиться у передмові, була виголошена британським істориком Ланселотом Лавтоном у "Близько- і Середньосхідному Товаристві 1 лютого 1939 р. за ласкавою згодою сера Франка і леді Нювнес (в їхній резиденції) під адресою: 55 Принцес Ґейт (Лондон). Головував містер Філліпс, член парламенту".
Деякі історичної природи й інші примітки додані. Редакція не стала узгоджувати з нормами сучасного правопису перекладений п. Петром Балеєм текст, щоб передати колорит минувшини.

В ході кількох останніх місяців Україна - нація незнана на Заході - посіла перше місце в зацікавленнях світу. Думаю, що люди в більшості готові сказати, що знають мало або й нічого не знають про неї, і це не є їхньою провиною. Для цього є добрі причини. Поневолювачі України подбали добре про те, щоб вона залишалася незнаною; вони навіть заперечують те, що вона будь-коли існувала. Було б дуже важко уявити собі щось більш гідне догани, як замовчування народу, який має природне право належати до родини європейських націй. Але випадки поза людським контролем висунули Україну на міжнародну арену.
Незважаючи на широко поширену непоінформованість в цій справі, загальне враження переважає, що від розв'язки української проблеми буде залежати доля Європи. Таке твердження має своє виправдання. Україна є в три чи чотири рази більша і має населення рівне тому, що у Великій Британії. Коли Москва захопила Україну, зразу ж наступило покорення Кавказу. Відтоді шляхи до Близького Сходу стали для Росії відкриті, а її мрії про захоплення Константинополя перестали бути фантастичними. Також відтоді європейські нації стали бути втисненими у півострів на краю розлогого континенту, що розтягнувся від Північного моря до Тихого океану - якщо європейські держави не зважаться на заморську експансію. Версальський договір потвердив цей уклад. В результаті, сьогоднішня Московія, яка тепер називає себе Совєтським Союзом, панує понад 200 національностями, займає територію близько дев'яти мільйонів квадратових миль, а всі інші нації Європи стиснені на півтора мільйона квадратових миль.
З усіх націй, підкорених Совєтському Союзові, Україна є найбільшою і найважливішою. Розташована між двома великими системами гір - між Кавказом і Карпатами, на сході вона торкається порогів Азії, на заході втискається в Центральну Європу, а на півдні - від своїх берегів вздовж Чорного моря має доступ до Середземноморського басейну. Перед війною вона була почетвертована (Росією, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною).
Якщо взяти до уваги унікальне географічне положення України, ми матимемо підставу вірити, що в наш час, коли стільки народів хочуть утриматися на своїх посілостях і поширити їх, кожна поважна спроба з боку України позбутися своїх поневолювачів і об'єднати свої розпарцельовані райони в одній незалежній Українській державі, мусить викликати спротив.
Якщо Україні пощастить, на сході Європи з'явиться держава, територіально і по населенню друга після Росії. Такого масштабу подія, найбільш правдоподібно, викликала б одночасні й важливі зміни всюди. Це вплинуло б, а то й вирішило б долю більшовизму в Совєтському Союзі, як і, можливо, націонал-соціалізму в Німеччині. Воно також вирішило б майбутнє Польщі, Румунії і сусідніх земель і створило б нові і поважні проблеми для Бритійської імперії.
Які є перспективи на успіхи України? Перед тим як відповісти на це питання, мені хочеться сказати, що я не є приятель України. Це тільки моє зацікавлення як дослідника східноєвропейського комплексу.
Між росіянами є найбільше таких, які мали - і ще мають - дуже примітивний підхід у стосунках з Україною. Мова про старорежимних, а не про совєтських росіян:
"Немає і ніколи не було такої нації, як Україна", - говорять вони у засліпленні. Таке запевнення було фактично зроблене в офіційному проголошенні міністра внутрішніх справ у 1863 році і відтоді часто повторюване. Говориться, що Україна - це просто південна частина Росії. Багато поляків заперечували існування української нації. Говорили, що Україна була тільки частиною Польщі. В цих суперечливих між собою претензіях лежить трагічне існування України.
Коли є так багато чого сказати про сучасні події, я не повинен довго зупинятися над давноминулим. Але тому, що ще й тепер росіяни твердять і декотрі - хоч в меншій мірі - поляки, що український націоналізм не має глибокого коріння, коротке звернення до історії необхідне для розуміння сучасної ситуації.
Можна довести, що упродовж трьох окремих періодів Українська держава існувала. Перший з них - від дев'ятого до тринадцятого століття. Упродовж цих понад триста років на території, знаній сьогодні як Україна, існувала потужна й культурна держава, одна з найпередовіших в Європі. Держава, відома під назвою Русь, була Україною, а її столицею був Київ. Хоч її зв'язки з північчю були різні, росіяни говорять, що вона була тотожна з Росією, тобто з нацією, яка заіснувала кілька століть пізніше. Внаслідок цього вони присвоїли собі її територію, її народ, її героїв, її святих, її культуру і все її майно. А проте, їх власний історик Ключевський признає, що населення тих двох районів складалося з двох окремих етнічних груп і що фізичні властивості тих двох районів значно відрізнялися.
Другим періодом української незалежності був козацький період. Коли Україна, спустошена татарськими ордами й атакована з півночі, лежала безпомічна, Литва і Польща зайняли її території. І коли в XVI столітті унія цих двох держав була затіснена, Україна майже в цілості опинилася під польським пануванням. Цікаво пригадати, що в тому ж часі литвини і поляки ділили спільний страх перед Москвою і Німеччиною. Здавалося, Україна як нація може тут же зникнути. Щоб вижити, вищі шари української нації були змушені піддатися полонізацїї, а українське селянство було закріпачене польською шляхтою і жидами.
І тут сталася подиву гідна річ. Козаки, які під назвою "бродяг" (brodniks) існували в стародавній Україні, з'єдналися й заснували свою славну державу на острові (нижче порогів) на Дніпрі. Систему правління в тій державі можна, хіба, назвати демократичним деспотизмом. Щорічно козаки голосуванням вибирали свого правителя, якого називали гетьманом і який мав владу над життям і смертю своїх виборців. Але завжди, наприкінці свого реченця, він мусив дати звіт із своєї влади, і коли він поважно надуживав її, йому загрожувало ув'язнення, а то й кара смерті.
Козацька держава була насправді, у своєрідній формі, продовженням української держави. Це правда, що та держава визнавала суверенітет польських королів над собою і часом служила їм, але не признавала над собою іншого права, крім свого, і не було такої сили на землі, яка пробувала б вибити її з її острівської твердині. Козаки воювали з татарами, з турками, а також з поляками, коли бачили в цьому потребу. Не диво ж, що польський король Стефан Баторій так висловився про них: "Котрогось дня незалежна нація постане з цього шумовиння".
В однаковій мірі компетентні як на воді, так і на суші, козаки часто запливали аж до Анатолії і поверталися з великою здобиччю. Сильний був у них дух бунту, який залишився живим і в сьогоднішній Україні. Боплан (Веаuplan), французький інженер на службі у польського короля, який у ті часи прожив в Україні 17 літ, ось так написав про них: "Без волі в них немає бажання жити і це, власне, є причиною того, що вони швидкі до опору і бунту проти державного закону, коли почувають себе обмеженими ним; рідко коли проминає сім-вісім років без бунту проти нього".
Інші вчені говорять про них в подібному дусі. Всі погоджуються на тому, що їх ніщо не стримає в їхніх намірах, що вони були горді і що вони воліли смерть, ніж неволю.
Часто козаки поповнювали свої ряди українськими селянами, що втікали зі служби від польських панів, як рівно ж і мужами різних національностей, які любили боротьбу і волю. З цієї войовничої й заповзятливої людності й виростав стрижень української нації. Тому українська проблема є біологічної й расової природи, і всякі заходи, які не враховують цього факту, позбавляють себе можливості розв'язати цю проблему. Козаки завжди стояли за українське селянство. Безсторонні науковці погодяться, що польськими землевласниками й жидами, що були їхніми аґентами і нерідко господарями, селяни були доведені до крайніх злиднів і зневаги. Навіть жидівські історики признають, що жиди тоді були всемогутні. Вони управляли панськими економіями, монополізували міста і тримали контроль у своїх руках не тільки над податками, але й над приходами православної церкви; стягали податки від хрещень і похоронів, часто в ролі чиновників робили судочинство. Жид, що жив у ті часи, Мозес Ганновер, згадавши про втрати жидів у маєтностях в золоті і сріблі від рук козаків, уважав, що всі ті терпіння були за їхні гріхи.
В 1648 р. прославлений козацький гетьман, знаний як Хмельницький, якого справжнє прізвище було Хмель, мобілізував козацькі сили і скинув подвійну тиранію. Україна тоді стала вільна і незалежна, а Хмеля стали порівнювати до Кромвеля, з яким він фактично кореспондував. Бувши заслабою, щоб одночасно воювати з поляками, москвинами і татарами, Україна заключила союз із Москвою, як рівний з рівним, але Москва була віроломна і вислала переважаючі сили в Україну, яку вона в кінці анектувала. Дев'ять років пізніше, знеможена війнами і конфліктом з Польщею, а також неспроможна усмирити козаків, які не переставали бунтуватись, Москва погодилася з Польщею і поділилася з нею Україною. Одначе, ще ціле століття козаки чинили відчайдушний опір.
При кожній такій нагоді Москва великими групами засилала їх до інших частин імперії, і зокрема багато з них були вислані копати канали в отруєних газами багнах біля Петербурга, де вони й гинули.
Як тільки Москва закріпила свою владу над Україною, вона змінила свою назву з Московії на "Росію". Знову виглядало, що український народ буде стертий з лиця землі. Щоб зберегти себе фізично, його вищі класи мусили робити все, що від них вимагалося, тобто піддатися росіянізації і полонізації. Але в народі, поміж селянством, український націоналізм продовжував жити. Починаючи з романтичного руху у дев'ятнадцятому столітті, той рух поступово влився в літературні форми і врешті став політичним. На початку той націоналізм можна було задовольнити навіть чимось меншим, ніж автономія; коли ж навіть російські ліберали не хотіли й слухати про якісь обмежені концесії, він поступово, але впевнено перейшов у сепаратизм.

(Продовження у наступному номері).

* "UKRAINA: Europe's Greatest Problem, by Lancelot Lawton.
Reprinted from "East Europe and Contemporary Russia" (vol. 3, No. 1, Spring, 1939). Переклад Петра Балея.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 23.01.2004 > Тема ""Білі плями" історії"