Версiя для друку Обговорити в форумi

КримЛіт

Галина ЛИТОВЧЕНКО
ЕСЕЇ

ДИТЯ ПРИРОДИ
...Чогось сьогодні нудно і скучно. Поїду до моря… Воно теж наразі самотнє, можливо, скрасимо один одному годину-дві.
На березі на всю цвітуть кульбаби. Квітнуть самі для себе. Для віночків на голови дівчаток та на варення (і це ж треба було комусь подати таку ідею) – те цвітіння уже в минулому. В кінці осені у квіток відкрилося друге дихання, нехай не такими пишними кулями розцвіли, а наскільки вистачило сили, та все ж раді тим, що ще й когось трохи потішать. Он вже якась «галя» нахилилася і знімає на мобільний… Не виключено, що ще й «ммс» комусь відправить в ті краї, де про якесь цвітіння вже ніхто й не підозрює.
Море теж насолоджується тишею набережної. Лише самотній рибалка сидить нерухомо на молі. Хай собі сидить, нехай надіється, але все одно нічого не впіймає. Море про це знає певно.
Чаєчка ходить вздовж берегової хвилі. Вітер підганяє її в спину, іноді аж пір’я в складених опахалах крил підіймає – здається, ось-ось вискубне. Птаха повертається до вітру очима, дорікає поглядом і знову продовжує повільно ступати далі. А он ще дві сіренькі качечки погойдуються на хвилях. Парочка: Мартин та Одарочка… З-за мису Керменчик повисували у воду носи іще два: Тюбек та Лукул. Допитливі занадто…
Вода грає темно-зеленими барвами, на ній біленькі бурунці, немов ягнята в лузі. Море чисте, холодне, до всього байдуже. Нема з кого змивати бруд з потом, нема перед ким кланятися. А перед ким йому вклонятися? Перед людьми? Всі вони тимчасові: прийшли і пішли. А воно, море, вічне…
Дістаю з під куртки шалик, закутуюся, зав’язавши назад кінчиками, щоб вітер не шмагав ними по обличчю. Запізно згадала про нього (шалика), він (вітер) вже гарно надув і голову, і у вуха. Це ж година, напевно, вже пролетіла… Повертаюся назад на автостанцію. Автобуси на маршрути виходять вже через раз, бо ж відпочиваючих немає, а місцевим і тих, що лишилися, забагато. Тож коли буде найближчий – хто його знає? А пішки йти далекувато…
Зайшла до невеличкої зали очікування, не стояти ж на протязі. Але… в залі сидить один єдиний дідок. По тому, як у нього заблищали очі і дідок весь стрепенувся, здогадалася, що вже з ним пересікалися. Буде липнути… Наче ж іще нівроку, а чомусь чоловіки, яким вже далеко за… не дають проходу. А для чого ж їм ровесниці? Зробила вигляд, що зацікавилася розкладом руху, примружила очі, бо окуляри забула дома, нічого не побачила і, буцім розчарувавшись, поспішно вийшла із зали. Довелося ховатися від вітру за рогом будівлі авто-станції. Пританцьовувала, щоб не задубіти, допоки не подали на посадку автобус.
Підняла на сходинку ногу, відчула простріл у крижах і згадала, що пояс з собачої вовни лежить у шафі. Для чого купувала? Тепер доведеться викручувати руки і самій натирати поперек мазюкою. Можливо, той дідок і був би якраз в нагоді…
31.10.2015

ПОВІНЬ НА АЛЬМІ

Спливають останні дні 2015-го. Снігу немає, та й морозець пощипує лише другий вечір поспіль… Сьогодні на очі трапився аркуш з недописаним нарисом; пізніше згадала, що картате пончо десь лежить недошитим… Вирішила, що не варто залишати розпочаті в старому році справи на наступний. Тож пончо дошила вдень, а за нарис взялася вже при штучному освітленні.
…Ще зовсім недавно я у віночку з романцю хизувалася перед об’єктивом серед широкого лугу, збираючи цвіт для лікарського збору. Поруч між старих сивих осокорів неквапом текла вузенька річечка Альма. До моря їй залишалося якихось кілька верст. Обмежена з обох боків невисокими берегами, течія віддзеркалювала пишні, вкриті молочно-білим квітом кущі глоду, що тіснилися серед товстих стовбурів дерев. Його солодкуватий запах змішував з витонченим ароматом лугової ромашки ледь відчутний вітерець, який теплим подихом нагадував час від часу про себе, граючись лоскітливим пасмом мого волосся або пригощаючи щойно збитим кисневим коктейлем з ромашково-глодовим сиропом.
Стрибали з-під ніг коники, пурхали прозорі капронові бабки та строкаті оксамитові метелики, шурхотіли травою дрібна мишва і вужі, а від річки подавало голос рябе стадо корів. Над квітучим полем час від часу здіймалися солом’яні капелюхи, кольорові косинки та модні яскраві бейсболки. (Виходить, не лише я полюбляю насолоджуватися в прохолодні зимові вечори цілющим трав’яним настоєм). Хтось обережно зривав ніжні квіточки в кошики, а хто й оберемками жав серпом стебла, щоб десь у затінку відділити їх від цвіту.
Захована в кучеряві береги Альма нічим не привертала до себе увагу. Про її присутність нагадувала пошепки лише широка долина та уявна літографія італійця Карло Боссолі, який залишив світові свої шедеври після подорожей Кримом та півднем України.
В один день широка Альмінська долина неочікувано перетворилась на кладовище для сотень неоперених пташенят, мільярдів комашок, жучків, мишок, ховрашків та іншої лугової дрібноти. Вночі річка вийшла з берегів. Чи набридло мовчати, чи хтось своїми необережними діями примусив її показати гонор. Вперше за п’ятнадцять років згадала, на що вона може бути здатною. Та й то, кажуть, що ота остання повінь, в порівнянні з цьогорічною, була схожою хіба що на дратівливе буркотіння.
Над залитими луками несамовито кричали птахи, в розпачі шугаючи над затопленими гніздечками. Повінь забрала у них найдорожче – діточок. Річка наразі виявилася сильнішою за всіх. Мимоволі спливла думка, що переповнені водою підвали та льохи, залиті сади та городи і навіть візит Альми на пороги домівок людей – не таке вже й велике лихо. Вода відійде, збитки покриються прибутком від курортного сезону, яким би невдалим він не видався цьогоріч.
…Розкошує лише пташиний олігарх лебідь. Його володіння значно розширилися. Він, звичайно ж, і не підозрює зі своєї висоти, що не зовсім порядно наживатися на чужому горі. А можливо, як і людські олігархи, заколисує свою совість думкою: Бог дав, Бог взяв, буде ще у їх лузі свято…
Отак раптом провелась аналогія світу братів менших з людським світом. Чи, може, є на те підстава…

с. Віліне
Бахчисарайського району
29.12.2015

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 20.05.2016 > Тема "Душі криниця"