Версiя для друку Обговорити в форумi

"Ми - діти твої, Україно!"

У Києві в книгарні "Буква" постійно відбуваються презентації-дискусії на підтримку нових книжок та молодих письменників. В книжковому клубі книгарні у травні гостювали письменники Юрій Іздрик та Ірина Цілик, молодий літератор Ігор Астапенко та українська письменниця Ельга Міра, а також переможниця літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені кримського поета Данила Кононенка, який започаткувала і провела газета "Кримська світлиця", володарка гран-прі конкурсу 13-річна школярка з Київщини Ілона Котовщик (на фото).

Постійні відвідувачі "Букви" вже добре знають, що в магазині можна не тільки придбати цікаву українську книжку, але й зустрітися з цікавими людьми. 12 травня, наприклад, в книгарні "Буква" відбулась зустріч з лауреатом І премії Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів "Гранослов" Ігорем Астапенком, який презентував поетичну збірку "Лихотомія", що побачила світ у видавництві "Самміт-книга" цього року.
Ігор Астапенко народився 16 березня 1992 року у місті Біла Церква (земляк нашої Ілони!). У 2015 році закінчив КНУ ім. Т. Шевченка (Інститут філології). Публікувався в газетах "Літературна Україна", "Українська літературна газета", "Україна молода", "Література і життя", "Гарний настрій"; альманахах "Свій-й-танок", "Сполучник"; англомовній антології "Terra poetica".
Учасник Книжкового арсеналу, Львівського форуму видавців, ГогольФесту, "Мистецької платформи", "Арт-ковчегу", фестивалю Об'ємної поезії, Міжнародного поетичного фестивалю "Terra poetica" тощо.
Окремі вірші перекладені італійською, російською, білоруською, англійською, польською, грузинською, чеською мовами. Автор поетичної збірки "Щільник" (2015).
21 травня у книгарні "Буква" відбудбулася презентація-дискусія на підтримку нових книжок письменника Юрія Іздрика "Summa" (у співавторстві з Євгенією Нестерович) і поетичної збірки Ірини Цілик "Глибина різкості".
Заходи відбулись у рамках проекту "Мережа", організатором якого є Міжнародна літературна корпорація MERIDIAN CZERNOWITZ. Проект реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Супроводжуватиме письменників президент MERIDIAN CZERNOWITZ Святослав Померанцев.
"Упродовж туру ділитимусь, як завше, найсокровеннішим, - розповідає Юрій Іздрик, - проте не очікую якихось надзвичайних ефектів. Пересічно в аудиторії, що налічує сотню людей, від сили 10-15 насправді розуміють, про що йдеться. Тож, якщо дуже пощастить, лише для 2-3 слухачів мої "одкровення" можуть виявитися важливими й потрібними - так каже досвід і статистика. Проте іноді саме заради цих двох-трьох варто пертися на край світу. Тому єдине, на що реально сподіваюся, - відбути тур без втрат і якомога швидше повернутися додому".
Поетка Ірина Цілик додає: "Глибина різкості" - збірка віршів, написаних після довгого неписання. Продихнула - тепер готова читати, бачити, говорити, чути. Відчуваю, що потребую наведення фокусу на різні місця, людей, незаплановані слова та емоції. Тому попереду тур. Схід, захід і все, що посередині. Думка про дорогу і запах нової книжки бентежить, змушує почуватися живою і хоч трохи щасливою..."
"Мережа" - це проект, спрямований на налагодження внутрішнього суспільного діалогу в Україні в умовах збройного конфлікту на сході. З огляду на складні соціальні процеси в країні, проект є вкрай необхідним. Він охоплює всю територію нашої держави та має літературно-дискусійні майданчики у 30 містах, що слугують прикладом діалогу між абсолютно різними людьми. Література, особливо якісна, є своєрідним містком, точкою перетину для людей сходу й заходу, півночі й півдня України. Це можливість не лише ділитися своїми думками, але й зрозуміти інших.
25-го травня національна мережа книгарень "Буква" відкрила "Буква-простір" за адресою: вул. Б. Хмельницького, 3 у Києві. Організатор урочистого відкриття Ольга Муранова багато доброго чула про конкурс "Кримської світлиці", і знаючи, що розпочався збір коштів на видання збірки переможців конкурсу, звернулася з проханням до члена журі конкурсу Ольги Лещенко - запросити на цей захід юну поетку Ілону Котовщик, володарку гран-прі першого Всеукраїнського літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені Д. Кононенка. Ілона Котовщик мала бути на святі, яке проходило незадовго до Міжнародного Дня захисту дітей, спеціальним гостем разом з актрисою та телеведучою Сніжаною Єгоровою.
День був дощовий, Ілона з мамою добиралися із свого села Сухоліси Білоцерківського району Київської області з пригодами - вийшли не на тій зупинці, довелося трохи довше їхати до метро, вимокли під дощем… але! Але Ілона і її мама були приємно здивовані і задоволені, що побували на відкритті "Буква-Простору", який проходив у вигляді "Божевільного чаювання". Тут були Аліса і Капелюшник, Фокусники і квартет музиків, які додавали чарівної атмосфери заходу. Ілона подарувала гостям і організаторам свої вірші. Більшість присутніх були здивовані, що така юна поетеса, а Ілоні лише в липні цього року виповниться 13 років, пише такі серйозні вірші.
Наталя Віталіївна, мама талановитої дівчинки, страшенно хвилювалася - адже, на її думку, Ілона "жахливо декламує свої вірші". Та, як виявилося того вечора, не так важливо було "як", важливіше було "що"! Публіка, що зібралася на відкриття "Буква-Простору", а це медійники, досвідчені журналісти, представники літературних осередків і видань, телеведучі, вони всі були вражені глибиною поезії сором'язливої дівчинки із села Сухоліси. Не сумніваюся, що незабаром в мережі книгарень "Буква" обов'язково продаватиметься книжка поезій Ілони Котовщик. І не тільки. Впевнений що після таких літературних зустрічей читачі і слухачі переконаються, що треба активніше долучатися до збору коштів, щоб швидше вийшла книга творів наших переможців.

ТОЖ УВАГА, ДРУЗІ!

СПІЛЬНОКОШТ: зараз організатори конкурсу збирають кошти, щоб видати збірку творів переможців 2016-го року. Рішуче та оперативніше надсилайте ваші 10, 20, 100 та більше гривень на картку "Приватбанку" №41 49 47 78 42 42 13 62 - на ім'я Ольги Лещенко, члена журі конкурсу. Перші кошти, до слова, були від кримчан-переселенців - а це гарний знак!
Ну, а "Кримська світлиця" продовжує вас знайомити з творами наших переможців. Ми вже друкували раніше поезію Ілони Котовщик, а в цьому номері пропонуємо ознайомитися з її прозою.
...Коли перечитуєш твори переможців Всеукраїнського літературного конкурсу "Ми - діти твої, Україно!" імені кримського поета Данила Кононенка, знову й знову виникає бажання процитувати поета: "Які талановиті діти у нас в Україні!" То чи існує життя після завершення конкурсу? У багатьох воно тільки починається! Творімо добро, щоб добром до нас все поверталось!

Олесь ТАВРІЙСЬКИЙ
м. Сімферополь

ДОБРИК КРОКУЄ ПЛАНЕТОЮ

Це історії про Добро, про його прояви в різних життєвих ситуаціях і, головне, про те, що місце для добрих вчинків є завжди...
*   *   *
З вистрибом біжить дівчинка Добринка стежиною. Ось з розбігу перестрибнула через рівчачок, ось намагається спіймати сонячного зайчика - пустуха та й тільки! Весела дівчинка - жвава і рухлива. A ще ж настрій просто чудовий: Добринка поспішає до подруги на день народження. Приодяглась дівчинка на славу - прямо принцеса! Платтячко розкішне на ній з великим бантом, на голівці ошатний капелюшок з квіткою, на ніжках панчішки з мереживом... А черевички - так то справжне диво. Блискучі, лаковані, на невеличких підборах... Як у дорослої! Tак і вилискують на сонечку. А коштують майже як кришталеві черевички Попелюшки. Але мама Добринки каже, що вона не фея - нових не начаклує. Taк що наказала строго-настрого буди охайною і не забруднитися. Аж раптом прямо серед дороги баче дівчинка величезну калюжу, на середині якої безпорадно борсається сліпе кошeня... Зупинилась Добринка. Калюжа глибочезна та брудна - справжнє болото, а на Добринці новий празниковий одяг, лаковані черевички... Завмерла лиш на мить дівчинка, a кошеня почало захлинатися... "Жодний найпрекрасніший одяг, наймодніші ганчірки, супермодні черевики не варті чийогось життя" - сама собі твердо сказала Добринка і рішуче кинулась рятувати котика...
*   *   *
На березі теплого південного моря ніжиться на сонечку спортивної статури юнак Добриня. В нього сьогодні щасливий день: він на "відмінно" склав усі іспити в університеті і отримав диплом з відзнакою. Попереду все життя і так багато грандіозних планів на майбутнє! Сонце, море, пальми - яке прекрасне життя! По морю пливе човен - в човні веселі засмаглі дівчата. Набігає хвиля, мить - і човен перевернувся. Пляж застиг, як уві сні. Човен далеко від берега, море бурхливе, плисти далеко і страшно... Одна дівчина вчепилася за борт перевернутого човна, а інша зникла серед хвиль... "Врятуйте мою сестру!!!!" - відчайдушний крик несеться над морем і розбивається об скелі байдужості.... Почувся плеск води, дужими руками розрізає хвилі парубок Добриня, пірнає на глибину... Дівчини ніде нема, темніє в очах, не вистачає повітря, легені печуть вогнем... "Всі ж зробили вигляд, що не чують, не бачать, не вміють плавати... Чому ж ти так не зробив?.. - б'ється зрадлива думка. - Ти ж навіть не знаєш тих дівчат, яка тобі різниця? В тебе попереду ціле життя... - нашіптував бридкий голосок..." Ні!!! Байдужість - це найстрашніше явище на світі! Сказано ж: не бійся друзів - в крайньому випадку вони можуть зрадити, не бійся ворогів - в крайньому випадку вони можуть вбити, а бійся байдужих - це з їхньої мовчазної згоди на світі існyють зради та вбивства..." Хапнувши повітря, Добриня вперто пірнає десятий, двадцятий, двадцять п'ятий раз... Здавалося, пройшла ціла вічність, перш ніж знесилений Добриня виніс із води непритомну дівчину.... "Дихай! Ну давай же, дихай!!!" - як закляття повторював парубок. Дівчина здригнулась і відкрила бірюзові, як море, очі.....
*   *   *
Страшенний землетрус пронісся над далекою острівною країною... Тисячі людей загинули, тисячі лишились без домівок, сотні поранених, покалічених. Лежать в руїнах міста і села. Під страшними завалами тисячі ледве живих людей сподіваються на порятунок... Медсестра Добрічка прибула на далекий острів разом з командою рятувальників. На рідній Україні на неї залишились чекати синок Іванко та донечка Марійка. Страшна картина розгорнулася перед очима молодої жінки: всюди горе, розруха, страждання, сльози, смерть... І безмежна віра людей в те, що їм допоможуть, порятують... Працює команда рятувальників вдень і вночі, без сну, відпочинку, їжі... Залишки невеличкого будинку на околиці... Біля руїн ридає і голосить молода темношкіра жінка... Мова чужа, але Добрічці перекладач не потрібний - під завалами залишилось немовля цієї нещасної жінки... Не чекаючи інших рятувальників, без роздумів кидається Добрічка під завали, знаходить шпаринку, пробирається на ледь чутний писк маляти... Все навколо тріщить, сиплеться і ледве тримається купи..." На тебе дома чекають діти... Яке тобі діло до цієї темношкірої жінки і її дитини? Якщо ти загинеш, то твої діти залишаться сиротами. Покинь це чуже дитинча і тікай звідси негайно!!!". "Чужих дітей не буває!" - сердито і голосно відповідає Добрічка тому підлому шепоту, який мимоволі звучить у неї в голові і, зриваючи нігті, розкидає купи каміння, пробивається на затихаючий плач дитяти, розуміючи, що відлік часу пішов на секунди... Вся закривавлена, в подертому одязі вибирається Добрічка з під завалу, притискаючи до грудей темношкіре дитинча. З криком радості, зі сльозами кидається їй на шию темношкіра чорноока жінка: "Дякую, сестричко!" - ридає чорнявка чужою мовою. Але блакитноока і чи то білява, чи то враз посивіла українка Добрічка її прекрасно розуміє.....
*   *   *
Старенький, сивий дідусь Добродій клопочеться на вигоні край села: копає ямки, носить відрами воду, возить скрипучим возиком добриво - садить дідусь садок. Pядами вишикувались яблуньки, сливи, груші, вишні, горіхи... Знайшлось місце в дідусевому саду і гостям заморським - красуються персики, айва, черешні... Навіть декілька деревцят морозостійкої хурми виклопотав дідусь Добродій у свого давнього друга з Кримського ботанічного саду. Важко дідусеві, не ті вже літа... Раз по раз витирає піт з чола, натрудженими, мозолистими руками розтирає поясницю... Стомився дідусь... "Ну і навіщо це тобі? Дев'яностий рік пішов вже тобі, дідугане!" - сам до себе бурчить дід. - Скільки ще тобі зозуля накує? Ну рік, ну два.... Чи скуштуєш ти тіх вишень та груш? Чи може хурми заморської діждешся? На твій вік і того, що в тебе є, вистачить... - крутиться в голові думка. - Ляж та спочинь краще...". Але, вперто труснувши сивою чуприною, дідусь Добродій продовжує свою роботу: "Не мені, так дітям, внукам дістанеться... Без діла цей пустир стоїть край села - сад виросте на диво... Хай родить на радість людям! З'їсть добрий чоловік яблучко чи й фрукта заморського - мене, старого, згадає... А як не згадає - то хай і так їсть на здоров'ячко...."
*   *   *
Збігали дні, за ними ночі, весна наздоганяла літо, осінь - зиму. З маленької дівчинки Добринки виросла доросла файна дівчина, а зі сліпенького безпорадного кошеняти - здоровенний і поважний котяра Плавунець (не геть підходяще ім'я для кота, але ж ми пам'ятаємо, де його знайшли...) Довгі роки Плавунець добросовісно виконував свої прямі котячі обов'язки: рятував добро своїх господарів від гризунів. Аж якось одного разу, після заливних дощів, прорвало серед темної грозової ночі дамбу, яка знаходилась неподалік того села, де проживали Добринка й Плавунець. Грізні потоки води неслися на спляче село, ніхто із людей не підозрював про небезпеку. Лише один Плавунець за допомогою свого шостого, сьомого, сорок сьомого чи якогось іншого котячого чуття дізнався про загрозу. Піднявши страшний нявкіт, вереск та ревище (тим самим довівши всім, що він дуже близький родич царя звірів), він розбудив не тільки свою любу господиню, а й весь куток. Cусіди встигли попередити інших сусідів, викликали загін рятувальників... Село було врятоване від повені завдяки котові (який, звісно, став національним героєм), якого колись небайдужа дівчинка врятувала з калюжі, не побоявшись забруднити нові лаковані черевички...
*   *   *
Юнак Добриня закохався в дівчину з бірюзовими очима, ту cаму красуню, яку він, ризикуючи власним життям, врятував із розбурханого моря. Невдовзі вони одружилися. Сестра врятованої дівчини частенько розповідала своїм племінникам - синам юнака Добрині та бірюзовоокої красуні - як їхній герой-тато врятував її та їхню маму. Запала розповідь в серця та душі трьох хлопчиків - проросла зернятами стремління до добра. Старший син пішов працювати вогнеборцем - не одна сотня перемог над вогняним змієм на його рахунку! Середульщий син став лікарем - і вдень, і вночі поспішає на допомогу до всіх хворих та страждених. A наймолодший син став рятувальником, і коли в далекому гірському селі, після заливних дощів, прорвало дамбу, саме він зняв з горища красуню Добринку, яка тримала на руках великого і поважного кота-героя. Два герої - кіт та юнак - глянули один на одного і прийшли до висновку, що тепер захищати тендітну Добринку від мишей, пацюків, повеней та інших напастей вони будуть разом.
*   *   *
З часом острів'яни на тропічному острові відбудували міста і села, життя увійшло в звичне русло. Чорноока темношкіра жінка та її синок, врятований колись "синьооким янголом" - так прозвали Добрічку на острові - розпочали пошуки своєї рятівниці. На почесному місці, біля зображень їніх богів, стоїть стара пожовкла фотокартка... Якийсь кореспондент зробив той знімок: зруйноване місто лежить в руїнах, біля понівеченого будинку стоять дві жінки: синьока білявка простягає темношкірій острів'янці чорненьке кучеряве малятко, яке перед цим з таким теплом пригортала до серця... В усіх кутках безмежного Інтернету побувала ця фотокартка. "Сестро, відгукнись!" - летить заклик. І через багато років одна дівчинка зовсім випадково потрапить на сайт розшуку людей, і зовсім випадково впізнає у синьокій рятувальниці свою бабусю Добрічку - ту саму бабусю, яка пече смачне печиво і плете теплі шкарпетки... Вони знову зустрінуться - чорноока острів'янка і синьоoка українка. Син чорнявки пригорне до грудей свого янгола, заплаче і зашепоче: "Дякую, моя друга мамо!" Дві жінки, такі різні і такі схожі - обидві мами - обіймуться і знову, як і колись, зрозуміють одна одну без перекладача, адже мова добра зрозуміла всім! "Весь вік я за тебе молилася, сестро, і буду молитися до кінця своїх днів..." Молилась острів'янка своєю мовою і до своїх богів, але молитви, які йдуть від серця, як і мова добра, всім богам зрозуміла без перекладу... Врятований хлопчик, а нині дорослий чоловік, назве своїх сина та дочку на честь дітей своєї рятівниці. І ось на далекому острові біжать у школу темношкірий Іванко і його чорноока сестриця Марійка з афрокосичками... Пам'ять про "синьоокого янгола" жива в тих краях і по цей день. Головна лікарня столиці названа в честь відважної українки - "Добрічка". Проросли зерна доброти в теплому тропічному кліматі....
*   *   *
Садок посаджений дідусем Добродієм виріс великий та пишний. Всі до одного деревцята прийнялись і почали плодоносити. Навіть заморська хурма улита золотими плодами стоїть... Чудасія, ви скажите? Гнуться віти від щедрого врожаю: червонобокі яблука, сріблясті сливи, пухнасті персики... Родить садок на радість людям. А колись тут, подейкують, було пустирище... А навколо краса яка: сосновий бір шумить, річечка пісень співає, повітря таке, що дишеш - не надишешся! Якось одного разу проїжджав тими місцями молодий талановитий лікар. Зайшов у Садок діда Добродія - так ті місця в народі прозвали - і зрозумів, що закохався в тутешній край навіки... Вирішив втілити в життя свою давню мрію - відкрити в цих місцях дитячий реабілітаційний центр. Старший брат лікаря - пожежник - скільки разів розповідав йому про дітей, які постраждали від пожеж і як їм потрібна допомога. Mенший брат - рятувальник - також багато розповідав про постраждалих дітей під час повеней, штормів, селевих зсувів, землетрусів... Таки домігся свого молодий лікар: скільки кабінетів обходив, скільки порогів оббив, скількох міністрів на ноги підняв - того ніхто не знає. Але через декілька років біля Садка діда Добродія виріс дитячий реабілітаційний центр. Так і назвали його: "ДОБРО ДІЙ". Кого там тільки не було на відкритті! Професори медицини, знамениті медики, світила науки... Разом з однією із делегацій, яка прибула із далекої острівної країни, приїхала молода, але дуже талановита дівчина - дитячий лікар. Підійшов до неї знайомитися головний лікар центру "ДОБРО ДІЙ": "Мене звати Іван" - відрекомендувався він. "А мене Марійка" - білозубо посміхнулася темношкіра красуня. "А мого брата - он він третій праворуч в нашій делегаціі, він також медик, практикує в хірургіі - звати як і вас - Іванко". Здивуванню нашого героя не було меж, з подивом переводив погляд він з чорношкірої красуні на її брата: такого ж темношкірого, як і сестра, високого парубка в білім халаті... "А чому ж так? Розкажіть, якщо, звісно, не секрет!" "Я вам розповім. Це дуже цікава історія. Колись давним-давно на острові, на якому ми живемо, стався великий і страшний землетрус......"
*   *   *
В садку діда Добродія  впало достигле яблуко... Маленька, на перший погляд безпомічна насінинка проросла у вологому грунті і з неї проклюнулось молоде деревце. Свого часу і це деревце стане могутнім красенем...
Маленькі зернятка добра проростають найдивовижнішим чином, переплітаються долі різних людей.
Біди проносяться над планетою: війни, урагани, повені, хвороби, цунамі, шторми... Але поки дівчинка Добринка не побоїться забруднити нові лаковані черевички, рятуючи безпорадну тваринку, поки юнак Добриня без роздумів кидається в бурхливе море, рятуючи незнайомих дівчат, поки - жінка і мати - Добрічка, ризикуючи своїм життям, повзе в ка'мяні завали, рятуючи чуже дитя, поки дідусь Добродій садить, вмиваючись потом, сад, з якого йому не доведеться скуштувати жодного плоду, - доти нам не страшне жодне лихо. Зерна доброти ростимуть без упину, вони вічні.
Пам'ятаєте дитячі казки?
Добро завжди перемагає зло.
І це - істина.

Ілона КОТОВЩИК,
володарка гран-прі Всеукраїнського літературного конкурсу
"Ми - діти твої, Україно!" імені Данила Кононенка
с. Сухоліси Білоцерківського району Київської області

P.S. Ілона зробила у листі приписочку, що придумувала "Добрика" разом зі своїм братом Павлом, тож вважає його своїм найріднішим співавтором!

Ілона Котовщик з мамою, Ольгою Лещенко та ведучими під час презентації в книгарні "Буква"

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2016 > Тема "Душі криниця"