Версiя для друку Обговорити в форумi

Нинішнього часу, як і сотні літ тому, блакить синього неба і золото безмежних ланів ми вимушені захищати зі зброєю в руках. Саме зараз, у годину оборони Нації, від нас залежить, чи будемо відзначати День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні наступного року.
У цей, сповнений святості і печалі день, ми згадуємо всіх, хто загинув у битвах із загарбниками, хто став жертвою людиноненависництва. Схиляємося перед мужністю і нескореністю нашого народу, який знайшов у собі сили вистояти, вижити і перемогти. Пишаємося військовим подвигом наших славних воїнів, які звільнили світ від завойовників. Запалюємо свічку пам’яті і пошани за тих, хто ціною життя відстояв наше право на свободу.
Українці - народ з правіковою історією, який довів усьому світові право жити на своїй землі. Підступна російсько-українська війна навчила нас воювати, і ми в неймовірно важкій борні зупинили московських лиходіїв. Тут, у колисці наших предків і місці вольниці козацької, сплелися воєдино Життя і Смерть, Любов і Ненависть. Самотньою пусткою похилився зруйнований завойовниками отчий дім, що у дзвінкій тиші минулого нагадує про тіні забутих предків.
З вірою у Перемогу, серед руїн і оповитих димом пожариськ, кращі сини і дочки Матері-Вкраїни знайшли відповідь на запитання: чийого роду ми нащадки і чиєї землі діти. І всюди, в безкраїх донецьких степах, похилили свої яскраво-червоні голівки польові маки – це пам’ять воєнного лихоліття й живе втілення смутку втрат наших.
Як поступити нині нам, коли ті, хто морив українців голодом і вбивав у таборах, здійснив військову агресію та веде бойові дії на нашій рідній землі? Як ставитись до перекинчиків - челяді кремлівських можновладців, що кривду чинять своєму народові? Як нам звільнитися від скверни «русcкого мира», що зловісним павутинням обплутала наше національне буття? І чи можна виміряти увесь той огром жахіть, принесених чужинцями в українські оселі, коли журба ранить душу, а серце біль огорта за зневажений рідний край?
Радянська епоха приховала історичний подвиг нашого співвітчизника лейтенанта Олексія Береста, котрий першим підняв Прапор Перемоги над Рейхстагом у Другій світовій. Знамено Миру – такого вистражданого і такого довгоочікуваного. Стяг Скорботи за тими, хто не повернувся з бойовиськ війни. Окропленого також кров’ю наших краян і освяченого життями сотень і сотень тисяч українців, котрі в умовах бездержавності, в інших країнах і під чужими прапорами, здобували мир та омріяну упродовж століть соборну Україну.
Хотілося б звернутися до частини мешканців сивочолого галицького краю. Ми всі творці своєї долі. Її не можна обминути, від неї не сховатись і її не можна знищити.
Відкрийте свої серця та всіма відтінками душі промовте: так, це Я! - Українець! Віддайте шану національним символам і, можливо, це не ваша рідна мова, — державною, - у спільній молитві натхненно піднесіть до небес світле й пломенисте: “Боже великий єдиний, Нам Україну храни. Волі і світу промінням, Ти її осіни”.

З пошаною,
ветеран військової служби
Микола СОЛОНЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 24.06.2016 > Тема "З потоку життя"