Версiя для друку Обговорити в форумi

Редакцією «Кримської світлиці» завершується підготовка до друку книги спогадів про колегу і побратима, одного із засновників газети, поета, публіциста – «світличанина» Данила Андрійовича Кононенка. Пропонуємо увазі читачів деякі фрагменти з майбутньої книги і закликаємо долучитися до її написання: надсилайте ваші спогади про незабутнього Данила Андрійовича та фото на електронну адресу «Кримської світлиці» (тієї, що відмовилась переселятися до Києва, не полишила Крим, де знайшов вічний свій спокій Данило Кононенко) - kr_svit@meta.ua
Нагадуємо, що книга вже майже завершена – просимо не зволікати!

«…Я БУВ І ЗАЛИШУСЯ УКРАЇНЦЕМ…»

Ім’я Данила Андрійовича Кононенка мені знайоме з дитинства. Про нього розповідали батьки, згодом вчителі у школі. Ще в ті часи я зрозуміла, що кам’янчани надзвичайно гордяться своїм земляком, чудовим поетом, який живе у Криму. До того ж, мене завжди вражали пісні Валерія Волкова на слова Данила Кононенка: «Від’ячали лебеді”, «Село моє», «Цвітуть сади», «Краю мій», «Вечори над Тясмином». Щоранку всі мешканці Кам’янки прокидалася під звуки «Вечорів над Тясмином», адже початкова фраза цієї пісні – це позивні місцевого радіо.
Пізніше доля пов’язала мене з Кам’янським державним історико-культурним заповідником, куди прийшла на роботу в 1996 році і прикипіла душею до цього закладу. Старші колеги добре знали Данила Андрійовича, який, відвідуючи рідні місця, завжди заходив до музею О.С.Пушкіна і П.І.Чайковського. Вони охоче розповідали про письменника, про його приїзди і виступи в рідній Ребедайлівці та Кам’янці. Видно було, що ці спомини дарують приємні хвилини згадок про гарну, щиру, добру і неймовірно енергійну творчу людину. Надсилав нам поет із Криму свої книги, переклади, публіцистику, матеріали про інших письменників, наших земляків: Федора Кравченка, Миколу Іщенка, Михайла Острика, Пилипа Юрика.
Згодом я дізналася, що Данило Андрійович постійно поповнює не лише фонди нашого заповідника, а й районної та обласних бібліотек, переписується з учителями, редакторами газет, літературними гуртками, друкує матеріали земляків на сторінках «Кримської світлиці», зокрема, статті моїх колег, а пізніше друкуватиме й мої. Він ніколи не цурався рідного краю, радів, коли до нього озивалися кам’янчани, завжди відповідав на листи. Якось я й сама написала йому – розповіла, що в історико-культурному заповіднику ми провели літературно-музичний вечір, присвячений його 60-річчю. Данило Андрійович з відповіддю не забарився. З того часу й почалася наша переписка. А коли видавалося погомоніти по телефону, він нерідко просив: «Поговоріть іще, мені так приємно чути наш наддніпрянський говір». В одному з листів поет із сумом писав: «Господи, як я призабув тут, у російськомовному Криму, свою рідну мову! А звідки ж її черпатимеш, як у повсякденні доводиться спілкуватися чужою, не своєю мовою. Так, певно, судилося мені: «в неволі виріс між чужими, в неволі, мабуть, і помру…», як писав наш Великий земляк». Але він жив у Криму, оспівував цю землю у своїх поезіях, як і Кам’янку, любив її і розумів, як важливо тут бути оплотом українського духу.
Данило Кононенко щиро радів, коли вийшла моя перша поетична збірка «Я молюся піснею до неба». Він володів навдивовижу рідкісним у наш час даром – умінням усім серцем радіти за інших. Говорив, що дуже щасливий від того, що є талановиті молоді люди в його рідній Кам’янці, а згодом надрукував велику добірку моїх віршів у «Кримській світлиці».
Пізніше письменник написав передмову, яка надзвичайно мені дорога, до другої книжки «Білим по білому». Написав її від руки і надіслав поштою, датувавши 15-м квітня 2014 року. На той час уже відбулися події, пов’язані з анексією Криму, які боляче перeживав Майстер. Тоді я не могла знати, що жити йому залишалося менше року. А в листі, надісланому разом з передмовою, були такі рядки, від яких щеміло серце та й тепер очі наповнюються слізьми, коли їх перечитую: «… як би там не було, який би паспорт мені не нав’язали, а я був і залишуся українцем… Без України, без своєї Батьківщини, великої і малої, мені життя нема… Душа болить, але нічого не можу вдіяти – не кину ж я дітей, внуків, урешті, свою домівку – і не кинуся світ за очі, жити десь у гуртожитку чи в тимчасовому помешканні у свої 73 роки… Скільки ж того життя мені лишилося… Тож лишаюся зі своєю родиною і помру тут, на чужині, українцем…»
Жалкую тільки про одне – що за життя Данила Андрійовича нам не довелося зустрітися. Але світлий його образ, майстра слова, побратима і «навчителя», завжди житиме в моїй пам’яті.
У березні 2016 року в Кам’янському державному історико-культурному заповіднику було створено дитячу літературну студію, яку разом з юними поетами ми вирішили пов’язати з ім’ям нашого незабутнього земляка. Адже Данило Андрійович дуже любив дітей, не випадково і «Джерельце», додаток до «Кримської світлиці», видавав, і конкурсами дитячими опікувався. Переконана, що душа його радіє, коли спостерігає з неба, як поспішають на заняття до районної літературної студії імені Данила Кононенка її вихованці в дорогій, милій серцю поета, «найчарівнішій» Кам’янці.

Таміла ЧУПАК,
заступник директора Кам’янського державного
історико-культурного заповідника з наукової роботи,
керівник районної літературної студії ім. Данила Кононенка,
поетеса і композитор

***
У 2012 і 2014 рр. в «Кримській світлиці» були опубліковані добірки віршів Таміли Чупак з передмовами Данила Кононенка. Переглянути ці публікації можна за посиланнями - http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=9905
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=13663

На фото: урочисті заходи в школі №1 м. Кам’янка, де в листопаді минулого року було відкрито меморіальну дошку письменнику, публіцисту, колишньому учню школи Данилу Кононенку

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 16.09.2016 > Тема "Українці мої..."