Версiя для друку Обговорити в форумi

Не раз чула від російських політиків, особливо після перемоги на Євробаченні Джамали, такі слова: скільки можна згадувати про депортацію? Було і минуло, й досить спекулювати на цій темі!
Можливо, років через 50 гострота й згладиться, але не раніше, ніж коли народ у своєму розвитку повернеться хоча б на довоєнні позиції, принаймні, у плані утвердження своєї самобутності, на сторожі якої покликані стояти національні освіта, культура, мистецтво, - все те, що у післявоєнний період носило, м'яко кажучи, несистемний характер.
Про це мої думки - після кількагодинної розмови із кримськотатарським науковцем і письменником Аблязізом Велієвим, про роки становлення якого та один із аспектів творчості ми вже розповідали. Щодо його долі, тут можна провести деякі паралелі, які стосуються мого особистого досвіду.
П'ять років тому, коли редакцію «Кримської світлиці» вперше намагалися перевести до Києва і я змушена була активно шукати собі іншу роботу, звернулася до суду Центрального району м. Сімферополя, де потрібен був перекладач, але мені категорично відмовили. На них не справив враження мій двадцятирічний стаж роботи в україномовній газеті - потрібен був документ про україномовну освіту, а його в мене не було. Немає необхідного документа і у представників старшого покоління кримськотатарських науковців, бо ніде було його взяти, вони змушені були навчатися чужими мовами, а щодо своєї рідної, якої тепер навчають інших, стали першопрохідцями.
Сьогодні Аблязіз Велієв працює завідувачем лабораторії в науково-дослідному інституті (такий був у Криму за довоєнних часів) при Кримському державному інженерно-педагогічному університеті. Лабораторія переважно займається підготовкою навчальної літератури, в чому постійно є гостра потреба. Аблязіз-ага і раніше, з 2001 року, коли ще обіймав посаду заступника головного редактора газети «Яни дюнья» («Новий світ»), читав в університеті лекції з «Практикуму кримськотатарської літератури», з «Кримськотатарської дитячої літератури» та «Кримськотатарського фольклору». А тепер, коли все полетіло шкереберть, тільки за півтора роки доцентом перекладено 15 підручників. Взагалі ж працівники лабораторії підготували Їх 50, 40 з яких вже побачили світ – таке було одержано масштабне державне замовлення, оскільки українські підручники в Криму вже заборонені, та і не відповідають російським програмам.
А ось перекладачем до суду Аблязіза Велієва, як і мене, точно б не взяли, бо навчався він в узбецькій школі (іншої в глухому узбецькому селі просто не було), потім послуговувався узбецькою мовою в Ташкентському університеті на факультеті журналістики та писав свої матеріали, працюючи в багатотиражці Ташкентського текстильного комбінату з накладом у 10000 примірників.
Щодо рідної мови, тут Аблязіз-ага називає себе самоучкою. Не знаю, чи була в часи його дитинства хоча б одна кримськотатарська школа чи то національний клас, а можливо, для того і відбулося це криваве переселення, аби підкосити націю під корінь, нехай собі будуть росіянами, узбеками, ким завгодно, тільки не собою. У всякому разі, спадкоємність, послідовність в освіті було втрачено, і там, де мало б колоситися жито - суха стерня.
Складно було починати все з початку, і як би воно відбувалося, аби то була не Україна, а Росія, невідомо. Українська держала спробувала стати для кримськотатарського народу справжньою матір'ю, хоч її воля і спотворювалася проросійськими кримськими чиновниками. Аблязіз-ага, який ще за радянських часів в Узбекистані вступив до Спілки письменників, як і більшість його співвітчизників, потягнувся до братнього українського народу, теж пригнобленого в умовах Радянського Союзу, що позитивно позначилося на українсько-кримськотатарських стосунках, сприяючи взаєморозумінню. Письменник опанував українську мову, що дало можливість долучитися і до літературного процесу титульної нації. І тут теж знайшлося чимало спільного, бо це була не «література переможців», які утверджують свою волю силою зброї, а література з такими близькими для кримських татар ідеалами, особливо щодо прагнення свободи, незалежності, кращої долі.
На цій хвилі Аблязіз-ага захопився перекладами. І не лише він. Юнусом Кандимом та Миколою Мірошниченком було перекладено українською всю антологію кримськотатарської поезії за 8 століть і два томи антології кримськотатарської прози. Дочка Аблязіза Велієва Ельмаз у співавторстві із Валерієм Басировим подарували українському читачеві можливість ознайомитися з книгою репресованого кримськотатарського письменника «Тече Волга червона».
В доробку Аблязіза Велієва понад десяток книг - перекладів з різних мов, у тому числі, й української, де він мав можливість працювати без підрядника. І тут письменник особливо пишається своїми перекладами віршів Тараса Шевченка з його книги «Далеке і близьке». Передмову до кримськотатарського видання написав Олександр Губар, а підготував її кримськотатарський варіант Юнус Кандим. Презентація цієї книги відбулася у Києві і замість запланованої години тривала чотири, вона вилилася у справжнє свято і братання двох народів.
Серед талановитих українських поетів Аблязіз-ага називає й ім'я почесного лідера соціалістичної партії України Олександра Мороза, поетичну збірку якого «Сучасність» він теж переклав кримськотатарською мовою. На її презентацію, що відбулася в Сімферополі в кінотеатрі «Космос», приїжджав і сам Олександр Олександрович, який на той час вже відійшов від активної політичної діяльності.
Чимало також попрацював науковець, аби заговорили материнською мовою українські підручники. Це у його перекладі видавалася книга «Україна і я», за якою навчалися школярі 1–4 класів. Великої популярності набув і тримовний розмовник «Говоримо кримськотатарською», що витримав кілька видань і був підготовлений за найактивнішої участі Аблязіза Велієва.
Взагалі діапазон його діяльності надзвичайно широкий. Він і автор книг прози і віршів, у тому числі дитячих, і перекладач та упорядник, нарешті, пошуковець в галузі фольклору, який може пишатися, зокрема, збіркою кримськотатарських емігрантських пісень, підготовленою у співавторстві із Сервером Какурою, задля чого довелося чимало помандрувати світом, це вже на згадуючи про п'ятитомник документів, присвячений участі кримських татар у Другій світовій війні.
Та ось настало загрозливе затишшя: в «російському» Криму за два роки не було видано жодного рядка письменника. Така ж доля спіткала й інших кримськотатарських авторів. Національна редакція та «Учпедгіз» припинили своє існування. Тим не менше, видавнича діяльність почала потроху налагоджуватися – вже під дахом Рескомнацу. Цього року Аблязіз Велієв сподівається побачити виданими дві свої книги: «Неосяжний світ» - що присвячена Ісмаїлу Гаспринському, та перекладену ним збірку віршів Алішера Навої. А ще б йому дуже хотілося потримати, нарешті, в руках збірку своїх власних поезій, підготовлену і навіть включену до видавничих планів ще 7 років тому. Але ця довгоочікувана можливість предстати перед українським читачем у перекладі відомих українських поетів так і лишається не реалізованою. «Грай, мій саз!» - так символічно називається ця книга, назва якої - не лише заклик до власної ліри, але і побажання, аби звучали і кримськотатарська мова, і поезія, аби співала душа його стомленого від випробувань народу.
А він – особливий, труднощі, здається, лише мобілізують і загартовують його. Цього року в Бахчисараї заявили про бажання навчати своїх дітей рідною мовою батьки 82 першокласників, а це означає, що доведеться відкривати додатковий клас. Схожа ситуація і в Судаку. Борються за відкриття національних класів й батьки школярів с. Доброго, і їм абсолютно байдуже, що це не усім подобається. Жодної із кримськотатарських шкіл – а їх в Криму 15 – не було втрачено за нинішніх складних умов.
Чимало таких шкіл є і на півдні України, зокрема, в Новоолексіївці та Генічеську, де кримськотатарське населення після останніх подій подвоїлося і наближається до 50 тисяч осіб. А в Києві, в Національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, відкрився факультет кримськотатарської мови та літератури, що готує дипломованих педагогів. Так що не замовкне, гратиме свою чарівну мелодію отой кримськотатарський саз, а молоді ноги проситимуться до танцю.

Тамара СОЛОВЕЙ
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 07.10.2016 > Тема "Душі криниця"