Версiя для друку Обговорити в форумi

ХІБА КНИГА ВИНУВАТА,
АБО ДЕ ЗУСТРІЛИСЯ ЦАР ПИЛИП МАКЕДОНСЬКИЙ І МАНДРІВНИК ПАНАС НІКІТІН?

Проглядаючи коли-не-коли так звані "книжкові розкладки" у Сімферополі, завжди звертаю увагу на видання українською мовою. І ось на одному лотку в районі центрального автовокзалу впала в око книга з чудовим фото на гарній обкладинці "Крим: дорога тисячоліть". І ціна солідна - 15 гривень. Погортавши видання з прекрасними малюнками, - а вони, як на цей час, вважаються розкішшю в будь-якій книжці,  - зацікавився їхнім автором. У передмові натрапив на фразу "...непроминучу цінність справляють малюнки художниці Н. Г. Чайки". Поки згадував, з якими словами вживається слово "справляти", побачив ще деякі "перли". А потім пригадав: це ж та книга, про яку минулого року в "Кримській світлиці" (№ 30 від 25 липня) в одній рубриці публікувалися матеріал Мирослави Лучки, студентки факультету журналістики Львівського держуніверситету "По коліна в помилках - на "Дорозі тисячоліть" і лист письменника, заслуженого діяча мистецтв України Григорія Зленка "Співчуваємо, читачу...". Їх обох непокоїла поява книги "Крим: дорога тисячоліть", підготовка  якої до друку кримським видавництвом "Таврія" на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України за Національною програмою випуску суспільно значимих видань була здійснена явно непрофесійно. Книга являє собою переклад російськомовної праці, яку свого часу підготував цілий колектив досвідчених і авторитетних учених-археологів і краєзнавців під керівництвом О. І. Домбровського.
Чим глибше занурюєшся в текст, тим більше жахає ряснота стилістичних, змістових і орфографічних помилок. Подумалося: а як же осмислювати текст, насичений таким багатим фактажем, звичайному читачеві, наприклад, учневі, коли доводиться майже продиратися, немов крізь джунглі, через "млекоїдїв", "пятибор'є", "рель'єфне зображення", "біля Сімферополю", "Керченського протоки", "життя на Мангупе" та ін. Але це ще квіточки, тут хоч зміст зрозумілий. А хто здогадається, що таке "скіфське товариство" -  якийсь особливий вид громади у скіфів? Хто дасть консультацію, якого "...багато видобутку..." давали війни скіфам, чи не нафти і газу? Македонський цар, батько всесвітньо відомого Александра - Пилип. А може, він дійсно наш? Хто пояснить, що таке "скронева каблучка"? (с. 22 ). Який історик розтлумачить "змушену еміграцію у формі періодичної підстави колоній" і що одна з її причин - "хиба землі" (с. 40). Хіба могли вчені-археологи подумати, що про колишню лісистість Керченського півострова будуть свідчити, в українському перекладі, "...корені дерев, що попадаються по сусідству Азовського моря...", а "Чорне море служило... шляхом, що зв'язували Боспор із материкової й острівний Грецією" (с. 52). Допитливі читачі, напевне, зацікавляться такими людьми, як "судовласники" боспорських міст (с. 123). Чи не запозичити нам їхній досвід і запровадити приватні суди, щоб ніколи не програвати справ? Ось як одна пропущена буква може позначитися на історії. Читачі, які знаються на будівництві, можуть заперечити, що вирубану кам'яну цистерну можна облицювати цеглиною - тільки цеглою. Тільки з контексту можна здогадатися, що "...релігійне, "протиіконоборське" фарбування" з фарбами аж ніяк не пов'язане та хто і що "...поколивали в очах населення... довіру до церкви..." (с. 189).
Не доведи, Господи, як хтось буде вдосконалювати свої знання з української мови та історії, користуючись цим, якщо так можна сказати, перекладом, сприймаючи мову в книзі за взірець. А такий переклад часом спотворює зміст. Наприклад, середньовічні хлібороби у Байдарській долині жили скупчено, бо були "надані самим собі..."; "у Північному Причорномор'ї до кінця ІХ ст. наступає затишок"; "...у поглиблення саджали чубуки з п'ятьма - шістьма очками... Дивлячись по погоді, черешки поливалися... поки вони не приживались" (йдеться про розмноження винограду вегетативним способом). Який історик пояснить, як "російські дружини" з Руської держави "зштовхуються з Візантією" і у Х столітті ведуть з нею боротьбу?
(с. 269); що у "Повісті временних років" князь Гліб "...міряв море по льоді від Тмутороканя до Корчева...", а згодом і саме Тмутороканське князівство "...зникнуло зі сторінок історії, точно міраж..." (с. 271 - 275). А "російський мандрівник Панас Нікітін у 1472 р. повертався з Індії на батьківщину через Кафу".  
І просто боляче за таке нехлюйство до української мови, коли читаєш, як "частина фонтанів у місті (Старому Криму. - авт.) дотепер харчується середньовічними водопроводами" і які "...ошатні руїни мечеті Куршун-Джамі..." (с. 297 - 298). І це тільки дещиця з мовного "багатства" книжки.
На 138-й сторінці взагалі чомусь немає малюнка, якими починається кожен розділ книги. Це "дрібничка" теж свідчить не на користь видавців. Бо це - неповага до художника-ілюстратора.
Невмирущий Микола Гоголь колись прорік: "Над кем смеётесь?" Але тут не до сміху. Принижено виглядають авторський колектив, читачі, зрештою, саме видавництво. І це за нинішніх ринкових умов. Минуло вже більше двох років з дня виходу книги, а невеликий тираж ще й досі не розпроданий. Значить, все-таки люди знають ціну добрій книзі. Гадаю, видавництву слід самому відшукати кошти і людей для нового редагування і перевидання книги. Це було б достойною реабілітацією перед авторами праці, читачами і посприяло б відновленню україномовного реноме видавництва. Бо недобра слава гірше за неволю.
До речі, книга видана на замовлення Держкомінформу за бюджетні кошти. А чи спитали когось у цій установі, як ці кошти були витрачені?
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 12.03.2004 > Тема "Резонанс"