Версiя для друку Обговорити в форумi

 Запропонований Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (від 21 листопада 1996 року) механізм відновлення знецінених заощаджень, на жаль, не вирішує проблеми. Із 132 мільярдів гривень, що їх визначено як борг держави перед вкладниками колишнього Ощадбанку СРСР, виплачено лише півтора мільярда гривень. Про це розмова нашого кореспондента з головою Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, народним депутатом України Катериною ФОМЕНКО.
 - Враховуючи важливість проблеми, Верховна Рада України у постанові за підсумками парламентських слухань про державну політику в галузі повернення та компенсації втрачених заощаджень громадян, які відбулися 8 грудня 2003 року, рекомендувала Кабінету Міністрів прискорити розробку законопроектів з повернення заощаджень громадян.
 5 лютого цього року Верховною Радою України прийнято постанову "Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії зі співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України". Цю постанову було ініційовано комісією ще торік. Якщо таку групу буде створено, ми запропонуємо парламентаріям Росії повернутися до подій минулого для остаточного з'ясування наслідків взаєморозрахунків Ощадбанку СРСР із Ощадним банком України станом на 1 січня 1991 року.

З ІСТОРІЇ БОРГУ

- Чому необхідно повертатися саме до 1991 року?
- Це спричинено низкою обставин. 30 жовтня 1991 року в Москві було підписано Угоду про загальні основи взаємовідносин та взаєморозрахунків Ощадбанку СРСР із ощадними банками республік та держав. За цією угодою Ощадбанк СРСР залишок вкладів населення України (який на
1 січня 1991 року становив 84,3 млрд. грн. і був централізовано переданий Ощадбанку СРСР) переоформляє у міжбанківський кредит Ощадбанку України зі сплатою відповідних відсотків за цей кредит на термін до врегулювання питань про розподіл внутрішнього державного боргу СРСР та розрахунки між Ощадбанком СРСР і Держбанком СРСР.
 Однак 13 березня 1992 року державами-учасницями СНД було підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР, згідно з якою заборгованість населенню України за вкладами колишнього Ощадбанку СРСР було віднесено до внутрішнього боргу України. Проте цю угоду було підписано Україною із застереженням. Україна (разом із Молдовою та Туркменістаном) підтримала пропозицію Республіки Білорусь стосовно того, що угода про розподіл внутрішнього боргу має бути підписана водночас з угодою про розподіл активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР. При цьому особливо наголошувалося, що заборгованість перед населенням з боку закладів Ощадбанку СРСР, які були розташовані на території держав-учасниць СНД, утворилася у зв'язку з вилученням союзними органами коштів у Ощадбанку та склалася нерівномірно по союзних
республіках.
 Через тиждень - 20 березня 1992 року - було підписано нову Угоду про розподіл активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав-учасниць СНД. Вона передбачала створення спільної комісії, яка розробила б механізм розподілу активів та пасивів колишнього Держбанку СРСР. А також, що Центральний банк Росії надасть комісії всі необхідні матеріали ліквідаційної комісії, включаючи консолідований баланс Держбанку СРСР станом на 1 січня 1992 року. Однак Російська Федерація зазначену угоду не підписала, відтак - не створено комісію і не отримано інформацію про активи та пасиви колишнього Держбанку СРСР. Утім, нині важко визначити, наскільки виправданий був такий крок з боку колишнього керівництва України.
 19 лютого 1997 року Верховна Рада України за наслідками розгляду питання про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР прийняла постанову, якою пов'язала вирішення питання ратифікації зазначеної угоди з отриманням з боку уповноважених органів Російської Федерації, серед іншого, повної інформації щодо балансу Державного банку СРСР.
 А в 2000 році Верховна Рада України прийняла постанову "Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку", якою зобов'язала Кабінет Міністрів України порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин щодо зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами України.
 Хочу звернути увагу, на якому рівні виконувалася ця постанова: Кабмін доручив Посольству України в Російській Федерації порушити це питання перед Центробанком та Ощадбанком Російської Федерації. В одержаній відповіді Ощадбанку РФ зазначалося, що ліквідацію Ощадбанку СРСР було здійснено за взаємною домовленістю
керівників Ощадбанків колишніх республік СРСР згідно з угодою від 30 жовтня 1991 року.
 Однак, на мій погляд, це питання необхідно було порушувати на рівні президента Росії, уряду та парламенту Російської Федерації. Шкода, що Україна досі не змогла отримати розрахунки щодо консолідованого балансу колишнього Держбанку СРСР, а також інформацію стосовно обсягу золотого запасу та алмазного фонду в СРСР, в якому є і частка України. Тож нині є всі підстави повернутися до переговорів щодо зобов'язань колишнього Ощадбанку СРСР перед вкладниками України. Це необхідно робити на професійному рівні із залученням фахових юристів, економістів, фінансистів, працівників Нацбанку України та Центробанку Росії, ще раз підняти всі документи і встановити, який був ліквідаційний баланс Ощадбанку СРСР.

ДЖЕРЕЛО - ПОДАТОК НА МАЙНО?

- Однак чи можна сподіватися лише на поступки з боку Росії? Чи не ліпше Україні самостійно шукати можливості відновлення знецінених заощаджень?
 - Теоретично це питання Україна може вирішити і сама. Але 132 мільярди гривень - це величезний борговий тягар для нашої держави, це два державні бюджети України. Якщо рухатися нинішніми кроками і закладати у щорічних бюджетах лише півмільярда на рік, то процес триватиме багато років.
 Тимчасова спеціальна комісія парламенту під час визначення джерел покриття витрат держави на повернення заощаджень громадян зосереджує свою увагу на пошуку не лише зовнішніх джерел, але й внутрішніх. Одним із внутрішніх джерел може стати податок на нерухоме майно. Ще торік мною та членами комісії подано до Верховної Ради законопроект "Про податок на нерухоме майно громадян". Хочу наголосити, що оподаткуванню підлягатиме нерухомість, загальна вартість якої перевищуватиме 70 тисяч доларів. Тобто цей податок стосуватиметься людей, які мають великі об'єкти нерухомості. Мною, як головою тимчасової спеціальної комісії, також розроблено законопроект, котрий встановлює новий порядок та джерела компенсації знецінених заощаджень.

А МОЖЕ, Й БЕЗГОТІВКОЮ

 - У законопроекті передбачається створення Державного компенсаційного фонду. Чи не буде це ще одним тягарем для державного бюджету? Як надходитимуть кошти до цього фонду і як використовуватимуться?
 - Оскільки можливості державної казни обмежені, наповнення компенсаційного фонду здійснюватиметься за рахунок кількох джерел, зокрема і за рахунок державного бюджету. До нього передбачається надходження податку на нерухоме майно громадян, коштів від приватизації державних підприємств, прибутку колишніх державних спеціалізованих банків, а також банків, які здійснювали фінансування державних цільових програм, коштів від повернення проіндексованих на відсоток інфляції кредитів
банків, наданих у 1992 - 1994 роках, коштів від розміщення державних цінних паперів, безвідсоткових кредитів НБУ, частини вартості нерухомого майна колишнього СРСР за кордоном.
 - Як виплачуватимуть громадянам їх знецінені заощадження? Готівкою чи, може, якось інакше?
 - Законопроектом передбачено проведення і готівкових, і безготівкових розрахунків із вкладниками. Компенсаційні кошти можуть бути використані вкладниками для безготівкових розрахунків, скажімо, на погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Заплановано такий механізм: заощадження громадян оформляють у державні компенсаційні папери, якими громадяни зможуть розраховуватися з підприємствами житлово-комунального господарства. А ті, в свою чергу, використовують їх для розрахунків з державою у процесі приватизації. Безготівкові компенсаційні кошти також мож-на буде спрямувати на оплату лікування, навчання, погашення пільгового кредиту на придбання житла тощо. Крім того, законопроектом запроваджується норма, яка надасть право власнику цінних паперів погасити їх раніше зазначеного терміну на умовах, визначених Національним банком України.

ВІДДАТИ ДО ДАТИ

- Цілком очевидно, що одразу повернути всі втрачені заощадження неможливо. Але чи не можна принаймні виплатити компенсацію літнім людям, а особливо ветеранам Великої Вітчизняної війни до 60-річчя Перемоги?
 - Сьогодні не можна законодавчо надати пріоритет-ність одній групі вкладників перед іншою у поверненні втрачених заощаджень, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року положення статті сьомої Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (де йдеться про повернення заощаджень громадян України залежно від віку вкладника та інших обставин) визнано такими, що не відповідають Конституції України. Хоча наші сусіди - Росія, Білорусь, Казахстан - пішли саме таким шляхом. Проте обіцяю: наша комісія робитиме все для того, щоб домогтися виділення окремих пільгових категорій громадян, які б мали право першочергового отримання своїх заощаджень. Насамперед маю на увазі людей, котрим 75 і більше років, ветеранів війни, інвалідів, які повинні відчути, що держава не забула про них. І я впевнена, що з цього питання знайдемо розуміння з боку Президента України і уряду.
 Можна ще багато говорити про проблему знецінених заощаджень. Але для її розв'язання, насамперед, потрібна політична воля. У рік виборів Президента України питання повернення заощаджень ще більше загостриться, що спричинить необхідність його якнайшвидшого вирішення.
Інтерв'ю взяла Юліана ШЕВЧУК.
("Голос України").

Лист в номер
ЗВАЖТЕ НА ВІК
 На горе дав мені Бог довге життя - маю дев'яносто один рік. Залишилася сама: без чоловіка і дітей. Тяжко хворію, потребую сторонньої допомоги. На ліки конче потрібні гроші. І вони в мене є... на ощадній книжці. Я все життя відкладала на чорний день, довірила державі п'ять тисяч карбованців. Тепер мені повертають їх раз у два роки - по п'ятдесят гривень. Невже не можна віддати зароблені копійки, хоча б таким, як я?
 Ганна ЖОЛОБЧУК.
 с. Раківчик Івано-Франківської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 16.04.2004 > Тема "З потоку життя"