Версiя для друку Обговорити в форумi

  Народне вбрання - це вияв святкового, урочисто піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України!
 Отже, збереження народного вбрання - це не відсталість. Навпаки, це глибоке почуття до батьківщини та вірності традиції своїх батьків, дідів та прадідів. Це ознака кожного культурного народу.

ЖІНОЧЕ ВБРАННЯ
 Жіноча сорочка належить до найдавнішого одягу наших предків.
 Матеріалом для всіх жіночих українських сорочок завжди було і є біле лляне полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна тканина. Білий колір українських сорочок - це найхарактерніша їх особливість.
 Другою особливістю української жіночої сорочки є вишивка.
 Про жіночу сорочку існує й народна приповідка: "Рукав, як писанка, а личком, як маків цвіт".
 Поверх сорочки жінки колись в Україні одягали в будень до роботи запаску, а в свято - плахту і попередницю; усе це підперезувалося крайкою. Запаски бувають двох видів. Перший з них - це два чотирикутних шматки вовняної тканини із зав'язками на верхніх кутах. Один одягають спереду, а другий - ззаду.
 Другий вид запаски являє собою один суцільний шматок вовняної тканини, який обгортається так, щоб кінці його сходилися спереду. Поверх такої запаски одягають попередницю.
 Колір запаски буває чорний, синій, червоний і білий.
 Плахта в два рази ширша, ніж запаска, своєю формою вона зовсім проста - це два полотнища з картатої тканини, зшиті вздовж до половини. Вона одягається так, щоб зшита половина була ззаду. Спереду залишається тільки невеличкий розріз, який потім прикривається попередницею.
 Для ткання плахт вживали шовк, вовну, а також срібні та золоті нитки.
 Необхідним додатком до плахти є попередниця, що звичайно шиється з барвистої вовняної тканини. Нижня частина попередниць оздоблюється вишивкою або поперек нашитими стрічками. Колір попередниць підбирається під колір плахти, а тому вони бувають червоні, сині, зелені і білі.
 Плахта, запаска і попередниця - все це підперезується крайкою. Жіночі крайки бувають ткані і плетені. За кольором вони бувають червоні, сині, зелені та квітчасті з китицями з обох кінців.
 Поверх сорочки жінки одягають кепта-рі, лейбики, корсетки. Корсетка шиється з тонкої вовняної тканини, з оксамиту або шовку, без рукавів, без коміра.
 Кептар - хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття.
 Лейбик - сукняна безрукавка жителів передгір'я Карпат, Полісся.
 Козачка - короткий верхній одяг, доходить до колін, шиється з сукна.
 Уже тепер важко сказати, коли в Україні жінки замінили запаску на спідницю.
 Спідниці, залежно від регіону, були різні за кольором і пошиттям.
 Бойківські спідниці - з саморобного полотна, вкритого візерунком.
 Лемківські спідниці мають багато складок.
 Матеріал волинських спідниць ткався смугами з яскраво пофарбованих ниток.
 На Наддніпрянщині жінки носили темні спідниці з вузенькою оксамитною стрічечкою внизу.
 На Поліссі носили спідниці з домотканої тканини червоного кольору, оздоблені внизу вишиванням.
 Взуття - чоботи "сап'янці", шили з кольорової шкіри, дорогої парчі, обшивалися "золотим узором".
 Гарне намисто прикрашало шиї українок. Носили його і в будень, і в свята.
 У будні дні під час роботи дівчата одягають небагато намиста, бо бояться, що нитка розірветься і не тільки пропаде намисто, а й треба сподіватися якогось лиха, бо за народним віруванням розсипане намисто накликає біду.
 Але зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір'я, що намисто оберігає дівчину від застуди.
 Намисто виготовляли не тільки з дорогоцінних перлів, а й з природного матеріалу, на який так багата українська природа. Це і гарні овочеві коробочки, зерна, кісточки ягід або й самі ягоди.
 По всій Україні справжні коралі ще й тепер під назвою "доброго намиста" вважаються великою цінністю. В поезії Т. Шевченка ми часто знаходимо згадки про "добре намисто", як-ось:
 У доброму намистечку
 В садочку гуляє ...
 Найкращою оздобою голови української дівчини є вінок. А старші жінки носили хустки.
 Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом і золотом. Використовували нитки червоного, синього, зеленого, жовтого кольорів. Хустки
прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду рослинний орнамент.
 Візерунки розміщуються на хустках по чотирьох кутках та посередині.
 Вишиті хустки в Україні були переважно білого кольору.
 Очіпок - циліндричної форми шапочка з плескатим дном, на задній частині потилиці має розтин на шну-рівці.
 Намітка - біле полотнище, з обох кінців вишите червоними нитками.
 Та головною прикрасою української дівчини була коса.

 НАРОДНИЙ ОДЯГ
 Коли вимию мамі
 І миски, й ложки,
 Мама дасть сорочку
 Вишиту в квітки.
 
 А чемненька буду,
 Вивчу в школі все,
 То бабуся плахту
 Ткану принесе.
 
 Назбираю в лісі
 Тіточці грибків,
 Тітка дасть намиста
 П'ятдесят разків.
 
 Поможу білизну
 Випрати сестрі,
 Дасть мені сестричка
 Гарні стрічки дві.
 
 А грядки прополю,
 Батько накінець
 Купить мені в місті
 Добрий жупанець.
 Ще піду я в поле
 Та нарву квіток,
 І сама я вміло
 Виплету вінок.
 
 А одягну все це,
 Скаже цілий світ:
 - Ось вам українка,
 Наче маків цвіт!
 Леся ХРАПЛИВА.

 ЧОЛОВІЧЕ ВБРАННЯ
 Чоловіче вбрання не відзначається великою кількістю деталей, але заслуговує нашої уваги.
 Головним елементом чоловічого вбрання, як і жіночого, була вишита сорочка, поверх якої одягали лейбик. Також чоловіки носили вузькі штани або шаровари.
 Необхідною приналежністю чоловічого костюма був пояс. На голови одягали шапки.
 Українська чоловіча сорочка, як і жіноча, шиється з білого полотна. Та найбільше вона прославилася на цілий світ своєю вишивкою.
 Комір чоловічої сорочки переважно вишитий сірими, чорними або синіми і червоними нитками. Маніжка та кінці рукавів теж вишиті, але вже іншим візерунком, ніж комірець.
 Старі люди носять сорочки зовсім не вишиті або тільки з невеличкими мережками на маніжці та рукавах.
 Комірець української сорочки низенький, переважно стоячий, і тільки місцями трапляються відкладні комірці.
 Сорочка переважно вбирається в штани, та подекуди її носять і поверх штанів. Українська сорочка шиється тільки з білого полотна. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках, як-ось: "До Великодня сорочка хоч і лихенька, аби біленька", "Як неділя, то й сорочка біла".
 Поверх сорочки в Україні чоловіки (як і жінки) носили, а подекуди носять і тепер, безрукавний одяг - це кептар або лейбик.
 Дуже імовірно, що вони беруть свій початок від козацького піджупанника, який теж шився без рукавів.
 З давніх-давен в Україні були відомі два типи штанів, а саме: штани вузькі та шаровари широкі.
 Кожний з цих двох типів штанів відповідає якомусь одному типові сорочки. Де носять довгу на випуск сорочку, там носять вузькі штани; до сорочки, що вбирається в штани, одягають шаровари.
 Вузькі штани й дотепер переважно шиються з білого домотканого полотна, а місцями з червоного і рідко синього сукна.
 Шаровари селяни шили теж з білого домотканого полотна, а заможні - з синьої китайки та дорогоцінних шовкових тканин.
 Український чоловічий народний одяг зверху оперізується поясом. Пояси бувають шовкові, вовняні та бавовняні.
 Колись по всій Україні були поширені темно-червоні пояси, вздовж яких проходили вузенькі смужки найрізноманітніших барв.
 Особливою елегантністю виділялися зелені пояси з довгими китицями. Були й білі пояси, які на кінцях мережилися червоними та синіми нитками.
 Щодо кольорів, то червоні і зелені пояси носили молоді та середнього віку люди, а старі - чорні плетені пояси.
 Пояси, звичайно, були довгі.
 В Україні існує вірування, що ходити просто неба з непокритою головою - гріх для чесного чоловіка. В народі побутує прислів'я: "Без шапки, мов злодій, ходить". За українськими звичаями ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви. Переступаючи поріг хати, також треба скинути шапку.
 З давніх-давен чоловіче населення України носило хутряні шапки: баранячі або ягнячі, з зайця, з куниці. Такі "хутряниці" найліпше захищають голову від дощу та снігу, а тому збереглися ще й досі в Україні.
 У гарячі сонячні дні влітку, особливо під час жнив, усі косарі виходять в поле в брилях, і так робилося споконвіку.
 Брилі плетуть переважно пастухи під час випасу худоби в полі, коли ще житня або пшенична солома не пересохла.
 Кашкети та картузи з дашками, що переважно шиються з вовняної тканини, в останній час в Україні все більше і більше поширюються, витісняючи собою шапки, брилі та капелюхи.
 Вишивка - це один із найдавніших і, мабуть, найрозвиненіших видів народної творчості. Вона - невід'ємний елемент традиційної побутової культури українського народу.
 Народна вишивка зберігає в орнаментальних мотивах, композиційних вирішеннях рисунка, працю і талант багатьох поколінь.
 Український одяг створювався в залежності від природних та історичних умов, характеру господарської діяльності.
 Найдавнішими орнаментами на сорочках є геометричні мотиви, хвилясті та прямі лінії, круги, хрести, ромби, квадрати, крапки, які знаходимо ще у первісних людей на глиняному посуді та виробах з металу, дерева, пізніше перенесені нами на одяг. Пряма горизонтальна лінія - це земля, хвиляста - вода, квадрат з крапочкою - символ засіяного поля, ромб з гаками, ромб з видовженими сторонами - символ блага, родючості. Хрестоподібні фігури, круг - символи вогню, сонячного божества. Геометрична символіка тісно пов'язана з культами первісних людей.
 В українському одязі вишивка XIX - початку XX ст. набула стилізації. Прийоми стилізації допомагають створювати зібраний образ квітки чи дерева. "Дерево життя" - один із провідних рослинних мотивів у прикладному мистецтві.
 Одяг Полісся - це геометричні узори, вишиті білою, червоною нитками. Іноді додають синю або чорну нитку. Для Південної України характерні мотиви рослинного орнаменту, виконані гладдю. На Поділлі переважно червоно-чорні геометричні узори, виконані низзю та занизуванням.
Полтавщина має свої строгі геометричні узори, вишиті лічильною гладдю у комбінації з виколюванням.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 16.04.2004 > Тема ""Джерельце""