Версiя для друку Обговорити в форумi

Зацікавила мене стаття-роздум Сергія Лащенка "Спробуємо стати аналітиками?" ("КС" за 12 березня ц. р.). Чим? І своїм пафосом, і важливістю поставленої проблеми. Із послідовністю, гідною наслідування, автор переймається долею кримського українства. Не тільки в цій статті. І взагалі він сьогодні є одним із найколоритніших, найцікавіших і найвідданіших авторів "Світлиці". І читачем - теж. Побільше б таких авторів і читачів! Я вже мовчу, що він як власкор сам є творцем цієї газети, бо це тема іншої розмови.
 Має рацію С. Лащенко: газета - будь-яка - зможе повноцінно процвітати, авторитет її зросте тільки тоді, коли вона замість "охань" та "ахань" "поаналітичнішає", коли її автори і читачі стануть бодай трішки аналітиками. Спробую і я це зробити, розмірковуючи над означеними питаннями в цій статті, себто про стан справ з українською мовою в своєму селі Пруди, не такому вже й малому за кількістю жителів - 3 080, де ось уже тридцять шостий рік учителюю. Розпочну з автоцитати. Не тому, що такий мудрий. Просто не хочеться повторюватись. У своїй статті "Діяти треба!", опублікованій торік у "Кримській світлиці", я писав: "В кожній сільській кримській школі можна відкрити бодай один український клас. Не треба чекати манни небесної - треба діяти". Одначе кримські реалії виявилися немилосердними і непрогнозованими. В нашій школі так і не вдалося набрати згідно з нормою вісім першачків в український клас, лише двоє батьків написали заяви. Агітували по хатах, львівські письменники взялися помогти підручниками, знайшовся і вчитель. Одне слово, діяли, не чекаючи отієї манни. І це при тому, що в селі з названої кількості мешканців майже 23 відсотки називають себе українцями, що в різний час переселились у Крим здебільшого з Чернівецької і Сумської областей. 65 відсотків у Прудах, звісно ж, росіяни, на третьому місці - кримські татари. Така ж приблизно картина в інших селах Совєтського району, де теж поки що не відкрили жодного українського класу, за винятком двох класів у селищній школі.
 Не менш сумний приклад. Щороку за рекомендацією кримського міністерства освіти, що цілком зрозуміло, батьки відповідають в анкетах на таке питання: "Яку мову навчання вибираєте для свого сина (дочки) - російську, українську, кримськотатарську?" І цього разу перед початком уже наступного навчального року батьки відповідали на поставлене питання. Ось результати: 18 вибрали українську мову навчання, 305 - російську, 76 - кримськотатарську. Невесела статистика!
 Що ж впливає на мовну орієнтацію батьків? На перше місце я ставлю середовище, в даному випадку російськомовне. Українські корені такими татами й мамами давно "загублені", зв'язки з "малою батьківщиною" через безгрошів'я (часто не наїздишся!) епізодичні - от і пливуть за течією, куди винесе. "Помагає" в цьому засилля російськомовних телепрограм, тьми-тьмущої газет. Як не прагнуть учителі-україністи протидіяти цій течії, та, як мовиться, з каменю - ні води, ні вогню! Чого гріха таїти: частенько і ми після уроків і в школі, і вдома послуговуємось "общепонятным языком".
 А що ж діти, себто наші учні? Яким би парадоксальним це не видалося, в них до української мови зовсім інше ставлення. Вже з першого класу прагнуть нею опанувати, беруть участь у різних конкурсах, олімпіадах. Приклад з власної "кухні". Недавно я почав викладати історію України в двох одинадцятих класах. Зразу ж поцікавився, якою мовою випускники краще сприйматимуть матеріал. І був здивований, коли почув: українською. Моєму здивуванню не було меж, коли і в цих, і в інших класах найбільшу старанність оволодіти українською мовою показують діти не українців, а кримських татар. І як же вони переживають за неправильно вимовлене слово! Ось з кого направду берімо приклад!
 Чим керуються кримськотатарські діти та й чимало росіян, коли починають старанно вчити українську мову, віддають їй шану? Передусім - прагненням знати ще одну мову, тобто загальним рівнем культури. На їхнє рішення впливають, певна річ, одухотворені уроки української словесності. Впливає і прагматичний чинник: при вступі у вузи чи технікуми доведеться писати твір чи диктант державною мовою (кар'єра?!). Отож я знову буду твердити: школа багато чим може сприяти мовній орієнтації дітей.
 Отакі невеселі роздуми. Слідом за С. Лащенком звертаюся до колег-вчителів: поділіться і ви на сторінках "Кримської світлиці" і гірким, і "солодким" досвідом про те, як залучаєте дітей (і їхніх батьків) в українські класи і школи, яка ваша думка щодо порушених питань в статті "Спробуємо стати аналітиками?" Цікаво, їй-Богу! Зрештою, гуртом і батька легше бити, як говорить прислів'я.
 Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
 учитель-україніст Прудівської ЗОШ Совєтського району.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 16.04.2004 > Тема "Резонанс"