Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОЕТИЧНА СВІТЛИЦЯ

Наталія КРІСМАН

УКРАЇНО, МИРНОГО РІЗДВА!!!
На ріллю в цю зиму ранню,
Під косі дощі,
Налетіли круків зграя
В чорному плащі.
Під приціл взяли нам землю,
Зранену від зрад,
Стало так невтішно-темно,
Наче хтось зорав
Заржавілими плугами
Душу нам живу,
"Гради" б'ють нас батогами,
Плоть на шмаття рвуть,
Що й не видно в цім проваллі
Променя надій...
Хто, скажіть, тут "править балом"?
Хто ярмо нам вдів?

Розгулялась хижа зграя,
Ріже без ножа,
Тут найкращі помирають,
Діточки дрижать
У страху, що татко згине
В вогнянім дощі...
Де ж ви, білі заметілі,
Янголів плащі?
Розженіть цю вражу темінь
Всім смертям на зло,
Змийте крівцю в чорноземи,
Хай зросте зерном,
Землю й душі нам очистіть
Від усього зла!
Серце просить Світла істин
Й мирного Різдва...
(Роман Лесюк, Крісман Наталія)

ЖИТТЯМ ЗА ВОЛЮ...
Сумне Різдво. Комусь без батька,
Тому і радости нема.
Життям за Волю нині платим,
Щоб наші діти в рідній хаті
Не знали злиднів та ярма!
***
Різдвяна ніч, кутя і дідух
Чомусь не тішать, як колись.
Можливо, це останній видих
До того, як зламає вісь
Земля розп'ята і покотить
Поміж галактик в чорний вир,
Гряде нова - стара Голгофа,
Мощена плитами зневір...
Сліпа душа і раб бездухий
Отруту хлепче з чорних жмень,
Чи є між нас ще відчайдухи?
Чому не бачимо знамень?

Прозріти б час, натомість - в попіл
Згоряєм в згарищах інтриг,
Різдво згаса... Й так буде, поки
Не скинем з крісел всіх бариг!
Прозріти б вже, та люд наш вкотре
Кує для зрадників мечі,
Коли ж ми станемо Народом,
Що зродить світлих кермачів?
Різдво чи жертва? Світло - морок?
Застиг весь світ, та не від стуж.
Пора відплат настане скоро,
Як впустим Господа до хворих,
Пітьмою зранених нам душ!
(Роман Лесюк, Наталія Крісман)

НЕВІЙНА???
хто сказав "не війна"?
смерть ввірвалась до нас,
вклавши в труни синів щонайкращих.
чия в цьому вина,
що в донецьких степах
сатана розтулив свою пащу?

неВійна роздає по герою щодня,
неВійна набиває кишені,
обеззброєні вої ідуть навмання,
аби стати чиєюсь мішенню.

неВійна сиротинкам дає ордени,
вириваючи хліба окраєць,
неВійна в жебраки записала одних,
іншим ключик вручивши од "раю".

неВійна вирубає карпатські хребти,
що до неба ревуть голомозі,
правдолюбців кида за колючі дроти
і катує дітей на морозі.

неВійна не карає бариг, що гребуть,
вигрібаючи з Неньки останнє,
промовляючи гасла солодкі з трибун,
аби раптом ми знов не повстали...

неВійна, не вона! хто ж тоді нас веде
без жалю на поталу до звіра???
Побратима жетон притисну до грудей...
то не кров вже у венах - то гнів так гуде,
що веде крізь борню нас до Миру!!!

ЧОРНО-ЧЕРЛЕНО
Чорно-черленим степом
Вітер тужливо квилить,
Злизує в ранах попіл
І зазира до віч,
Десь у траншеї "сепар"
Жде на свою могилу,
Знав би - прийде "двохсотим"
Скарбом своїй вдові...

Чорно-черлений обрій
Наче зібрався впасти,
Важко йому тримати
Зранені блок-пости.
Вірю, лишень хоробрі
Десь у далекім "Щасті"
Виб'ють нам з мізків "вату"...
Боже, сліпців прости!

Чорно-черлені думи:
Скільки злетить ще цвіту?
Венами плине гнів наш
Через Дніпро і Сян,
Вражу орду дотлумим,
Що їй у нас робити?
Скоро запіють півні -
Нечисть пощезне вся!

Чорно-черлено мружить
Небо понад могили,
Вітре, дай нам відваги,
Сльози з очей зітри,
Брате, повір, ми дужі
Вражу орду здолати,
Чорно-черленим стягом
Воленька майорить!

ВІДІМСТИ, МІЙ НАРОДЕ!!!!
Відімсти, мій Народе, за землю в огні,
Пошматовану звіром триклятим,
Що впивається кровію наших синів,
Що від люті своєї уже знавіснів,
А колись називався нам «братом».

Відімсти за хрести, що у небо кричать,
За вітрами роз’ятрені рани,
Увесь біль невимовний в сирітських очах,
Що не схиляться більше до батька плеча,
Про дитинство забувши зарано.

Відімсти за зчорнілих, невтішених вдів,
Що в мить ока сивіють над гробом,
За те «Кача», що плине щодня по воді,
Наче славень одвічній вселенській журбі,
Що з рабів нас в Народ переродить.

Відімсти за стареньких обабіч доріг,
Що стрічають гроби на колінах,
За болото, що липне солдатам до ніг,
Що ніколи не вернуть на рідний поріг,
Бо помруть за свою Україну.

Відімсти за всі чорні хустини у мам,
Що не змиряться з смертю Героя,
За сльозу побратима, що гріб той тримав,
За ті вирви, які не сховає трава
На землі, що втомилась од воєн...

Волелюбний Народе, священний твій гнів
Має право меча в руки взяти,
І воскреснути Духом, пройшовши вогні,
Змити вражою кров’ю сліди від війни...
Дай нам, Господи, сил для відплати!!!

ДВІ-ТИСЯЧІ-СІМНАДЦЯТИЙ...
Дві-тисячі-сімнадцятий
Піском тече між пальцями,
Лишаючи нам присмак полину,
Прикладами доклацує,
Виблискує палацами
І знов комусь вистругує труну.

Струну душі надірвану
Війною з "перемир'ями"
У вузлики нам зв'язують святі,
Щоб люди не озвірились,
Зціляли рани вірою
У храмах недотрощених світів.

"Простіть!" - немов вчувається
Над краєм цим покраяним,
Що в горі замордований завмер.
Летять лелеки зграями,
Летять і повертаються,
Летять, аби Життям здолати смерть...

Хоч стерплі руки воїна
На цій землі згорьованій
Вмиваєм нині з крові у дощах -
Зростуть сини героями
І слово стане зброєю,
І святістю наповниться душа!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 05.01.2018 > Тема "Душі криниця"