Версiя для друку Обговорити в форумi

Наші традиції

Може виникнути слушне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження Ісуса Христа (Різдво Христове), а саме Водохреще, яке християни східного обряду відзначають 19 січня?”.
Відповідь духовенства доволі проста: справжній Богоявленський день не той, у який Ісус народився, а той, у який охрестився й освятив воду. Це мало стати для людей першим знаком його святості, перед тим, як Син Божий і наш Спаситель розпочав свою місійну діяльність на землі, виконувати волю Отця Небесного, став творити дива.
Коли Ісусові виповнилося 30 років, Він прийняв хрещення від Івана Предтечі — Хрестителя Господнього на ріці Йордан. У Новому Завіті читаємо, коли Ісус виходив з води, небеса враз розкрилися і з'явився голуб — Дух Святий, що також є знаком Богоявлення. Звідси й розпочалася традиція хрещення у воді.
Уперше людина занурюється у святу воду під час хрестин (хрещення), зазвичай невдовзі після народження — немовлятком. Дитинку намагаються охрестити до сорока днів після її появи на світ. Трапляється, що з різних причин хрещення приймають у зрілому віці. Так чи інакше, але людина оновлюється для майбутнього достойного життя.
Свячена вода (до речі, святять її не тільки на Водохреще, а й на Стрітення, храмові празники у містах і селах, з нагоди інших подій) неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усього церковного утвару, який використовується під час Служби Божої та часто інших Богослужінь, молитовних відправ. Її використовують на весіллі, при посвяті у школярі, студенти; зі свяченою водою ховають померлого...
Йорданська вода має вживатися натще, бо саме за цієї умови вона набуває найбільшої сили, чудотворних властивостей. Таке підтверджують і медичні досліди. До властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти злих духів від оселі та виганяти їх з людини, зцілювати хворих. Не раз кажуть, що свячена вода — найкращі ліки. Тому у йорданських ополонках проводили купелі важкохворих людей, давали воду тим, хто не міг вже причаститися. Кроплять свяченою водою й самих себе, вирушаючи у далеку дорогу.
Окрім води, цілющим вважався і водохрещенський сніг, який, як вважали, допомагає при запамороченні, онімінні ніг. Його кидали у криницю, щоб вода не пропала у посушливе літо. Народна прогностична прикмета говорить: “На Йордан багато снігу на полях — буде врожай хліба!”.
Не раз запитують: “Навіщо щороку знову і знову освячувати воду? Достатньо, що її вже освятив Ісус Христос...”. Знову ж, церковна відповідь така: світ наш сповнений гріхів, а Церква, освячуючи воду, повертає їй первинну чистоту. Священики акцентують: Господь Бог не творить чудес там, де людина очікує їх лише з цікавості, а не без щирого наміру скористатися ними заради власного спасіння. Щоб свячена вода (наприклад, та сама йорданська) приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.
Саме свято Водохреще відбувається урочисто. Ще за кілька днів до нього, звісно, якщо погода дозволяє, чоловіки вирубують з льоду на водоймі хрест, перед ним — престол, а завершують святкову композицію соснові чи ялинові гілки у вигляді арки, яка символізує Царські ворота у храмі. Можемо це назвати храмом без куполів, бо куполом є саме небо. У день свята зранку (інколи опівночі) відбувається урочисте церковне Богослужіння, водосвяття. Люди набирають свячену воду, так само, як і перед Надвечір'ям Богоявлення. Після цього вся громада зі співом, несучи у руках хоругви, йде до “льодового хреста” та ополонки. Кожен несе окремий посуд, щоб ще раз набрати святої води, але вже з водойми. Там, де водойми чисті, скажімо, у джерелах, то набирають тільки цю воду. Тоді біля церкви водосвяття вже не відбувається.
Окрім занурення хреста у воду (таке священик робить тричі), до цікавих обрядів належить те, що духовний отець може опустити його на дно ріки чи озера. Сміливці ж, роздягнувшись, пірнають за хрестом. Ще ніхто не хворів!.. Тепер відродилася добра традиція: масові купелі у йорданській ополонці, купаються і старі, і малі...
За легендою, на Водохреще вода на деяку мить перетворюється на вино. Таке не слід сприймати  звульгаризовано. У цьому сенсі вино — кров Ісуса, яку ми споживаємо, приступаючи до Святого Причастя.
Принісши додому свячену воду, господар кропить нею оселю та все у хазяйстві: садибу, худобу, озимі посіви, сад, вулики, криницю, усіх домочадців. Пасічники ставили трішечки йорданської води у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Ще одна властивість йорданської води — довго зберігатися свіжою, не псуватися. Використовували хрещенську воду й на початках весняної сівби. Певну кількість такої води відливали в посудину, щільно закривали і зберігали протягом року на покуті біля ікон.
До речі, про цілющість йорданської води відомо ще з перших віків від Різдва Христового. Наприклад, у IV столітті Отець Церкви Іван Золотоустий писав: “Христос хрестився й освятив природну воду, і тому на свято Водохреща всі, почерпнувши води опівночі, приносять її додому та зберігають увесь рік”. Християни у цей день вітаються: «Христос Хрестився! У ріці Йордані!». Інколи додають: «Христос Хрестився й воду освятив!».

«УТІКАЙ, КУТЯ, З ПОКУТЯ...»

18 січня, за церковним календарем, Надвечір'я Богоявлення. У народному побуті українців — голодний Святвечір, голодна кутя.
Практикуючі християни протягом усього дня, як і перед Різдвом Христовим, дотримуються суворого посту, нічого не їдять. Аж з першою зорею можна сідати до столу, але й тоді господиня подає виключно пісні страви: голубці з картоплею, кашу, гречані млинці, рибу, гриби (часто юшка з грибами), вареники з капустою, червоний борщ, неодмінно узвар та кутю.
Після святкової вечері, яка розпочиналася зі спільної молитви, усі “проганяли кутю”, бо вона вже остання у циклі Різдвяних свят. Виходили на вулицю, били палицями по плоті (часто брали ті палиці, якими будуть пасти корів), цебриках, барабанили по металевих відрах і вигукували (особливо діти):
- Утікай, кутя, з покуття,
Узвар, іди на базар.
Паляниці, залишайтесь на полиці,
Дідух — на теплий дух,
Щоб скинути кожух...
Коли вже зовсім смеркалося, родина виносила з хати дідуха і спалювала його на грядках, “щоб добре родило”, або “пускаємо на теплий дух”. Щоправда, дехто з господарів колоски з дідуха давав домашній птиці, аби добре неслася, плодилася. Ці дії також відображають прощання з зимою (хоча щойно ледь за половину зими “перевалило”) і закликання весни.
Перед Богоявленням (Йорданом, Водохрещем) святять у церкві воду. Посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, барвистими стрічками. Тепер здебільшого використовують штучні квіти, а колись виключно природні, засушені, які збирали ще влітку; нерідко посуд прикрашали квітами з троїцького букета. Цією водою перед вечерею скроплюють хату, господарські прибудови, подвір'я, город, сад, пасіку, домашніх тварин і аж тоді родина сідає вечеряти. Для мешканців міських будинків залишається скропити тільки квартиру, спільну зі сусідами площадку та вхід перед під'їздом... Деякі господині замішували на свяченій воді тісто і виліплювали хрестики, кріпили їх на стінах, одвірках як оберіг від нечистої сили. Такі ж хрестики малювали на дверях. І тепер ця традиція побутує.
Дівчатам дозволено в цей вечір ворожити, а дітям — щедрувати. Кожна дитина з ватаги щедрувальників брала зі собою оберемок ліщинових галузок. Кожному господарю вручала по галузці на знак подяки.
З давніх часів існувало повір'я, що в Надвечір'я Богоявлення, як і на Святий Вечір перед Різдвом Христовим, домашні тварини можуть розмовляти людською мовою. Якщо у них поганий господар, не доглядає, б'є, належно не годує, то вони неодмінно поскаржаться Всевишньому...  Отож, будьмо дбайливими!..

ПОСВЯТКИ
20 січня Східна Церква відзначає Собор Івана Хрестителя Господнього — Предтечі, що в перекладі означає “Попередник”. Святий Іван, за церковними переказами, був посланий Богом, щоб допомогти людям підготуватися до з'явлення Ісуса Христа. А коли сам Ісус забажав охреститися в нього, то таким чином Іван Предтеча виконав Закон Божий (Волю Божу), а Спаситель наш Ісус Христос показав приклад святого хрещення і дав людям зрозуміти, що Закон Божий слід виконувати завжди і неухильно. Така воля Отця Небесного!
Народна назва цього свята — Посвятки. Кажуть: “Прийшов Іван Предтеча і забрав Різдвяні свята на плечі”. Нам же залишив світлі спогади про них. Бо хіба можна в такий час сумувати, журитися?... Тепер залишається чекати наступного Різдва.
Хоч це марновірство (на щастя, цього, мабуть, уже ніхто не дотримується), але з Івана Предтечі жінкам нарешті дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити у святковий період від Різдва Христового. Це за них робили чоловіки. Зрештою, можуть і далі воду носити... Натомість чоловікам не слід забувати, що від Різдва Христового, навіть днем раніше — перед Святим Вечором, до свята Собору Івана Хрестителя Господнього не можна ходити в шинок (корчму), бо воно й справді — таки великий гріх!
Загалом, у народному побуті українців відбувався перехід до звичайного трудового ритму. І все ж, на Предтечу, хоч люди й готувалися до господарських справ (мова не про нагальні повсякденні роботи, скажімо, по догляду за домашніми тваринами), вважали, що розпочинати у цей день і наступний якусь важливу справу аж ніяк не годиться, бо, мовляв, нічого путнього з цього не вийде. Це свого роду був ритуальний перехід до повсякденних клопотів. Тож поки що чоловіки планували, обмірковували свої серйозні роботи, а жінки — свої.
У давнину на Зимового Предтечі (Літній Предтеча — 7 липня, Різдва Івана Хрестителя) господині діставали починки — прядиво, полотно, нитки, тощо, які ще перед Різдвом Христовим, навіть за день-два до Святого Вечора, надійно ховали “подалі від гріха, щоб лихий ниток не поплутав”. До початку весняних польових робіт у них є ще вдосталь часу, аби зайнятися рукоділлям...
Цікава й, мабуть, головна традиційна подія цього дня — роздавати домашнім тваринам різдвяний обрядовий хліб (на Бойківщині — корочун) чи його залишки, який зберігається від Різдва. Вважалося, що він посприяє, аби домашні тварини були здоровими, добре плодилися, коні та воли — працьовитими, корови давали багато жирного молока. Адже від цього значною мірою залежав добробут селянина, його сім'ї...

НА ПІВ-ІВАНА «ПРОГАНЯЮТЬ СВЯТА»

Наступний день після Собору Івана Хрестителя Господнього — Предтечі у народі називають Пів-Івана або Полуівана (21 січня). Колись вважали, що працювати у цей день - “великий гріх”. Тож ходили один до одного в гості, влаштовували колективні застілля (з того, що залишилося після Різдвяних свят; не пропадати ж добру!) і “проганяли свята”. Дійство супроводжувалося жартами та співами. Втім, під впливом Церкви, така традиція занепала, принаймні, перестала бути масовою. Воно й справді негоже!
Віруючі православні християни в Україні вшановують цього дня преподобного Григорія Печерського — ченця Києво-Печерського монастиря. За аскетизм, ревну молитву, духовні подвиги та миролюбну вдачу Бог наділив його даром передбачення і чудотворення. Зустрівши на березі Дніпра дружину переяславського князя Ростислава Всеволодовича, у відповідь на їхнє їдке глузування преподобний Григорій закликав воїнів і самого князя до щирого покаяння, бо передбачив, що їх чекає страшна погибель. Неврівноважений і зухвалий князь різко відповів на пророцтво: наказав втопити ченця. Однак невдовзі сам потонув у Стугні поблизу Трипілля. Разом з ним вода поглинула чимало воїнів. Це сталося 1093 року.
Тарас ЛЕХМАН

На фото: Водохреще біля храму св. Володимира та Ольги УПЦ КП у Сімферополі
Фото В. Качули

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2018 > Тема "Душі криниця"