Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯК МИСЛИЛИ І ЯКОЮ БАЧИЛИ РІДНУ УКРАЇНУ КРИМСЬКІ ШКОЛЯРІ ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ ТОМУ?

Переглядаючи свій архів, звернула увагу на сторіночку, надруковану в 1998 році, тобто 20 років тому. Тоді ми, українці Криму, боролись за український Крим, за українські школи в Криму, щоб наші діти могли навчатися рідною мовою, щоб могли вчитись у вищих навчальних закладах не тільки Криму, а й Києва, Харкова чи Одеси. Правду кажучи, я не дуже вірю, що в перечислених містах у вузах вже навчали українською мовою, але ж так мало бути: маємо українську державу, то й мова в ній має бути українська. Але про таке вже писано-переписано і словами на папері чи в комп'ютерах, і кулями, мінами, “градами” на донецьких і луганських полях, селах і містах, де колишній “брат”, чи то пак, ”сестра” вчить дурних хохлів, що як говориш російською, то й живи по-російськи, тобто вилизуй чобіт, чи кросівки дзюдоївські своєму коханому супер-герою...
Але то вже мене занесло “не в ту (не в той) степ”, куди я збиралась. А збиралась поділитися думками, які в 1998 році з’явилися в Інформаційному віснику Управи Української громади (Аделаїда, Південна Австралія) “Наша громада” у ч. 283 за  травень 1998 року. Саме там була надрукована збірка творів учнів 11 класу СШ №7 міста Феодосія (Крим), написаних на тему: “Яким я уявляю майбутнє України”.
Цей легендарний клас вже 7 років навчався рідною, українською мовою в російській школі №7, і ніяк неможливо було добитися в кримської і української влади, щоб відділити українські класи в окрему українську школу, хоч вони вже й в окремому приміщенні навчались в колишньому дитячому садочку, та для оформлення їх школою українською не вистачало в Україні коштів. Якби мовою викладання була б якась мумба-юмба, то, може, й знайшли б ті кошти, а от державною – зась!
Перед цими творами був надрукований такий вступ:

ФАКТИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ДУШУ НАШОЇ МОЛОДІ В КРИМУ
Ми завжди вірили і віримо в еволюційне відродження нашого народу в національній площині, і завжди твердили, що молоде покоління - це наше національне спасіння і запорука життя нашого народу і молодої Української держави. І ми не помилялися. І як пророчив великий Тарас Шевченко, “Воспрянуть месники святії, - це означує наші нові покоління, які завершать Велику Місію. Завдячуємо пану Михайлові Гояну, що поділився з нами цими цікавими матеріалами, пересланими йому вчителями цієї україномовної школи, що віддзеркалюють патріотичні думки учнів 11 класу школи №7 у Феодосії, які заслуговують на особливу увагу і які ми розміщуємо в цьому числі. Прочитавши ці щирі слова, скріплюймо наші переконання: Бог дав Україні Незалежність, щоби Вона була міцною і непереможною, бо така є Велика Місія Нашого Призначення.
Читаючи думки нашої молоді з-посеред російськомовного оточення, ми стверджуємо, що ВІДРОДЖУЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ДУША.
Дорогі читачі! Редакція отримала тексти творів юних патріотів нашої держави з Криму. Щира любов до України, віра в її відродження та незнищенність, якими просякнуті рядки кожного з них, наповнили наші серця великою радістю та гордістю за наше молоде покоління, яке вже усвідомлює свою відповідальність перед Україною. Пропонуємо вам уривки з цих чудових творів.

Наболіло!
Сьогодні Україна знаходиться у дуже тяжкому становищі. Люди, які стоять при владі, прикриваючись любов’ю до України, набивають собі кишені.
Здається неймовірним забороняти українські школи в Криму, але насправді воно так і є. Хоча відкрито про це і не говорять, але ж і не дають можливості їх відкривати.
Доки ще будуть пригнічувати людей за те, що вони розмовляють рідною мовою, поважають традиції та люблять свою землю! Коли вже припинять тикати в нас пальцями? Нехай подивляться на себе! Скільки вже можна говорити про наш український націоналізм і про їхній «святий» комунізм!
Але діти виростають і свого часу вони доведуть старшим, що ті помилялись. Тому прошу дорослих: не псуйте нам життя! В України велике майбутнє, і ми це доведемо!
Олена Бачарова
***
...Я вірю, що все ж таки до влади прийдуть справжні українці і зроблять Україну великою державою. Просто дуже довго не мала Україна волі, не мала державності. Українці змушені були розмовляти чужою мовою, почали забувати свої корені. Але справжні українці зберегли, не втратили своєї культури, своєї мови, мови своїх батьків і прадідів. Майбутнє України, моєї рідної землі, мене дуже турбує, тривожить мою душу.
Я вірю, що буде в України щасливе, вільне, процвітаюче майбутнє. Коли-небудь Україна все одно стане могутньою державою. Я хочу в це вірити, і я вірю в це!
Христина Дороніна
***
...Хотілося б, щоб майбутнє покоління шанувало рідну мову, культуру і не забувало про тяжке минуле наших батьків і дідів, які боролись і проливали кров за волю України. Хочеться, щоб розвивалась література України, щоб виростали нові таланти, але не треба забувати і про видатних людей минулого.
А ще в кожного з нас є одне бажання: щоб нашою державою правили чесні, порядні і розумні люди. Адже і від них залежить майбутнє України. “Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні”, - казав Конфуцій.
Марина Созінова
***
Україна - це держава, яка впродовж віків боролася за краще майбутнє. Сьогодні, як і раніше, очолюють державу і мають владу, на жаль, не патріоти, а часто торгаші, хитруни, хапуги, яким байдуже майбутнє України. А мати-Україна чекає, коли ж її діти зрозуміють, що ненька у них одна, і вони, її сини й дочки, повинні віддати свій розум, і серце, і талант рідній Батьківщині.
Наше покоління росте і бачить, як важко Україні випростатись до сонця, і ми робимо висновок, що ми мусимо взяти долю України на свої плечі і стати тією живою водою, від якої Україна розквітне й посяде чільне місце в світі.
Бачу, що все більше і більше з’являється вірних людей в Україні. І десь глибоко відчуваю, що сонце Україна побачить з хвилини на хвилину і буде дихати вільно й могутньо...
Ольга Сошкіна
***
У вільній Україні ніхто й ніколи не диктуватиме, кому, що і як писати. Воля думкам і перу - стане гаслом кожного літературного міністерства. А щоб відрізнити високохудожні твори від низькопробних, потрібні досвідчені фахівці. На жаль, сьогодні у вищі учбові заклади приймають більше за гроші та по знайомству... Але я маю надію, що у майбутньому розум переможе, і до влади прийдуть освічені люди, для яких народна справа стане вищою за особисті інтереси.
...Нарешті вималювалася картину майутнього України, і ось що відкрилося моєму погляду: чиста блакить неба над сонцесяйним колоссям дорідної пшениці.
Ксеня Колесникова
***
Наша школа - унікальна. Такої школи, як у нас, більше немає в Криму. Вона незвичайна не тільки тому, що навчання ведеться тут рідною нам українською мовою, а й тому, що оформлена за українським звичаєм. Ви зайдіть у будь-який клас, хоя у перший, хоч в одиннадцятий, і подивіться, які гарні вишивки, малюнки їх прикрашають, як багато рушників, як затишно і чудово у нас. І все це ми зробили своїми руками, разом з батьками і вчителями.
Олексій Щеглов
***
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш,
і дорожче в час недолі?
(О.Олесь)
Цей гарний вірш ми вчили на уроці української літератури. Мені аж плакати хотілось, тому що багато кримських дітей до цього часу навчаються чужою мовою і не знають того почуття, про яке написав поет.
Ми пишаємося нашими однокласниками Ганною Морозовою і Олексієм Щегловим, які влітку разом з батьками і вчителями їздили до Києва і добивалися відкриття української школи.
Якщо немає рідної школи, то гине мова, а загине мова - загине й душа народу. Тому ми й боремося за рідну школу, за рідну мову!
Наталя Петрик
***
Уже закінчується навчальний рік, але статус нашої школи як української ще й досі не затверджено. Чому?
Це питання цікавить не тільки викладачів, а й дітей і батьків також.
Чому в Феодосії відкрили російську школу, а українську - ні, бо, мовляв, ніхто в Криму української мови не знає. А як ми будемо її знати, якщо ніде її опанувати? А як би гарно звучало: “Українська школа імені Олени Теліги»!
Катя Скрипниченко
***
Ми щиро вдячні українцям Австралії, які турбуються про нас, цікавляться нами. На Різдво ми отримали чудові святкові подарунки від Союзу Українок Австралії. Недавно прийшла посилка з цікавими книжечками з Канади. Діти нашої школи з радістю читають їх. Віка Якущенко прочитала найбільше книжок, а хлопці Женя Михайлюк і Олексій Порошин ще й підготували цікаву розповідь про героїв України. Спасибі українцям Австралії і Канади, що хоч вони піклуються про нас, бо нашій місцевій владі до нас байдуже.
Ганна Морозова
***
Чому я пішов до української школи?
Мені часто ставлять це питання. І я відповідаю: тому, що я українець. Я люблю свою мову і свою Україну. У мене вдома розмовляють українською. І у моєї бабусі на Вінниччині теж усі користуються українською мовою. Біля мого будинку знаходиться російська школа, а до української далеко, але мені байдуже, я йду до рідної школи.
Валентин Дідик
Підготувала Алла ОСАДЧА
м. Феодосія
***
На фото – кримські школярики, 2004 рік

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 24.08.2018 > Тема "Душі криниця"