Одним із найбільших свят церковного календеря після Різдва та Пасхи вважається П'ятидесятниця - День зішестя Святого Духа або День Святої Трійці. Це неначе вінець спасіння роду людського, що його звершив Син Божий - Ісус Христос. Свято П'ятидесятниці походить ще із Старого Завіту - це був п'ятидесятий день після Пасхи та п'ятдесятий день від початку жнив. Тому для євреїв цей день був і святом урожаю. А в православних християн Трійця злучена із дуже популярними в Україні Зеленими святами. Тиждень перед Трійцею називається ще "клечальним" або "русалчиним" і пов'язаний з надзвичайно барвистими та поетичними народними обрядами і звичаями. Особливо цікаві дійства відбувалися за три дні перед Трійцею. У четвер, наприклад, приготувавши ритуальні страви, серед яких обов'язково була смажена яєшня та пироги, дівчата йшли на луки або в гаї, де збирали квіти, пахучі трави і звивали вінки "на всі святочки, на годовії і на роковії". У вінки обов'язково вплітали полин як зілля-оберіг. Прикрасивши голову цими вінками, дівчата ходили по селу, співаючи обрядових пісень: Ой, зав'ю вінки да на всі святки, Ой, на всі святки, на всі празники, Та рано-рано - на всі празники! У лісі під березами влаштовувалися колективні молодіжні ігри. У деяких регіонах довгий час зберігався обряд "завивати берізку". Дівчата розсипалися по лісу, шукаючи беріз із низькими кронами, на яких із галузок виплітали вінки, щоб вони були гойдалками для русалок. Далі дівчата "кумилися" між собою, поцілувавшись та обмінявшись жовтими крашанками крізь виплетений вінок. По закінченню вінкоплетіння обирали старшу куму: скручували у вузлики свої хустки і підкидали вгору - чия злітала найвище, та й ставала "старшою кумою". Остання субота перед Трійцею в українському народі відома під назвою клечальної. За описами В. Доманицького, на Волині "ще за день до празника село прибирається по-празниковому. Улиці замітають, подвір'я посипають піском; ворота і огорожу заквітчують березами, стіни у хатах убирають "клеченем", а долі настилають "лепехи". Церкву теж уквітчують "лепехою". Взагалі, на всьому терені України в цю суботу господарі вбирали свої оселі, господарські будівлі, церкви та дзвіниці зеленню - "клеченням". Ним прикрашалися образи, сволоки, стіни і вікна. Українські селяни вірили, що в клеченні ховаються душі померлих родичів, які в ці дні провідують рідні домівки. А тому не вбирати оселю зеленню до Троїцьких свят вважалося великим гріхом. Клечальна субота, як відомо, належить до поминальних, що вочевидь зв'язано із давнім дохристиянським звичаєм вшановувати померлих. Запобігаючи прихильності померлих "рідняків", селяни влаштовували на могилах тризни, у церкві правили панахиди, роздавали калачі, зазначаючи при тім, "за чию душу дають"...
КАРТИНИ, НАМАЛЬОВАН╤ СЕРЦЕМ
ГОВОРИТИ. МОВЧАТИ.
МИСТЕЦЬКИЙ Г╤МН НЕЗЛАМНОСТ╤
