"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "З потоку життя"
#27 за 02.07.2004
"Сэрцам помніць: мы - тутэйшия татары..."
Сергій ЛАЩЕНКО, спеціальний кореспондент "КС".
ПРО ІСЛАМ, БІЛОРУСЬКУ МОВУ І ДАВНЮ "СВІТЛИЧАНСЬКУ" ТЕМУ
Перебуваючи в Білорусі, я не міг не зацікавитись феноменом білоруських татар. Вихідці з Криму, вони опинилися на землях Великого князівства Литовського після походу Тохтамиша у 1397 році, тобто живуть тут вже понад 600 років. Як такій невеличкій кількості людей (щось біля 4 тисяч на десятимільйонну Білорусь) вдалося зберегти віру предків - іслам? Чому саме татари виявилися найстійкішими захисниками білоруської мови, коли вже й самі білоруси у більшості своїй перейшли на російську? А ще пригадав давню "світличанську" тему... Яку роль відіграє мала Батьківщина у житті білоруського татарина? Таку ж, як у слов'ян, чи, може, більшу? Чи не вдасться знайти якісь паралелі, порівнюючи з українсько-кримськотатарськими стосунками? Адже цікавих фактів для роздумів є досить... Отже, зануритись в "тему" було варто. Знайомі білоруси порадили зустрітись з Ібрагімом Конопацьким, редактором республіканської мусульманської газети "Жизнь". До речі, ця газета виходить з білоруськомовним додатком "Жыццё татарскае". І це тільки підтвердило факт синівського ставлення місцевих татар до білоруської мови. На фото: білоруський кримський татарин (чи кримськотатарський білорус?) Ібрагім Конопацький із "землячкою" - "Кримською світлицею" в Мінську. ...Ібрагіма Конопацького вдалося розшукати в одній з аудиторій Білоруського педуніверситету. Так і є: читає лекції білоруською, хоча студенти - всі як один - російськомовні. Відразу згадалася мовна "проукраїнськість" кримських татар. От вам і перша паралель... Дізнавшись, що я з України та ще й представляю кримську газету, редактор "Жизни" і викладач ісламу з радістю погодився дати інтерв'ю: - Сідаймо в моє авто! По дорозі про все поговоримо... І ось, коли машина несе нас широкими вулицями білоруської столиці, я задаю своє перше запитання: - Ібрагіме Борисовичу, про історію білоруських татар знаю, на жаль, небагато. Відомо, що вихідці з Криму вірно служили великому князю литовському, а потім і польським королям. Були хоробрими воїнами і зберегли віру предків - іслам. Вивчили мову народу, серед якого живуть. Завжди пам'ятали про свою Батьківщину - Крим. Яке співвідношення білоруського і кримського патріотизму у ваших єдиновірців? - Звичайно, ми не забуваємо, що наші предки з Криму. Уважно стежимо за подіями на півострові. Але ж і Білорусь давно стала нашою землею. Самі розумієте - шість століть тут живемо... - Я бачу, що й білоруська мова вам не чужа. - Так. Ми навіть можемо бути прикладом для багатьох білорусів. Про це і про наші братні стосунки гарно сказав поет Ригор Барадулін: Нас вучылі вы, як верыць трэба У сваё, як мову берагчы. Мы на сіта згоды - сведкай неба - Напіналі разам абручы... Звичайно, люди поступово звикають до нової батьківщини і, якщо немає ворожнечі та конфліктів з місцевим населенням, швидко інтегруються, стають вірними захисниками цієї землі. Починають любити і її природу. До речі, наша газета "Жизнь" об'єднує не лише білоруських татар, але й казанських, а також азербайджанців, вихідців з Північного Кавказу, арабів. Вони ще не знають білоруської мови, але красу цієї землі відчувають. Не так давно у нас був конкурс на кращий поетичний твір, присвячений ісламу. Серед переможців був Рішат Гілязов, який у своєму "Призыве к братьям" так написав про Білорусь: Край заповедный лесов и полей Нету на свете его красивей... Толерантні білоруси ніколи не відштовхували іновірців. Тож ліси і пущі, чарівні сині озера і швидкоплинні ріки стали рідними для нас, а білоруська земля - священною. - Можливо, білорусько-татарські стосунки не були такими драматичними, як українсько-татарські... Але знаю, що кримці робили набіги й на Білорусь? - Робили. У зв'язку з цим у літературі, присвяченій татарам, не раз цитувався надрукований у пер-ші роки ХІХ століття текст "послання" татар Великого князівства Литовського одноплемінникам, де говорилося про прихильність до нової батьківщини і про те, що вони зустрінуть тих не як братів, а як загарбників. На жаль, не вдалося знайти джерела цієї публікації, тому в правдивості тексту можна й засумніватися. Але реалії були саме такими: татари служили своїй новій батьківщині, змагалися з її ворогами, в тому числі і з єдиновірцями - мусульманами... - Це свідчить про те, що татари йшли на службу литовському князю добровільно, а не були насильно депортованими... - Я також не підтримую версію, що білоруські татари - це нащадки полонених воїнів. Полон чи насильне вивезення навряд чи сприяли б росту місцевого патріотизму. Як литовські князі, так і польські королі уміло інтегрували воїнів-мусульман у свої держави. А щодо депортації... Знаєте, є дуже сильний вірш Юрія Гусинського, написаний ще в 1947 році: Пахнут дымом, камнем и тоскою Голубые сопки Кокчетава, Бродит в них чеченец одинокий, Словно опрокинутый во тьму. У него папаха дышит горем, Сердце горько жжёт ему оправа, У него в глазах другие горы - Те, что больше не видать ему... Ви, мабуть, зрозуміли, що йдеться про чеченців, депортованих в Середню Азію. Вірш написаний через три роки після депортації. Але, як ми знаємо, чеченці повернулися в рідні домівки у 1956 році. А ось повернення кримських татар розтягнулося на довгі роки... - Я пригадую вірш молодої кримської татарки, точніше його закінчення: Ах Ялта, Ялта - родина отца... На Південне узбережжя Криму татар не дуже охоче пускають, посилаючись на його густу заселеність. Отже, далеко не всі кримські татари житимуть поряд з могилами предків... - Прикро, звичайно, що ця депортація розтягнулася на десятиліття. Україна повинна уважніше ставитися до проблем кримських татар і тоді не матиме тих проблем, що Росія має з Чечнею. В даному випадку толерантність українців може бути виграшною, тоді як імперський менталітет росіян тільки додасть їм головного болю. - "Кримська світлиця" тому й розглядає постійно тему малої батьківщини, оскільки це дозволяє бачити складні кримські проблеми під іншим кутом зору. Мала батьківщина може розділяти людей, які сьогодні живуть в Криму, а вже через покоління усіх об'єднає. В цьому випадку когось більше хвилюватиме степ, а когось гори... - А море хіба ні? - Море, мабуть, хвилюватиме всіх. Я теж його люблю, хоч за походженням - поліщук. Тому найбільше мене хвилюють ось ці рядки: Я до тебе лечу, а душа, мов дитя, Аж навшпиньки встає - так побачити хоче, Як волошками там голубіють жита, Як з криниці вода в синє небо дзюркоче... Це вірш мого улюбленого волинського поета, але струни моєї душі заторкує, хоч моя батьківщина - Чернігівщина. - Так, дуже гарні поетичні образи... І кожного білоруса ці рядки схвилювали б, бо земля у нас подібна: жита, волошки, ліси, озера... А криниці-"журавлі"? Вони однакові і на Волині, і в Білорусі. Про свою малу батьківщину можна сказати і дуже коротко, а все одно візьме "за живе": Родны край... Ты чырвоная груша над дзедавскім домам... Це - Володимир Короткевич. Хіба не сильно? - Силу цих рядків зрозуміє людина з будь-якого регіону, якщо любить край свого дитинства... - А ви ще врахуйте міцні родові стосунки мусульман і тоді зрозумієте, чому наш патріотизм часом буває сильнішим від білоруського. Іслам виховує гармонійну особистість. - Цікаво. Мечеті як символ білоруського духу? - Поки є мечеті, існують і татарські громади. Живе й білоруська мова. Там, де громади розпадаються, асиміляція йде прискореними темпами. У змішаних шлюбах білоруську мову зберегти важче, особливо у великих містах. - А чи існує ваша, вже "білорусько-татарська" еміграція? - Наших татар також вивозили в Сибір. А Ромуальда Смайкевича з Клецького району вивезли в Середню Азію, звідки він під час війни потрапив в армію Андерса. В 1945 році переїздить до Англії, де незабаром помирає. Але дітей, видно, виховував добре, в патріотичному дусі, бо його син Сулейман Смайкевич, хоч і живе в Лондоні, але білоруських татар не забуває, неодноразово надавав матеріальну допомогу мусульманській громаді рідного Клецька. Яна Козакевича, який спочатку підтримував комуністичну ідеологію, а потім протестував (після арештів і депортацій), засудили і вивезли в Архангельську область. Після амністії - привезли в Казахстан. На батьківщину потрапив лише у 1955 році (до того його боялися пускати в Білорусь - от вам і "амністія"!). Коли з'явилася можливість переїхати в Польщу до рідних, він зробив це, оскільки в радянській владі розчарувався. Вона виховувала "інтернаціоналістів" і безбатченків, а татарська душа проти цього протестувала. Добре передає настрої мусульман вірш Сергія Шункевича: Трэба сэрцам помніць, дружа мілы Як зніщаліся бацьков магілы, Як бульдозер ковзав па мізары...* Сэрцам помніць: мы - тутэйшия татары. Так що про співвідношення татарського і білоруського патріотизму судіть самі. Одне можу сказати точно: чим краще люди різних національностей ставляться одне до одного, тим вищий патріотизм населення в цілому, тим здоровіше суспільство. Добре, що ваша газета послідовно працює в цьому напрямку. Сійте добро, працюйте на злагоду, і хай вам у цьому допоможе Аллах!
Мінськ - Львів.
*Мізар - мусульманське кладовище.
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2153
|