Версiя для друку Обговорити в форумi

Ялта. 22 травня. В цей день переможним весняним акордом віддзвеніло свято української бандури. В місцевому календарі воно заявляє про себе ось уже тринадцять разів. Сьогодні це свято іменується як Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва ім. М. Лисенка "Дзвени, бандуро!". А благословив його на світ Олексій Федорович Нирко.
Бандура для нього - наче жива істота, що завжди жила Україною. Олексій Федорович добре знає, що таке любити Україну більше, ніж "дозволено", бо він ніколи не крився зі своїми патріотичними почуттями і поплатився за них свободою. Тодішній студент Львівської консерваторії не навчився кривити душею і гідно пережив ув'язнення, а, повернувшись з таборів, "узяв бандуру як зброю".
За плечима у маестро 40 років творчої праці в царині бандури в Ялті і 48 - загального музичного стажу. Це був нелегкий шлях, сповнений побутових негараздів і морально-психологічного тиску. Треба пожити в Криму, щоб зрозуміти ставлення до українства з боку місцевого шовіністично настроєного населення і, тамуючи душевний біль, виробити до нього власний імунітет і власну поведінку заради поступу важливої національної справи. Вистояти в середовищі цілковитого несприйняття та ігнорування під силу тільки твердому і переконаному патріотові. Таким є Олексій Нирко. Тому фестиваль мистецтва в Ялті в якійсь мірі межує з подвигом.
Дивує той факт, що представник Міністерства культури АР Крим жодним словом не обмовився зі сцени про засновника фестивалю, сивого вже чоловіка, що скромно сидів у залі і, може, десь у глибині душі чекав на свою адресу привітань. Але їх не було. Бо чиновники від культури у нас, вибачте, безкультурні. Тож їхню помилку довелося виправляти після закриття фестивалю шанувальникам творчості О. Нирка. Вони вручали маестро весняні квіти. Усі ж бо розуміють, що якби не пан Олексій, не було б фестивалю.
Кожен фестиваль неповторний. Він створює свою музичну ауру. Тут немає чужих мелодій і ритмів, якими переповнений ефір, а є самобутня українська національна пісня з притаманною їй глибинною народною естетикою, ліризмом і гумором.
Потужним променем заяснів на фестивалі народний ансамбль бандуристок "Чарівні струни" Львівської залізниці під керівництвом Ірини Содомори. Спалахнув спочатку неперевершеної краси барвистими народними костюмами, а через якусь мить - чудовою виконавською майстерністю і артистизмом. Було, як-то кажуть, на що подивитися і що послухати. Ніяких сумнівів: їм належала сцена! Їм належав зал! Бандуристки міста Лева виступали на сценах США, Канади, Австралії, Бельгії, Німеччини, Польщі, Чехії. Недавно вони підкорили Париж... А от виступити в Ялті перед широкою публікою вони не отримали дозволу. Чому? В очах творчого загалу Ялта дала ляпаса сама собі. Важко зрозуміти міркування і поведінку місцевих чиновників. А втім, що ж тут незрозумілого! "Україна є, Україна буде!" - з такою піснею просуватися з заходу на схід, а тим паче південь України - нерозважливо і навіть небезпечно! Тож, даруйте, шановні львів'янки. Ялтинський музичний простір, орієнтований на Росію, обійдеться без ваших надпатріотичних пісень. ...Але ж ви чули, панянки, як голосно аплодував вам зал і скандував "Браво!" Тож знайте: ця реакція глядачів була правдивою. В ній не було фальшу...
Високий професійний рівень виконання продемонструвала кандидат мистецтвознавства, доцент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Віолетта Дутчак. Вона зачарувала слухачів своїм прекрасним голосом, як кажуть, взяла за душу.
Цього року гостей з віддалених куточків України було мало. Причина зрозуміла - брак коштів. Фінансування подібних фестивалів - проблема самих учасників. Не секрет, що національна культура в нашій державі - в занедбанні. Сучасний стан розвитку мистецтва гри на бандурі необнадійливий, професійних колективів надто мало. Ми є свідками того, як кобзарське мистецтво поступово перетворюється на архівний раритет. Тому хочеш взяти участь у фестивалі - шукай спонсора - модний і поширений у наш час спосіб для самоутвердження, а не знайшов - співай удома, в кухні, вибачте, для баняків.
Із прибулих у Ялту гостей добре зарекомендував себе ансамбль бандуристів "Заграва" Будинку культури селища Южне Одеської області (худ. керівник Ольга Степанова), а також студентки Сімферопольського училища культури - Тетяна Бєлова та дует у складі Оксани Адамкевич та Олени Фісенко.
Багато років на кримській сцені виступає гурт "Вербиченька" Будинку культури с. Михайлівка Нижньогірського району, яким керує Олена Степова. Приємно констатувати той факт, що проміж тяжких трудових сільських буднів дівчата знаходять час для пісні і що ще важче - кошти для поїздки на фестиваль. Думається, що їхня "Вербиченька" ще не одну весну розпускатиме свої пісні-віти.
Найчисельнішими учасниками фестивалю виявилися ялтинці. Пальма першості серед бандуристів нашого міста належить Народній капелі бандуристів ім. С. Руданського Кримського державного гуманітарного інституту, керівником якої є Олексій Нирко, який на сьогодні у даному закладі обіймає посаду старшого викладача.
Цікавою сторінкою в творчій біографії Олексія Федоровича є його музейна діяльність. Педагог зібрав велику кількість стародавніх кустарної роботи бандур, на яких грали прославлені бандуристи Криму та Кубані. Ці унікальні експонати зберігаються в музейній кімнаті при КДГІ.
Педагогічна і творча діяльність О. Нирка не пройшла повз увагу преси. Про нього писали і згадували сотні авторів у понад 500 статтях! А минулого року Олексія Федоровича за подвижництво в справі патріотичного виховання молоді визнано кращим освітянином року, лауреатом відзнаки "Народ мій завжди буде".
Готується до друку книжка О. Нирка "Кобзарство Криму та Кубані". Автор сходив чимало стежок у пошуках потрібного матеріалу. Він провів глибокі дослідження з історії кобзарства саме тих регіонів, які в даній галузі науки не були висвітлені. Книжка побачить світ тоді, коли знайдуться кошти на її видання. В нашій державі для рушіїв національної науки і культури - один і той же камінь спотикання...
Незмінним учасником фестивалів стала дитяча народна капела бандуристів "Кримські проліски" Ялтинського центру культури. Довгі роки не випускають із рук бандуру художній керівник Неоніла Нирко та хормейстер Олена Боярко і щороку вручають її новим учасникам капели, бо старші діти виростають і шукають своїх стежок у житті. Та голос бандури їхнього дитинства неодмінно буде навертати їх до національних духовних джерел.
Ялтинська дитяча музична школа ім. Спендіарова представила своїх обдарованих бандуристів - Рустама Мавлянова та Катерину Стецун, які порадували на фестивалі своїми виступами. Музична школа - це той маленький острівець в океані музики, де виховують дітей на класиці, а це значить, що її вихованці не помиляться у виборі музичних орієнтирів і зможуть відділити зерно від полови. Бо є справжня музика і справжня поезія, а є нездорова російськомовна попса та інший музичний та поетичний непотріб, такий, як негативний сценічний образ Вєрки Сердючки, який горе-артист А. Данилко ліпив чи не з самого себе...
Фестиваль поповнили молоді сили Ялтинської української школи (художній керівник Інна Швидко), їм, як кажуть, сам Бог велів нести естафету кобзарського мистецтва в життя, в майбутнє.
Особливих слів заслуговує ще один неповторний народний ансамбль бандуристок "Чарівний спів" Ялтинського римо-католицького костелу, яким керує Ірина Куровицька. Репертуар цього колективу визначає духовна музика. Ялтинці мають нагоду часто насолоджуватися їхнім співом у стінах храму. Стало доброю традицією вітати парафіян Української греко-католицької церкви з Різдвом Христовим колядками і вертепом. Отже, нехай дзвенять чисті дівочі голоси во славу Божу!
Весняними дзвіночками прозвучав на сцені фестивалю квартет Ялтинського відділення Кримської державної філармонії (художній керівник Ірина Попова), нагадуючи про травень і про те, що до наступного фестивалю треба чекати дванадцять місяців.
Сива від часу і молода з голосу українська бандура попрощалася з глядачами державним гімном "Ще не вмерла Україна".
Перегорнута ще одна, тринадцята сторінка історії Всеукраїнського фестивалю кобзарського мистецтва ім. М. Лисенка "Дзвени, бандуро!". Слушною є думка Віолетти Дутчак про те, що такі фестивалі виконують велику пізнавально-виховну та естетичну функції. Це не конкурс, не змагання, а показ різних самодіяльних колективів, що зріднилися з кобзарським мистецтвом, яке має глибоке історичне коріння і сьогодні стоїть на грані небуття.
Кожен народ шанує свої національні символи і традиції. Тож і нам годилося б шанувати і берегти нашу, українську бандуру, бо такої більше у світі немає.
Богдана ШЕВЧУК,
голова Ялтинської міської громадської організації "Союз українок", член Кримського відділення Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

На фото: народний ансамбль бандуристок "Чарівні струни" Львівської залізниці біля пам'ятника Л. Українці в Ялті.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 02.07.2004 > Тема "Душі криниця"