За народними легендами, квіт папороті можна було побачити лише один раз на рік - у літню ніч напередодні свята Івана Купала. Щоб добути ту чарівну квітку, яка нібито вказувала на приховані підземні скарби, слід було здійснити чимало дійств, а саме: окреслити навколо себе коло чудодійною крейдою, посеред цього кола розстелити рушник і, сівши на нього, тримати на руках хрест або ніж. Як тільки папороть зацвіте, тут же негайно слід було надрізати шкіру на мізинці лівої руки і сховати туди зірвану квітку. Доки квітка не схована під шкіру, усіляка нечисть піднімає страшний галас, аби налякати полювальника... Свято Івана Купала, яке припадає на 7 липня, одне із найпоетичніших свят східних слов'ян. Пов'язане воно із іменем ще дохристиянського бога добробуту та покровителя лікарських рослин Купайла. Астрологічно цей день збігається із літнім сонцеворотом. Наші далекі пращури вважали, що саме Дажбог - бог Сонця - подарував життя усьому сущому на землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя. А тому його річний цикл збігався із певними ритуальними обрядами. Одне з таких - Купало, котре символізувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця. З часом християнство "приєднало" до цього язичеського дійства свято Різдва Іоанна Хрестителя... Таким чином виникло свято із подвійною назвою - Івана Купала. Місцем проведення свята стають береги річок, озер та ставків. Тут цілісіньку ніч лунають співи, дівчата плетуть вінки і причаровують хлопців, замовляють озера, річки, переліски та луки, аби ті оберігали милого, його здоров'я, силу та вдачу. Хлопці ж розпалюють багаття, влаштовуючи навколо них всілякі ігрища. Вважається великим щастям для закоханих, коли вони перестрибують через високе вогнище і їхні руки у цю мить не роз'єднуються. Відбувається своєрідне очищення закоханих душ святим вогнем, який загартовує їх на подальше життя...