Версiя для друку Обговорити в форумi

У поточному році українська громадськість відзначила 185-ліття від дня народження видатного поета, перекладача і лікаря Степана Руданського. Як відомо, він народився 6 січня 1834 року, а за старим стилем 25 грудня 1833-го. Звісно, до 2014 року його життя та заслуги відзначалися ширше й урочистіше. В рамках заходів «Ялтинська весна Степана Руданського» відбувалися зустрічі, конференції, виступали бандуристи Кримського інституту культури, з’їжджалися гумористи та сатирики з багатьох областей України. Шанувальники його творчості і цього року поклали квіти на могилу поета на Масандрівському кладовищі, прочитали гумористичні та ліричні твори, пригадали його заслуги перед Ялтою та Україною вцілому. Хоч заходи, присвячені Степанові Руданському як громадянину та письменникові, все ж могли бути масовішими та змістовнішими. Та й пора б уже місцевій владі потурбуватись про увічнення пам’яті земляка. Адже замало присвоїти ім’я поета ялтинській бібліотеці №23 та дати назву вулиці його імені. У свій час там знаходився український комплекс гімназія-школа-дитячий садок. Кримська організація Національної спілки письменників України шість років тому започаткувала Всеукраїнський літературний конкурс імені Степана Руданського, проте, в силу відомих причин, він припинив своє існування. Нині подібний конкурс проводить Вінницький обласний осередок НСПУ.
Втім, громадська та літературна діяльність Степана Руданського на благо півострова протягом 12 років перебування на кримській землі заслуговують більшого визнання. Було б добре відкрити музей Степана Руданського в курортній столиці.
Варто зазначити, що Крим став другою батьківщиною для Степана Руданського. Як відомо, народився він у селі Хомутинці на Вінниччині в сім’ї священика. А в Ялту за власним бажанням прибув після закінчення Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії в 1861 році і самовіддано трудився тут до кінця свого земного шляху (помер 3 травня 1873 року). Та не абияк, а, за переказами, з повною віддачею. Працював повітовим та карантинним лікарем, зокрема, і в маєтках князя Воронцова. Немічних людей лікував за власний рахунок, багатьом надавав притулок у своєму помешканні. Більше того, його було визнано почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи.
Варто згадати й те, що він докладав чимало зусиль для благоустрою Ялти. Ось один із численних прикладів. У Ялті разом із братом Григорієм, який теж перебрався сюди і мав статус колезького секретаря, Степан придбав невеличку ділянку землі. Частину її він звільнив під фонтан з резервуаром для міста. Ось як про це розповідають «Записки Всеукраинской Академии Наук» того періоду: «Я, Степан Руданский, из участка своего земли пограничнаго с городом отчуждаю от себя, наследников и будущих владельцев моих на вечные времена часть земли... по прилагаемому при сем плану... под главный общественный фонтан, с тем, чтобы кроме фонтана ничего другаго на этой части земли устраиваемо не было... В резервуаре, предполагаемом на верхней части моей земли для фонтанов на почтовой и базарной улицах, должна быть вставлена трубка с краном, посредством которой я, Руданский, равно как и мои наследники, или будущие владельцы, имели бы правовечное пользование водою, излишнею от необходимой для действия этих двух устраиваемых в настоящее время фонтанов с их водопроводами»… На цю затію Степан Васильович витратив значні суми.
Ще в студентські роки він активно займається літературною творчістю, цікавиться етнографією, археологією, історією, займається перекладами. Шукає такі форми зображення тогочасної дійсності, що в умовах тогочасної цензури допомагали викривати її вади та несправедливий устрій, зажерливість панів, чиновників і священиків. Це був певний ризик. Проте Руданському вдавалося. У Санкт-Петербурзі у сатиричному журналі «Искра» почали публікуватися «Малороссийские анекдоты» – такі собі прозові переклади співомовок Степана Руданського. Сам же він упорядкував і підготував до друку три томи своїх творів під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського». Чому Вінка? Бо в перекладі з грецької стефанос – вінок. На жаль, за життя побачили світ лише кілька його творів. Тільки в 1880 році завдяки зусиллям Олени Пчілки поширено було двадцять вісім співомовок. Згодом до популяризації його творчості долучились М. Комаров, В. Левицький, А. Кримський та І. Франко. Лише у 1972–1973 роках з’явилося найповніше видання його творів у трьох томах.
Степан Руданський розумів, що, спираючись на народний гумор та дотепи, можна комічно змальовувати життя та людські вади. До речі, й нині цим прийомом користується багато українських сатириків і гумористів, почасти вдаючись до гротеску та їдкого сарказму. Однак, така «розкіш» за царату, а пізніше й за радянської влади заборонялася, а її автори переслідувалися. Проте, як доводить Степан Руданський своїми співомовками, засобами сміху можна досягти не меншого успіху. Чванливість, хабарництво, жадібність, брехливість та цинізм чиновництва, духовенства стають чи не основними темами його гумористичних творів. При цьому симпатії поета на боці незаможних, бідних людей, особливо селян, які на той час представляли собою найбільший прошарок населення, – вони в нього дотепні, добрі, милосердні, раді поділитися з ближніми своїм куцим скарбом. У фіналі більшості співомовок саме ці персонажі виходять переможцями у суперечках-діалогах з багатіями та крутіями.
В цьому й полягає основна риса такого поетичного винаходу Степана Руданського, як співомовки. Як відзначав геніальний Іван Франко, у коротких формах творів Степан Руданський зумів передати і красу народної мови, і глибокий філософський підтекст невеличких картин.
Ось як це, наприклад, подано у гуморесці «Добре торгувалось». Поїхав чумак за дьогтем до міста, ходить від крамниці до крамниці. В одній із них продавці вирішили покепкувати над хуторянином і сказали, що тут лише дурні продаються. Чумак за словом до кишені не поліз та й відповів навідріз:
"То нівроку ж,
Добре торгувалось,
Щойно два вас таких гарних
На продаж зосталось".
У співомовці «Пан і Іван в дорозі» Степан Руданський розповідає, як селянин перехитрив пана під час мандрів. Коли під вечір сіли відпочивати, пан, збираючись ошукати Івана, запропонував спочатку посмакувати його харчами, а вже потім обіцяв спожити панські. Дуже швидко Іванова торбина спорожніла. Панові ж не хотілося ділитися своїми наїдками і він, як мовиться, почав вішати локшину на вуха попутнику: розпатякувати про місто, яке він мріє колись збудувати. Та невдовзі заснув. Іван з’їв його припаси. А вранці на панове невдоволення винахідливо відповів:
«— А що ж, пане, та ж ви вчора
Місто будували:
Тут стояли дві різниці,
Там булки стояли!..
А по місті, звісне діло,
Собаки ходили!..
То вони-то вашу торбу,
Певне, стеребили!»
У своїх співомовках Степан Руданський спирається на традиції української народної творчості. Іронія як один із найпопулярніших засобів притаманна більшості його творів. Це яскраво видно у співомовках "Засідатель", "Що кому годиться?", "Піп на пущі", "Чорт", "Царі", "Сам поїду", "Страшний суд", "Хто святив?", "Там її кінець", «Піп з кропилом», «Побожний ксьондз» тощо. Скажімо, без усмішки не можна читати його співомовку «Вовки».
«– Чого, брате, так збілів?
Що з тобою сталось?
– Ах, за мною через став
Аж сто вовків гналось!»
Врешті із подальшої розмови, виявляється, не сто, не п’ятдесят, не десять і навіть не один вовк. То з ляку так здалося небораці. «– А може то і не вовк? – А що ж то ходило? Таке сиве та мале, а хвостик, як шило».
Тут варто зазначити, що такі прийоми зображення життя як естафету підхопили та успішно розвивають сучасні українські гумористи та сатирики. І мініатюри Степана Руданського для них – своєрідний творчий взірець. Принагідно слід зазначити, що той вплив проглядається і в багатьох гумористичних творах учасників кримського клубу «Усмішка Пегаса». І як мені здається: чим повніше вони ознайомлюються з творчістю нашого талановитого сміхотворця, тим яскравішими, колоритнішими та барвистішими стають їх гумористичні та сатиричні твори.
Степан Руданський проявив себе не лише як неперевершений майстер гумористичних жанрів. Він також автор романтичних балад «Розбійник», «Вечорниці», «Упир», «Розмай», ліричних поезій «Повій, вітре, на Вкраїну», «Чорний колір», «Ой, чому ти не літаєш» та інших, що відбивали не тільки особисті почуття поета, але й страждання всього народу. Як відомо, «Повій, вітре, на Вкраїну» стала народною піснею і частенько виконується й нині на українських сценах.
У його доробку й поезії громадянського спрямування – «Над колискою», «Не кидай мене», «Гей, бики!», «До дуба». Потужний пласт у його творчості також займають історичні поеми – «Віщий Олег», «Мазепа», «Іван Скоропада», «Павло Полуботок», «Вельямін», «Апостол».
Варто нагадати, що найцінніша частина літературного доробку Степана Руданського опублікована після його смерті. У тому числі і його переклад «Слова о полку Ігоревім», уривки з «Краледворського рукопису», Гомерова «Іліада», Верґілієва «Енеїда», частина «Демона» Лермонтова, «Сни» Гейне, деякі поезії Ленартовича та Радичевича. А також збірники народних пісень, які він збирав на Поділлі. Довгий час про них ніхто не знав. І лише у 1972 році їх було надруковано у Києві. Як перекладач, Руданський мріяв, щоб якомога більше українців долучалось до вершин світового письменства.
Степан Руданський – великий український сміхотворець – залишив по собі багатющий творчий спадок. Той фонтан його іскрометних співомовок – подібний до того, що колись поет дарував нащадкам. І хто ороситься його живильною водою, краще осягне світ, збагатиться народною мудрістю і зможе активно протистояти усіляким негараздам і труднощам. Тож сміймося на здоров’я!
Віктор СТУС,
письменник, член НСПУ, заслужений журналіст України, заслужений журналіст АР Крим, лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу імені Степана Руданського

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2019 > Тема "Душі криниця"