Версiя для друку Обговорити в форумi

Які шанси на визнання парламентом ФРН Голодомору 1932-33 років геноцидом проти українського народу?

На початку тижня Комітет із петицій німецького Бундестагу розглядав на відкритому засіданні петицію про визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу.
Протягом години ініціаторка петиції, українська активістка з Мюнхена Наталія Ткачук і німецький професор Герхард Сімон інформували близько 30 депутатів про те, як Сталін намагався за допомогою штучно створеного голоду придушити в українцях навіть натяк на прагнення до самостійності. Наводили цифри, які не має сенсу тут повторювати, кожен українець їх знає.
Українці-то знають, а німці – ні. І навіть не на рівні пересічного бюргера, який взагалі не чув про ці страшні події, а на рівні цілком собі освічених людей. Про Голодомор поки знають хиба що експерти з України, історики, і ось зараз - деякі політики, які почали потроху заглиблюватися в тему, оскільки треба буде приймати рішення.
УРЯД ПРОТИ
Проігнорувати петицію, яка назбирала до цього часу понад 73 тисячі підписів за необхідних 50 тисяч, не вдалося. Хоча, мабуть, бажання таке було. Минуло 5 місяців після того, як був завершений збір підписів під електронною петицією на сайті німецького парламенту, і ось комітет організував розгляд.
Офіційну позицію та погляд на ситуацію з боку федерального уряду доручили представляти державному секретарю МЗС ФРН Міхаелю Роту. Той абсолютно чітко заявив, що уряд всіляко поділяє біль України, але категорично проти юридичного визнання Голодомору геноцидом.
Голодомор в Україні в 1932-1933 роках, на думку держсекретаря зовнішньополітичного відомства, - це «страшний, жахливий голод, за який несуть відповідальність люди, і який призвів до загибелі мільйонів людей саме від голоду». Але, продовжив дипломат, «між політичною та міжнародно-правовою оцінкою є відмінність».
Отже, у політичній площині Берлін скільки завгодно готовий засуджувати жорстоку політику Сталіна, співчувати українському народові, «виразно» підтримати декларацію з нагоди 85-ї річниці Голодомору на 73-й ГА ООН та навіть робити інформаційні компанії, аби поширювати знання про це серед населення.
Тим не менш, федеральний уряд не вважає «за доцільне» давати міжнародно-правову оцінку Голодомору як факту геноциду.
Основних аргументів німецького МЗС проти визнання є два. Перший - поняття “геноцид” було визначене ООН як міжнародний злочин лише 1948 року. «Федеральний уряд не вважає, що події, які відбувалися до 1948 року, можна назвати геноцидом за міжнародним правом», - заявив держсекретар МЗС.
Хвилиночку! Такий аргумент виглядає насправді дещо дивним. Чи не Бундестаг у 2015 році визнав геноцидом знищення в 1915-му владою Османської імперії вірменського населення на контрольованих нею територіях? У МЗС мали би це не забувати. Але що там точно пам’ятають, так це те, які «вирвані роки» влаштувала за цим Берліну Анкара.
Пам’ятають і не хочуть повторення такої свистопляски з Москвою? Невипадково ж деякі парламентарії ставили запитання: а як Росія відреагує в разі визнання нами Голодомору геноцидом? Ну як відреагує? Як завжди – встане в позу «ображеної гідності» та закидає нотами протесту. Навряд чи справа дійде до розриву дипломатичних й інших відносин. Ну нічого ж страшного врешті решт не трапилося з тими 23 країнами, які визнали.
Але німецьким дипломатам варто було би обережніше використовувати саме цей аргумент з огляду на свою власну історію. Адже знайдуться люди, які можуть, приміром, захотіти поставити під сумнів факт геноциду проти євреїв з боку націонал-соціалістів у Німеччині. Це ж так само трапилося до 1948 року, коли ООН внесла відповідне положення у міжнародне кримінальне право.
Аргумент номер 2 - окрім українців у ті роки жертвами голоду стали росіяни, казахи, кавказці та поволзькі німці.
Професора Сімона цей аргумент «не переконує». «Згідно конвенції 1948 року, немає «конкуренції жертв»; немає правових рамок, які говорили би: у нас було більше жертв ніж у вас. Для конвенції не відіграє ролі, що серед жертв були інші етнічні групи», - пояснює він автору.
Дійсно, окрім українців гинули інші. Більш того, в пропорційному відношенні до загальної кількості населення казахів померло навіть більше, щоправда, причини голоду там були інші. І фактом залишається те, що найбільшу кількість жертв становили саме українці. Та лише по відношенню до українців Сталін «націоналізував» моріння голодом, лише на території України штучно створений голод був використаний генсеком більшовиків у прив’язці до національності, для розправи з ворогами, яких він бачив в українському селянстві, але також інтелігенції, для того, щоби задушити можливі думки про державність, незалежність, підкреслив Сімон.
«Для мене цілком зрозуміло, що це був злочин проти людяності, геноцид проти українського народу», - заявив професор.
СТРАХ ПЕРЕД НАСЛІДКАМИ
Німецьких же політиків напружує нерозуміння, чого саме хоче Україна, закликаючи до того, щоби назвати злочин своїм ім’ям.
«Головна наша мета – просто щоби нарешті весь світ визнав, що Голодомор в Україні 1930-х років був геноцидом, спрямованим на те, щоби знищити українців як націю. Україна не вимагає від Росії жодних відшкодувань», - запевняла депутатів і потім журналістів ініціаторка петиції Ткачук, у якої бабусі з дідусем ледве пережили голод 1930-х.
Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в ФРН Андрій Мельник (праворуч) та професор історії Герхард Сімон перед розглядом Комітетом із петицій Бундестагу петиції про визнання Голодомору 1932-1933
Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в ФРН Андрій Мельник (праворуч) та професор історії Герхард Сімон перед розглядом Комітетом із петицій Бундестагу петиції про визнання Голодомору 1932-1933
Герхард Сімон зазначає, що мова йде про «політико-моральну класифікацію людського злочину». Він поділяє позицію української сторони про те, що конкретні політичні чи тим більше кримінальні наслідки із цим аж ніяк не пов'язані. Тому, сказав він членам парламентського комітету, класифікація Голодомору як геноциду цілком можлива.
Уряд таким запевненням не вірить.
«Звичайно ж, після цього (визнання) слідують позови щодо відшкодувань…. Визнання – не абстрактне вшанування жертв, це передбачає відповідальність», - наполягає Міхаель Рот.
Він хвилюється, що Україна згодом таки почне висувати претензії до Росії? З чого би така турбота? Чи, мабуть, з того, що претензії можуть пролунати і на адресу самої Німеччини?
Запитаєте, до чого тут узагалі Німеччина? Справа в тому, що в умовах тотального приховування Москвою інформації про голод, німецька влада, одна з небагатьох, була як раз достатньо добре в курсі всієї картини того, що відбувалося.
«... Тепер уже встановлено, що катастрофа голоду охопила всю України і що винятками є райони, де ще є хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення», - писав німецький консул в Одесі у листі на міністерство закордонних справ Німеччини в 1933 році. Сільськогосподарський аташе Німеччини в СРСР Отто Шіллер активно повідомляв своє МЗС, що його цифра в 10 млн загиблих не була би перебільшенням; певна його інформація навіть розійшлася в німецьких ЗМІ, що викликало обурення та страх у Москві. До міністра закордонних справ Німеччини К. фон Нойрата із проханням про організацію допомоги голодуючому населенню України в грудні 1933 року звертався комітет допомоги голодуючим на Україні. Були й інші сигнали.
Але в самій Німеччині того року до влади прийшла гітлерівська НСДАП і їм було не до цього...
Питання відповідальності для німців – це не пустий звук. Якщо вони вже починають посипати голову попелом, то роблять це по повній програмі. Рот мотивує, чому Берлін визнав геноцид вірмен: Німеччина все бачила та не зробила нічого, або запобігти такому страшному злочину. Совість замучила через 100 років, тобто. Чому ж тоді не має бути соромно за те, що дозволити Сталіну вбити стільки людей?
Окрім німців також були обізнані із ситуацією французи, японці, італійці… Подекуди в пресі з’являлися деякі повідомлення, але широкого розголосу це не набуло. Якби тоді світова спільнота не промовчала, якби не промовчали світові політики, Сталін, мабуть, хоч і не зупинився б у своїй ненависті, але принаймні не дійшло би до таких жертв.
РОБОТА ЛИШЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Отже, підписи зібрали, увагу, безумовно, привернули. Що ж далі?
А попереду величезна робота. За найближчі місяці (за оцінками - від 6 до12), якщо питання взагалі буде винесено на пленарне засідання Бундестагу, треба докласти всіх зусиль для того, аби надати депутатам повну картину та всі факти, максимально їх поінформувати.
Зокрема, на початку 2020 року планується, як розповів автору посол України в ФРН Андрій Мельник, поїздка членів петиційного комітету на чолі з його головою до України, щоб вони на місці змогли відчути, наскільки це питання є важливим для українського народу.
Українська активістка з Мюнхена Наталія Ткачук
Українська активістка з Мюнхена Наталія Ткачук
Українці ж Німеччини мають продовжувати проводити акції, і не тільки в листопаді, а протягом року. «Працюємо далі. Українці в Німеччині багато років поспіль займаються темою, аби познайомити з нею німців. Проводимо багато заходів: акції на площах, конференції. Треба ще більше працювати», - каже Наталія Ткачук.
Не завадила би також більш активна роз’яснювальна робота Українсько-німецької історичної комісії. Цей орган неодноразово згадував держсекретар Рот, демонструючи палке бажання федерального уряду робити все можливо, аби громадськість дізналася про страшні злочини сталінського режиму в Україні.
Втім, у посла Мельника є дуже серйозні зауваження щодо роботи цього органу, до створення якого він і сам у 2015 році доклав руку, переконуючи німецьке МЗС в необхідності відкриття фінансування для діяльності комісії. «Я можу відверто сказати, ми не задоволені, мало того, ми розчаровані так званою роботою цієї комісії упродовж останніх 4 років», - сказав посол автору. Він вказує на фактичну бездіяльність, причому, насамперед української частини комісії. Зокрема, напередодні розгляду такого питання як визнання Голодомору геноцидом. Залишилися без відповіді численні звернення дипломата до українського співголови комісії, органу, що обмежується однією конференцією на рік, на якій обговорюють «другорядні питання», замість того, аби займатися ключовими проблемами.
«Це неприпустимо. І ми намагатимемося змінити такий підхід. Ми будемо взагалі ставити під питання принцип роботи цієї комісії. А називати її Німецько-українською комісією станом на сьогодні, виходячи з результатів її роботи, поки що язик не повертається. Це - Німецька комісія, в якій формально беруть участь кілька українських істориків», - обурюється у розмові з агентством Мельник.
Отже, час ще є. Використати його треба максимально.
100 РОКІВ РОЗДУМІВ
Відверто кажучи, шансів, що Бундестаг таки визнає Голодомор геноцидом, дуже мало. Проте, німецька влада може спробувати знайти якесь «соломонове рішення», на кшталт засудження Голодомору як жахливого злочину та однієї з найстрашніших гуманітарних катастроф ХХ століття.
Але навіть у такому випадку, це буде великою нашою перемогою. Адже тема Голодомору вже почала лунати. Деякі депутати почали вивчати проблему. Цікаво та навіть дивно, але до цього часу єдиною із шести фракцій Бундестагу, яка перейнялася тим, аби хоча би спробувати розібратися в історичних фактах, стала “Альтернатива для Німеччини”, яку називають не інакше як правопопулістська та проросійська…
Міхаель Рот висловив вдячність за ініціативу з петицією, яка дасть змогу німцям, які нічого про це не знали, дізнатися про «ще один факт жахливих злочинів» проти людства.
Варто уваги те, що держсекретар зазначив: більш нагальним у МЗС вважають визнання Німеччиною відповідальності за злочини націонал-соціалістів, не лише перед російським народом, але також перед українцями та білорусами. І це також великий прогрес (хоча й в формі «побічного продукту»), адже до цього часу в Берліні про це говорити не хотіли.
Учасники розгляду Комітетом із петицій Бундестагу петиції про визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду
Учасники розгляду Комітетом із петицій Бундестагу петиції про визнання Голодомору 1932-1933 років актом геноциду
Все більше звичайних людей у Німеччині також дізнаються про Голодомор, адже про це починає писати преса, а в Інтернеті - було би бажання - інформації достатньо, головне запалити інтерес. За це треба дякувати не в останню чергу українцям Німеччини.
Варто згадати, що взагалі «світову хвилю» про Голодомор запустили саме закордонні українці. Це була діаспора із США в 1980 роках. До цього часу про Голодомор не говорили взагалі, а зараз уже 17 країн (разом із Україною) визнали його геноцидом.
Геноцид, за офіційним формулюванням, - це форма колективного насильства, дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову, релігійну чи іншу історично сформовану культурно-етнічну групу як таку шляхом: вбивства членів цієї групи; заподіяння тяжкої шкоди їхньому здоров'ю; заходів, розрахованих на запобігання дітородіння в такій групі; вилучення дітей із сім'ї; навмисного створення життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення цієї групи.
Отже те, що влаштувала радянська влада, передусім, на території чорноземної родючої України, повністю відповідає міжнародному визначенню поняття «геноцид». Для того, аби цього не побачити, треба бути або сліпим, або упередженим, або переляканим.
Чи мабуть просто німцям, як і у випадку з вірменами, потрібно 100 років на переосмислення?...
Ольга Танасійчук, Берлін
(Укрінформ)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2019 > Тема "З потоку життя"